З тим, що корупція є зло, не сперечається ніхто. Лозунг боротьби з корупцією допомагає вигравати будь-які вибори — втім, він вічний, як вічні самі корупція і хабарництво. Автор, відомий письменник, нажаханий розмахом російської корупції, що пронизала все суспільство, всі його інститути, що стала самостійною системою і ледве чи не основою державного устрою в Росії. На її сучасному рахунку — тисячі життів, а якщо заглибитися в історію... Напевно, те ж саме можна сказати й про українську дійсність, в якій також править бал хабар і необхідність вчасно дати. Існування порочної практики вже багатьма визнається й у «відкритій пресі» — і при цьому в останні роки жодного разу не доводилося чути про якісь гучні судові справи проти державних службовців або політиків. Механізм, схоже, з кожним роком лише набирає обертів, і обіцянки покласти йому край все частіше нагадують наведену Войновичем цитату з Меншикова. Але чи не ілюзорною є всемогутність подібної системи, чи не занадто високу ціну платить суспільство за її існування, чи справді неможливо знайти засіб проти хвороби? Готових рецептів не існує, але це аж ніяк не привід для того, щоб відмовитися від лікування — і досвід різних країн світу доводить, що нічого неможливого в тому, щоб хоч би зменшити ступінь поширення корупції, немає. Важливо лише почати. Можливо, проблема і Росії, й України сьогодні в тому, що той, хто буде готовий ризикнути почати, одночасно ризикує опинитися на самоті.
Мій приятель Борис виїжджав від мене після вечері досить-таки напідпитку. Я запропонував йому забрати машину завтра, а поки викликати таксі. Він спитав: а навіщо? Я сказав: «Ти ж випив. Не боїшся, що міліція зупинить?» «Не боюся, — сказав він. — У мене є папірець з портретом Бенджаміна Франкліна, він мені завжди допоможе». — Він показав мені свої водійські права і вкладену в них стодоларову купюру. Я, звичайно, знав, що міліціонери на дорозі беруть хабарі, але висловив припущення, що може все ж таки трапитися якийсь непідкупний. «Не може, — заперечив Борис. — За місце, на якому він стоїть, міліціонер повинен платити тим, хто стоїть над ним, а з чого він платитиме, якщо сам брати не буде? Та ти не знаєш хіба, що половина нових власників машин їздять по Москві з купленими правами? І техогляд проходять заочно. Диваків, які намагаються пройти техогляд чесно, замучать причіпками, а сто баксів сунеш і можеш котитися хоч без гальм».
Хабарництво і казнокрадство завжди були характерною рисою російського життя до Жовтневої революції і після неї, але сьогоднішнього розмаху воно навряд чи коли сягало. Хабарі беруть скрізь і за все, не беруть їх, як cтверджував один мій знайомий, тільки ті, кому їх не дають.
Є цілий ряд державних інститутів, де хабарництво особливо процвітає, а боротьба з ним закінчується неминучим провалом. Це міліція, суди, прокуратура, митна служба і, звичайно, управлінські структури. Останніми роками навколо Москви, у найпривабливіших за природою місцях, вишикувалися селища, що складаються з дорогих вілл (ціна в мільйон доларів там вважається невисокою), котрі належать «новим росіянам», тобто бізнесменам і чиновникам федерального і місцевого рівня, які, живи вони на зарплату, про подібну розкіш не могли б і мріяти. Нещодавно мені довелося побувати в одному з таких поселень, шикарному, хоча огорожами і охороною воно нагадує концтабір. Дивлячись на ці дорогі, химерні, з ознаками поганого смаку споруди, я питав, кому все це належить. Мені відповідали: тут живе один із заступників мера, тут відомий співак, у цьому будинку син прокурора. Але найбільш кидався у вічі маєток, що належав скромному офіцеру податкової поліції. Навколо Москви таких селищ більше, ніж у провінції, але й там довкола обласних міст вони також помітні.
Корупція скрізь і в усіх видах сягнула таких розмірів, що, на мій погляд, є для Росії найсерйознішою загрозою. Навіть більше, ніж війна в Чечні. Та й сама ця війна не могла б довго тривати, якби не продажність генералів, офіцерів, чиновників і міліціонерів.
Нещодавно по російському телебаченню показали автобус, що ходить маршрутом Грозний— Москва. Виявляється, саме в ньому доставили у столицю 120 кілограмів вибухівки для театру на Дубровці, де під час вистави «Норд-Ост» акторів і глядачів узяли в заручники. Одна із пасажирок автобуса везла свій вантаж у коробках, змочених оцтом, щоб вибухівку не почули службові собаки. Але це вже була надмірна обережність, бо автобус на всьому шляху через усю Росію ніхто жодного разу не перевірив. Водія, який не знав, що везе, запитали: невже вас жодного разу не зупинили? А як же, зупиняли на кожному посту. Разів не менше, ніж п’ятдесят. Ну й що? А нічого. Щоразу одне й те саме. Міліціонер зупиняє, підходить: «Ну, ти таксу знаєш?» Звичайно, знаю. І плачу. А не заплачу, відженуть машину вбік і перевірятимуть на кожному посту годин зо три.
Сім років тому Шаміль Басаєв зі своїм озброєним до зубів загоном на кількох вантажівках також прямував до Москви, розплачуючись з міліцією, але в Будьонівську його випадково зупинили. Кремль взяти не вдалося, довелося обмежитися захопленням місцевої лікарні.
У серпні 1999 року, коли бойовики Басаєва і Хаттаба вторглися у Дагестан, Володимир Путін, тоді ще тільки прем’єр-міністр, обіцяв усіх терористів «замочити в сортирі», тобто, рішуче з ними покінчити. Відтоді три роки триває Друга Чеченська війна, тисячі загиблих з трьох сторін (солдати, бойовики та мирні жителі), зруйновані міста, потоки біженців… Скільки разів власті повідомляли про те, що воєнні дії практично завершені, але щодня висаджують у повітря будинки, підриваються на фугасах бронетранспортери, падають збиті вертольоти, а Масхадов з Басаєвим записують на відеокасети свої погрози діяти ще рішучіше і масштабніше.
Війна затяглася, крім усього, тому, що у чеченських бойовиків є союзник, могутніший за «Аль- Каїду» і увесь терористичний Інтернаціонал. Це російська корупція та її розрізнені учасники в особі міліцейських, військових і цивільних хабарників і злодіїв, які мирних чеченців мордують хабарами або просто грабують, а терористам продають зброю і вибухівку, повідомляють подробиці запланованих операцій, передають схеми мінних полів, забезпечують їх підробленими документами тощо. У травні цього року під час вибуху в місті Каспійську терористи використали заряди, куплені у російських офіцерів.
Кажуть, бойовиків фінансують закордонні спонсори і це дає їм можливість закуповувати найсучаснішу зброю. А де вони її закуповують? У горах, де вони ховаються, збройових магазинів немає. Але склади зі зброєю є у 80- тисячної армії, що протистоїть їм. Iз цих складів зброю крадуть і продають. І не тільки зброю. Були непоодинокі випадки, коли молодші командири продавали в рабство своїх солдатiв.
Корупція сягнула катастрофічних розмірів, але ознак серйозної боротьби з нею не видно.
Посилити покарання за хабарі? Але завжди подібні спроби закінчуються тим, що хабарі зростають. Чим реальніше покарання, тим більше треба дати комусь «на лапу», щоб його уникнути. На реальну боротьбу з корупцією влада (сама значною мірою корумпована) не наважується, а так звані прості люди до цього явища ставляться поблажливо. Про мера великого міста кажуть: так, він краде, але подивіться, скільки при ньому усього побудовано. Непідкупних працівників люди бояться, а через тих, яких підкупляють, самі мають вигоду. Наприклад, квиток на поїзд стоїть сто рублів, а, заплативши провіднику, можна без квитка проїхати за п’ятдесят. Вигідно і провіднику, і пасажиру. Мені одна чесна старенька розповідала, як купила квиток, а провідник їй сказав: «Ми, бабусю, з квитками не садимо». Корупція для мільйонів росіян є звичною умовою існування. Не хочете, щоб вашого сина взяли в солдати, військком за певну винагороду викреслить його зi списку призовників. Або лікар дасть довідку, що він епілептик. За хабар можна, не маючи достатніх знань, поступити майже до будь-якого учбового закладу. І, зрозуміло, можна у п’яному вигляді сідати за кермо, перевищувати швидкість, ігнорувати червоне світло, а то й міліцейську мигалку на дах поставити, у разі чого дядечко Франклін удар блискавки відведе.
Неможливість перемоги над хабарниками ще три століття тому усвідомив царедворець Петра I Олександр Меншиков. Коли цар намірився вішати чиновників, які беруть хабарі, Меншиков помітив: «У такому разі, ви, ваша величносте, ризикуєте залишитися без підданих». Відтоді, я думаю, становище ускладнилося. Викорінювання корупції може залишити державу без підданих, але подальший її розгул загрожує тим, що піддані залишаться без держави.
Проект Синдикат для «Дня»
Володимир ВОЙНОВИЧ — відомий російський письменник, автор книги «Життя і надзвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна».
