Нещодавно команда «Савік Шустер Студія» запустила новий проект «Стань лідером» із чималими намірами — знайти нових лідерів для країни. У рамках цього суспільно-політичного реаліті-шоу планується за 25 тижнів об’їздити всі обласні центри та провести кастінги для всіх бажаючих від 18 до 40 років, які не повинні належати до жодної з політичних сил і не працювати в структурах влади. Місцеві лідери протягом трьох днів (із суботи по понеділок) самі визначатимуть своїх лідерів, які візьмуть участь уже в другому етапі проекту. Фінал у кожному обласному центрі проходитиме за участю Савіка Шустера. Після завершення кастингів переможці візьмуть участь у реаліті-шоу, яке з’явиться в ефірі в новому телесезоні. Переможець шоу отримає стипендію на навчання в будь-якому вибраному ним навчальному закладі світу. Наскільки вдалим буде це нове шоу, покаже час. Але те, що Україні справді потрібні нові люди, здатні змінити Україну, не викликає сумнівів. Про можливості та перспективу нинішніх молодих політиків «День» говорить із політологом, експертом корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтином МАТВІЄНКОМ:
— У 1990 році, в 25 років, я став депутатом Київської міської ради. Коли почали готувати перелік постійних комісій Ради, я виступив категорично проти формування комісії в справах молоді. Тоді її так і не створили. Ніколи не слід шукати лідерів за віковою, статевою чи іншою ознакою. Він має володіти комплексом якостей.
— Минулого тижня Київський інститут проблем управління імені Горшеніна, спираючись на експертів, хоча невідомо на яких, опублікував рейтинг найвпливовіших молодих політиків України. Перша п’ятірка виглядала так: Наталя Королевська, Валентин Наливайченко, Михайло Добкін, Андрій Кожем’якін, Олена Лукаш. Кандидатів у президенти — Арсенія Яценюка, Олега Тягнибока та Миколу Мельниченка до списків не включали. Як би ви прокоментували його результати?
— Я теж не знаю, хто складав цей список, але Наталя Королевська — це явна несподіванка. Михайла Добкіна взагалі можна вважати відносно молодим. От кого можна вважати справді молодими, то це, наприклад, секретаря Донецької міської ради Миколу Левченка або секретаря Київради Олексія Довгого. Але по тому, що вони говорять і роблять, можна зробити висновок і про їхній професійний та етичний рівень. Причому це люди, які мають реальні владні повноваження.
— Наскільки сьогодні молоде покоління конкурентоспроможне серед всіх політиків?
— Приклад етичного та політичного банкрутства «Пори» показав, що молоде покоління неконкурентоспроможне. До речі, на той час це була одна з найякісніших молодих організацій. Який результат? Один із визначних «пористів» очолює комісію земельних питань Обухівської районної ради, інші притулилися до різних політичних блоків, а колишній лідер тиняється між Віктором Балогою та Юлею Тимошенко.
— Які перешкоди стоять перед політиками-початківцями?
— Сьогодні потрапити на лідерську посаду молода людина може тільки через зв’язки (родинні, особисті) або інші ганебні речі, про які на шпальтах вашої солідної газети я б не хотів говорити. Правда є такою, що завдяки працездатності, інтелекту, освіті, таланту людина будь-якого віку не може потрапити на місце, де виконуються політичні рішення. В інших сферах — мистецтві, а не в шоу-бізнесі або науці ситуація трохи легша.
— Сьогодні з боку молодих політиків можна почути багато критики, наприклад, на адресу Народного Руху України, який, здобувши незалежність, так і не зміг прийти до влади і реалізувати свої подальші цілі, або в цілому політиків, які займалися розбудовою держави в 90-х рр. А тепер уявімо: якщо перенести цих політиків у ті часи й умови, як ви думаєте, чи змогли б вони зробити те, що було зроблено тоді?
— Не змогли б, тому що сьогодні абсолютно інший рівень комунікацій. У 90-х без інтернету і мобільних телефонів нинішні молоді політики були б нічого не варті. Щодо критики Народного Руху України. Я довгий час утримувався від коментарів із приводу діяльності В’ячеслава Чорновола, але він своєю співпрацею з Леонідом Кучмою, Олександром Омельченком або іншими персонажами кучмівського періоду абсолютно знівелював і знищив ідеологію Руху, яка була закладена при його створенні. Результатом діяльності Руху стало два бронзові пам’ятники В’ячеславу Чорноволу в Києві та Львові, інших помітних політичних або суспільних наслідків роботи НРУ як політичної сили немає.
— Наскільки нинішнє молоде покоління використовує досвід попередніх політиків?
— Річ у тім, що ми живемо в інформаційному суспільстві, де темп змін неймовірно швидкий. Тому ми маємо спиратися на знання, які отримуються в результаті дослідження такого серйозного об’єкта, як майбутнє. Його треба вміти дослідити, отримати уявлення про нього і на підставі цих знань будувати свою політичну діяльність.
Якщо говорити про системний досвід організації влади, то попередні накопичення політиків діяти не будуть, тому що сьогодні існують зовсім інші механізми. Це стосується і мого особистого досвіду. Я багато працював у органах влади різних рівнів і розумію, що в нинішньому суспільстві в такий спосіб, у який влада була організована тоді, вона існувати не може. В цілому ж причина системної кризи державності в Україні в тому, що ми не встигаємо трансформувати нашу державу за вимогами, які ставлять перед Україною світові виклики.
— Після помаранчевих події 2004 року в багатьох були сподівання, що на зміну старому поколінню прийде нове, але цього так не і сталося. Напевно, майбутні президентські вибори теж нічого не змінять...
— Із моєї точки зору, форма електоральної побудови влади себе вже вичерпала. Сьогодні вибори не дають можливості формувати якісну владу, і це стосується не тільки України, де відчувається низький рівень політичної культури, а й в усьому світі: останній приклад виборів у Німеччині, де мала місце доволі низька явка виборців на дільниці, тому яскраве підтвердження. Я знаю багато людей старших і молодших за мене, які шукають різні шляхи інтеграції у владу, але не через вибори. Всі вже розуміють, що вибори, і взагалі вся наша політика перетворилися на шоу, достатньо лише включити телевізор. Але, хочу зазначити, українське суспільство ще зберігає імунітет від маніпуляцій з боку політики-шоу, і це дуже добре.
— У будь-якому разі, зміна поколінь завжди відбувалась, але інше питання — це їхня якість...
— Зараз існує три мотивації політичної діяльності. Перша — утриматися в політиці, тому що цей статус дає можливість безбідно жити. Другий — повернутися в політику, бо ті, хто з неї вилетів, не знайшли себе в «мирному» житті й роблять відчайдушну спробу повернутися до неї. Третій — потрапити в політику. От якраз ця категорія й представлена молодими політиками, але в них така ж мотивація, як і в багатьох: гарно поїсти і добре поспати. Інших мотивацій, на жаль, немає, як і немає тих, хто може змінити цю ситуацію.
Що стосується бізнесу, то участь у політиці для нього має такий сенс: всі ті, хто набув ресурси, виробництво, банки, маєтки або щось інше, мають одну мету — зберегти це. Але що відбувається насправді? Бізнесмени від політики самі руйнують державу, яка має забезпечувати їхнє ж право власності. Наприклад, Київрада, формально не порушуючи закону на останній сесії, роздала 72 земельні ділянки, показавши, таким чином, що може спокійно відібрати цю землю в київської громади. Але після таких рішень у чесність та справедливість держави віритиме дедалі менше громадян. І коли прийде час, то не буде жодних моральних пересторог знову піти шляхом націоналізації усього того, що було привласнено за допомогою байдуже яких — старих чи молодих політиків у ці непевні часи.
