Сергій МАКЄЄВ, доктор соціологічних наук, Інститут соціології НАН України:
— Приблизно половина населення, за даними фонду «Демократичні ініціативи» й Інституту соціології, так чи інакше поглядає сьогодні в бік Росії. Проте інша половина так не вважає. Геополітичне положення України породжує розрив між двома полюсами тяжіння — Заходом і Росією. І тут виникає велика спокуса для політиків — грати на настроях половини електорату, використати їх передусім у своїх цілях. Це цілком зрозумілий політичний прийом. Та політики залежні від настроїв виборців лише на одну мить — під час виборів. Потім вони досить вільні. Враховуючи це, слід говорити про політичну доцільність з точки зору конкретних політиків. По-перше, перед президентськими виборами інтеграція з Росією — хороший привід для втримування на короткому повідці частини електорату. Другий момент логіки дій спікера ВР — це запозичений із російського досвіду рух шляхом перерозподілу влади в державі — від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки. І, нарешті, я думаю, що до союзу справа не дійде, але будь-який політик часто демонструє символічну поведінку. І в цьому плані зарубіжні поїздки спікера є певною частиною політичного «гардероба».
Олександр ЯРЕМЕНКО, директор Українського інституту соціальних досліджень, кандидат економічних наук:
— На мою думку, за поїздками спікера в Росію й Білорусь стоїть елементарне бажання політика реалізувати свої політичні наміри. Питання економічної інтеграції Росії, Білорусі й України — це передусім питання політичних умов цієї інтеграції. Наші дані говорять про те, що економічне зближення слов’янських країн СНД підтримує більш як половина населення України. Проте, водночас, до ідеї відродження союзу чи відмови України від незалежності більшість населення ставиться негативно. А підтримка економічної інтеграції з Росією й Білоруссю при збереженні незалежності країни пов’язана з ефемерною надією масової свідомості на поліпшення матеріального становища.
Микола ТОМЕНКО, директор Інституту політики, кандидат історичних наук:
— Думаю, політично актуальним було б показати нинішнє соціально-економічне становище, в якому опинилася Білорусь. Це хороший показник ефективності неосоціалістичного варіанту розвитку, обраного керівництвом цієї країни. Актуальність цього візиту для спікера ВР у тому, що, очевидно, його тішить думка про теоретичну можливість своєї ролі українського «батька», яким є О.Лукашенко для Білорусі. В іміджевому плані контакт із президентом Білорусі й наголошування цієї схожості також виглядає актуальним для спікера. Нарешті, дії спікера — це ще один привід для команди Президента й тих сил, які думали, що вони «виграли спікеріаду», замислитися над своєю політичною перспективою. Це сигнал тим політичним силам, які відчували сантименти щодо геополітичних поглядів Ткаченка, вважаючи його своїм союзником у питанні пріоритету європейського шляху перед євразійським. Очевидно, О.Ткаченко здатен вести самостійну гру і його погляди, м’яко кажучи, не близькі до поглядів цивілізованого європейського політика.
