Трагедія на Кубані не дуже відволікла російського президента Володимира Путіна від зовнішньополітичних проблем. Саме їм була присвячена нарада послів і постійних представників Росії, що відбулася цього понеділка. Зазвичай вона проводиться один раз на два роки й у середині президентського терміну. Але Путін поспішає, тому належного терміну чекати не став. Девіз нинішнього форуму — «Росія в світі, що змінюється: спадковість пріоритетів і нові можливості».
Як і належить президентові, перед послами й представниками Росії за кордоном він окреслив контури нової Концепції зовнішньої політики. До певної міри його виступ є продовженням і розвитком указу «Про заходи для реалізації зовнішньополітичного курсу Російської Федерації», підписаного 7 травня одразу після інавгурації.
У російському МЗС вважають, що нова концепція вкрай необхідна. Світ вступив у стадію бурхливих змін, що, як вважають у МЗС, матимуть глибокий характер. Відбувається трансформація геополітичного ландшафту, що супроводжується збільшеною турбулентністю на глобальному й регіональному рівнях. У цих умовах президент Путін доручає зовнішньополітичному відомству підготувати до кінця цього року нову редакцію Концепції зовнішньої політики Росії.
У чому ж полягає головна частина нової зовнішньополітичної концепції Москви за Путіним. «Зовнішня політика Росії була, є й буде самостійною й незалежною, вона послідовна, зберігає спадкоємність і відображає унікальну роль нашої країни, що сформувалася за століття, в світових справах і в розвитку цивілізації, — заявив президент. — Вона не має нічого спільного з ізоляціонізмом або конфронтацією й передбачає інтеграцію в глобальні процеси».
Путін закликав дипломатів активніше впливати на ситуації щодо Росії. Не «можна пасивно спостерігати за подіями, що відбуваються, або, як заведено писати в телеграмах МЗС, «відстежувати» їх розвиток. Треба активніше впливати на ситуацію там, де безпосередньо зачіпаються російські інтереси, діяти на випередження, бути готовими до будь-якого варіанту розвитку ситуації, навіть найнесприятливішого».
Звісно, перепало Заходу. Без випадів в цей бік останнім часом не обходиться жоден виступ російського президента. Образ Росії за кордоном спотворений і не відображає реальної ситуації в країні. Тому дипломатам слід освоювати нові технології в міжнародних відносинах. «Традиційні, звичні методи міжнародної роботи освоєні нашою дипломатією досить добре, якщо не досконало, але в частині використання нових технологій, наприклад так званої м’якої сили, є над чим подумати... Поки треба визнати, образ Росії за кордоном формується не нами, тому він часто спотворений... Та й позиція нашої країни в міжнародних справах висвітлюється якось однобоко: ті, хто стріляє, ракетних ударів постійно завдає, молодці, а ті, хто попереджає про необхідність стриманого діалогу, начебто в чомусь винні, — наголосив Путін. І додав: — А винні ми з вами в тому, що погано пояснюємо свою позицію».
Президент Росії фактично звинуватив іноземних партнерів у тому, що вони схильні до однобічних дій і не прислухаються до голосу Росії, як і до голосу багатьох інших країн. Тоді як самі намагаються впливати на ситуацію в Росії. Як і слід було чекати, знову світ і народ лякають іноземними підступами.
У чому ж полягає концепція так званої м’якої сили. Це не російський і тим паче не путінський винахід. Такими методами вже доволі давно діє передусім американська дипломатія, якоюсь мірою європейська. Сенс полягає в тому, щоб впливати на партнера економічними, інформаційними, фінансовими й іншими важелями та по можливості уникати прямого використання збройних сил. Зрозуміло, що «м’яка сила» передбачає наявність у держави, що її використовує, необхідних ресурсів і в чималій кількості.
І тут ми стикаємося з явними протиріччями. Не дуже зрозуміло зі сказаного Путіним, до кого й як застосовуватиметься «м’яка сила». Якщо до США та європейських країн, то це просто смішно. Таких можливостей Росія просто не має. Її привабливість базується лише на продажі сировини та енергоресурсів. Спроби використовувати певну зацікавленість насамперед європейських країн у цих товарах і навіть відвертого шантажу отримали досить тверду відсіч, у результаті якої Москві довелося відступити, зокрема знизити ціни на газ для Італії, Німеччини, Туреччини. А тим паче як застосовувати «м’яку силу» до США. З Вашингтоном жодна сила, хоч м’яка, хоч тверда, нічого не дасть. Не той об’єкт. Зрозуміло, що головним напрямком її використання будуть ближні сусіди Росії. І Україна в першу чергу.
Про що Путін і сказав. Президент нагадав про непрості відносини з Києвом. Він висловив жаль, що поза рамками Євразійського економічного союзу залишається Україна. «За найоб’єктивнішими, незалежними оцінками приєднання України до цього інтеграційного об’єднання дало б і Україні, й усьому процесу додаткову динаміку й, безумовно, було б вельми позитивним з економічного й соціального погляду. Синергія була б колосальною». Цілком можливо, що так. Тільки синергічний ефект може бути не лише позитивним, а й украй негативним. Москві це дуже вигідно, а нам абсолютно ні до чого. За всіх труднощів об’єднаної Європи краще бути в компанії відмінників, ніж трієчників, якщо не двієчників.
На завершення відкритої частини своєї промови Путін приготував невеликий сюрприз. Він сказав, що співпрацю треба розвивати не лише на рівні державному, а й народному. Президент пообіцяв, що поверне полегшений порядок надання російського громадянства тим, хто був громадянином СРСР або є прямим нащадком тих, хто народився в Радянському Союзі й у Російській імперії.
На перший погляд, ця суто технічна проблема несе в собі значний політичний заряд. По-перше, за рахунок колишніх співвітчизників намагаються підправити вкрай складну демографічну ситуацію в Росії. При цьому за дужками залишається той факт, що таке надання громадянства не стосуватиметься вихідців з держав Південного Кавказу та Центральної Азії. Іншими словами, резерв колишніх громадян шукається в Україні, Білорусі й частково в Молдові.
По-друге. Тим самим у концепції «Русского мира» — прямої експансії Росії на теренах СНД — з’являється додаткова приманка, як це уявляють у Москві, для колишніх співвітчизників. І навіть якщо не всі переберуться до Росії, то з набуттям російського громадянства вони стають об’єктом перетворення на п’яту колону в країнах СНД.
Проте пропозиція Путіна щодо співвітчизників варта того, щоб її уважно розглянути в нашій країні й застосувати для залучення наших співвітчизників до України. Особливо це стосується тих, хто зараз в активному віці. З ними прийдуть знання, інвестиції й багато іншого. Але для цього Україна має стати демократичною й привабливою державою. Поки до цього дуже далеко.
КОМЕНТАРI
«Я Б СТАВИВСЯ ДО СЛІВ ПУТІНА, ЯК ДО ЧЕРГОВОЇ РИТОРИКИ»
Микола ПЕТРОВ, член наукової ради Московського центру Карнегі:
— Нічого принципово нового не прозвучало. Путін не випадково почав з того, що всі основні речі закладені в указі від сьомого травня. Він швидше говорив про те, що «м’якою силою» Росія користується недостатньо ефективно. Про це теж говориться досить давно, принаймні на зустрічах з послами — регулярно. Було створено фонд «Русский мир», працює Россотрудничество (Федеральне агентство у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, які проживають за кордоном. — Ред.). Тут потенційних можливостей багато, а реалізовані вони слабо. Проблема посилюється тим, що відбувається зміна поколінь. Якщо десять років тому можна було говорити про те, що російська мова, російська культура — певний чинник впливу й присутності Росії, принаймні на пострадянському просторі, зараз це поступово щезає. Нове покоління людей, скажімо в країнах балтії й деяких інших державах, російською мовою добре не володіє. Тому за розмовами про те, що в Росії є великий потенціал використання «м’якої сили», минули роки, а результату поки не видно. Висновків, що треба зробити для того, щоб використовувати резерв, не було. Я б ставився до слів Путіна, як до певної чергової риторики.
«ПРОЦЕСИ ОТРИМАННЯ ГРОМАДЯНСТВА НЕ ПРИПИНЯЛИСЯ НІКОЛИ»
Тетяна ЄРЕСКОВА, кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології управління Донецького державного університету управління:
— Я не думаю, що висловлювання Путіна щодо полегшення набуття громадянства жителям колишнього СРСР будуть сприяти масовій міграції населення. Ці процеси завжди були пов’язані із такими категоріями, як «родина» та «робота». Ні для кого не секрет, що люди зі Східної України їздять в Росію на заробітки, так само як мешканці Західної України — в ЄС. Я розумію, для чого робиться поліпшена процедура отримання громадянства, я розумію те, що Росія сприймається як нащадок чогось великого, як щось важливе. Це внутрішня і зовнішня політика країни. Так, на Донбасі є люди, які вважають себе росіянами, та тут ще існує такий фактор, як «регіональна ідентичність». І ця прив’язка до малої Батьківщини тут дуже велика. Люди люблять свій край і вони розуміють, що в Росії на них ніхто не чекає, тому особливих черг біля посольства поліпшена процедура отримання паспорта не зможе викликати.
Варто зазначити, що процеси отримання громадянства не припинялися ніколи. Я займалася моніторингом цієї проблеми у 2007, 2008, 2009 роках і можу сказати, що й тоді люди отримували громадянство Російської Федерації. Це переважно були літні люди, які їхали у Воронеж, Курськ до своїх дітей, «забираючи» свої місцеві пенсії. Причини міграції тоді були якраз пов’язані з родинними зв’язками та з соціальним становищем у країні. Коли в Росії підвищили пенсії, туди теж поїхали громадяни України, і навпаки, коли в Росії сталася економічна криза, а в Україні вона була відчутною трохи менше, росіяни з невеликих міст переїжджали в Україну. Тому варто сказати, що процес двосторонній, щоправда кількість українців, які виїхали в Росію, трохи вища, ніж росіян, які приїхали до нас.
Чи буде рішення Володимира Путіна мати загострений політичний контекст в Україні, залежить від сприйняття і від ситуації. Звісно, хтось може спекулювати цією темою, але як у позитивному ключі, так і в негативному. Та я думаю, що наші громадяни поставляться до цієї новини розумно.
«ГОЛОВНЕ — ЗРОБИТИ ПРИВАБЛИВІШИМ ПРОСТІР ДЛЯ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ»
Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора центру ім. Разумкова:
— Зовнішньополітична експансія, як для інтеграційних проектів на пострадянському просторі, так і для підтримки позицій Росії у світі, є однією з частин плану Володимира Путіна. Те, що сьогодні акцент робиться на «м’яку силу», ще не означає, що Росія відмовилася від інших засобів впливу. Останнім часом розвиток позиції Росії у світі здійснюється через механізми інформаційної, гуманітарної, культурної присутності, питання мови. Такий підхід діє не тільки на пострадянському просторі, хоча тут ці засоби очевидні, але й на Заході, в Європейських країнах та США. В Росії виділяються колосальні державні та приватні ресурси для посилення цієї присутності. Підставою для цього є історичні події та ставка на відомих співвітчизників, котрі вже довго проживають на Заході. Зокрема, фінансуються навіть заходи з критикою Володимира Путіна. Тут проявляється глибина підходів: за кордоном дозволяється критика, яка не потрапляє на внутрішній інформаційний ринок. Водночас збільшується фактор інформаційної присутності Росії у світі.
Я не думаю, що концепція зовнішньої політики суттєво зміниться. Знову обійнявши посаду президента, Володимир Путін хоче показати свою ключову роль у зовнішньополітичний діяльності РФ. Для того, щоб вибудувати чітку лінію під нового-старого президента, як це прийнято в бюрократичній традиції, робиться новий документ. Кардинальних відмінностей не буде, тому що елементи впливу Росії через застосування енергетичної політики та військово-морської доктрини для здійснення зовнішньої політики й гуманітарного впливу були й раніше. Можливо, зараз більш чітко будуть окреслені пріоритети, напрями і механізми здійснення обраної лінії. Перші сигнали вже є: вирішення питань у гуманітарному просторі. Росія таки натиснула на Україну для ведення в дію угоди СНД з гуманітарних питань, котру Президент України довго не підписував. Також, думаю, більш активно будуть відкриватися культурні й інформаційні центри Росії як на території України, так і в інших країнах.
Програма повернення співвітчизників у Росії якщо не провальна, то виявилася неефективною. В основному громадяни колишнього Радянського Союзу, на котрих розраховувала Росія, хотіли повертатися у більш розвинуті регіони, натомість їм пропонували піднімати відсталі регіони, тільки невелика кількість потрапляла до центральної частини країни. Демографічні проблеми є одними з ключових у наступних десятиліттях. Постане питання кваліфікованої робочої сили та конкуренції, в тому числі, й між Україною, Росією та іншими країнами. Природно, для рішення Путіна зі спрощенням отримання громадянства існують підстави: спрощення залучення кваліфікованої робочої сили та намагання розширити рамки «русского мира».
Україна, в свою чергу, має пропонувати привабливішу модель людського розвитку всередині країни. Мова йде про вищі соціальні, економічні, медичні, освітні стандарти. Поки що, на жаль, ми не набагато, але відстаємо від Росії за показниками соціального характеру, в першу чергу, по індексу людського розвитку. Звісно, у Росії є додаткові кошти на це, зароблені на нафті та газі. Але це не зменшує проблему: поки що українці їдуть у Росію на заробітки, а не навпаки. Тож головне — зробити більш привабливим простір для життя в Україні. Щодо державної політики: слід домагатися чіткого виконання двосторонніх домовленостей та міжнародно-правових документів. Зокрема, варто виділити ресурси на те, що було інституційно вироблено ще за часів минулої влади для підтримки діяльності українців за кордоном. Необхідно зайняти активнішу позицію щодо контактів із діаспорою, підтримки трудових прав українців у Росії та захисту їх гуманітарних прав. Усе це робилося й раніше, однак зараз спостерігається зниження уваги до цих питань.
