Що маємо в сухому залишку? На даний момент ми фактично втратили Крим. Якби влада в Києві не заявляла, що вона не визнає кримський референдум, у неї майже не залишилося важелів впливу на півострів. Безумовно, говорити про остаточну втрату Криму зарано — протистояння переходить в затяжну фазу. Чому так трапилося?
По-перше, системно з Кримом протягом років незалежності ніхто не займався. Спроба Росії відібрати Крим була ще на початку 90-х, але завдяки професіональним діям силового блоку тодішньої влади, півострів вдалося залишити в складі України. Сепаратисту Мєшкову навіть довелося тікати в Москву. Але навіть після такого сигналу, київську політики продовжили не звертати уваги на Крим. Отримали. Тому відповідальність за ситуацію лежить на всіх.
По-друге, навіть в сьогоднішній складній ситуації, у нової влади був шанс не допустити ескалацію на півострові. На жаль, старі правила керування країною, взяло гору. Замість пошуку порозуміння з південно-східними регіонами, в першу чергу, з Кримом (громадянами, елітами), тим більше, на фоні російської інформаційної пропаганди, парламент взявся за «мовний» закон. Набір інструментів у нової влади залишився попереднім: дерибан посад, фінансові важелі, побудова власних схем, відсутність результатів у розслідування злочинів під час Євромайдану тощо. Хтось побачив з нинішніх високопосадовців в Криму? Чи зроблені кадрові висновки після невдалих призначень (той же Березовський)?
По-третє, небажання навіть в такій складній ситуації залучати професіоналів, досвідчених політиків та експертів.
Багатошаровість проблеми того, що сьогодні відбувається з Кримом потребує негайних висновків і відповідної реакції: запровадження нових правил, залучення професіоналів і робота із суспільством. Якщо висновки і далі не будуть робитися, є велика загроза подальшої реалізації російського сценарію по наступу на південно-східний регіон України. Останні події в обласних центрах з проросійськими мітингами демонструють великі проблеми. Ціна питання — збереження країни.
На тему спілкуємося з конфліктологом, доктором політичних наук, професором Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка Григорієм ПЕРЕПЕЛИЦЕЮ:
— Пане Григорію, ваші прогнози, як можуть розвиватися ситуація після незаконного референдуму в Криму?
— Мій прогноз є дуже невтішним. Тому що розв’язуючи воєнну агресію проти України, Путін розглядав це як перший проміжний етап інтервенції. Наступним етапом у такий же спосіб буде захоплення південної та східної України, тобто територію, яку у 2004 р. Партія регіонів позначала як ПІСУАР (тоді, нагадаю. ПР хотіли утворити Південно-східну українку автономну республіку). Херсонська область зараз стоїть на черзі російської окупації. Мене дивує чому військову командування не звертає на це належної уваги. Більш того, виступаючи у Верховній Раді в.о. міністра оборони Тенюх сказав, що ми не будемо наближати наші війська до Криму. Я думаю, що такі тези носять ознаки злочинності.
Крим не може жити без материкової України. Це зрозуміло Путіну і тим стратегам, які затіяли воєнну інтервенцію в Україні. Забезпечення життєдіяльності Криму здійснюється Україною. Для того, щоб переключити Крим на Російську Федерацію, треба побудувати шляхопровід через Керченську протоку, а це займе як мінімум 2-3 роки. Танкерами і поромами не вийде забезпечити нормальну життєдіяльність півострову. Тому РФ потрібна південно-східна частина України — те, що раніше називалося «Таврической губернией». Ми бачимо, що розвіддозори на території Херсонської області вже проводяться. Думаю, після рішення Ради Федерації Росії про визнання Криму в якості суб’єкту РФ, почнеться широкомасштабна військова операція. З одного боку, вона почнеться з кримського перешийку, а з іншого — зі сходу України.
Це один в один сценарій Гітлера по захопленню Судетів. Спочатку інспіруються певні партії, які заявляють про більшу автономію і федералізм, потім захоплюються місцеві органи влади, втілюється хаос і як результат — звертаються за допомогою до сусідньої держави. До речі, з Судетами це якраз відбувалося в березні, але 1938 року. Такі містерії історії. Те, що сьогодні роблять російські стратеги на чолі з Путіним — взято з гітлерівської стратегії по окупації Європи. Тобто після того як піднімаються прапори, заходять російські війська без жодного пострілу в південно-східні райони України (Харківська, Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська, Миколаївська, Одеська області). Зараз ми бачимо нарощування сил в Придністров’ї, щоб захопити Одеську область.
Кінцева мета всього цього — повалення державного суверенітету України і відновлення так званого конституційного ладу в Україні за чеченським сценарієм. Як відомо, чеченські війни теж починалися з гасел відновлення конституційного ладу. Але якщо Чечня ще була в складі Росії, то сьогодні мова йде про Україну, яка є незалежною країною. Це буде повернення Януковича в обозі російських військ і встановлення окупаційного маріонеткового режиму.
— Якою має бути реакція Києва?
— Сьогодні українській владі треба думати вже не про Крим, а про побудову територіальної оборони в Херсонській області і в районах східної України в напрямках головного удару російських військ. Ці війська вже позначені — ми бачимо стратегічне розгортання російської армії на кордонах з Україною. Тепер Путін лише чекає, коли буде вдалий момент, щоб почати наступ.
Нам складно організувати територіальну оборону, тому що в згаданих регіонах України цілеспрямовано знищувалися вся воєнна інфраструктура протягом багатьох років. Але це все одно треба робити. На жаль, ми бачимо, що сьогоднішнє воєнне командування не справляється. Заяви Тенюха неадекватні ситуації. Мені здається, він наляканий рівнем відповідальності, яка звалилася на його адміральські плечі. Тенюх не готовий приймати рішення на високому рівні в сьогоднішній ситуації. Це призводить до втрати воєнного управління Збройними силами.
СБУ також має працювати — нейтралізувати агентуру, яка широкомасштабно розгорнута росіянами в Україні. Ми бачимо, що ця агентура підживлюється і Партією регіонів. По останньому виступу Тігіпка можна сказати, що це ті інструкції, які вимагає Путін: федералізація, друга державна російська мова тощо. Потрібно нейтралізувати агентуру ФСБ, взагалі широкомасштабну спецоперацію стратегічного рівня.
Вперше у воєнній історії ми зустрічаємося з новим видом стратегічної операції спецслужб. Раніше навіть у Радянському Союзі, спецслужбам не відводилася роль стратегічного рівня. Тоді стратегічні операції мали виконувати тільки ракетні війська стратегічної сили, а також була оборонна і наступальна стратегічна операція. Сьогодні ми бачимо, що на перший план виходять нові стратегічні операції, такі як стратегічна наступальна інформаційна операція (вона зараз фактично вже завершена). Наступна стадія вже теж розв’язана — наступальна стратегічна операція силами спецслужб. Коли вона буде завершена, коли мосово підуть звернення від так званих рускоязычных до Путіна, почнеться наступальна операція у формі воєнною інтервенції.
— З вашої точки зору, наскільки адекватно реагує нинішня влада в Києві?
— На жаль, у нашого політичного і воєнного керівництва немає адекватного сприйняття ситуації. Якщо б було, то давно б об’явили мобілізацію і займалися б не тільки навчаннями, а й стратегічним розгортаннями військ і сил. Ситуація дуже загрозлива і треба адекватно її сприймати. Якщо нам вдасться не допустити проникнення в Херсонську область, то через 3 місяці Крим опиниться в катастрофічній ситуації — без води, електроенергії, газу і грошей. Почнеться хаос.
— Ви кажете, що треба зосереджуватися на континентальній Україні, а Крим? Як тут діяти?
— Треба думати про наші військові частини, які ведуть себе дуже героїчно і мужньо, як їх розблокувати? Якщо говорити про військовий шлях, то про це треба було думати раніше, коли тільки захопили кримський парламент. Тоді силами українських спецпідрозділів можна було нейтралізувати «зелених чоловіків». Реакції України не було, тому Росія пішла далі, тепер вони сильно укріпилися, у нас вже немає можливості звільнити Крим військовим шляхом. Залишається шлях ізоляції, якщо, звичайно, Україна піде на це. Тоді в Криму почнеться ескалація і внутрішній конфлікт.
— Відбувається ескалація ситуації також і в південно-східних областях: проросійські мітинги, захоплення адмінбудинків тощо. На вашу думку, місцеві еліти контролюють ситуацію в своїх регіонах?
— Ні. Вони вже не можуть контролювати екстремістські сили, які інспіровані ФСБ. Плюс Партія регіонів сама намагається грати на цьому сепаратизмі, сподіваючись на зовнішню військову допомогу, щоб відновити контроль над своїм електоратом. Вони повністю втратили цей контроль. До речі, вони також брали участь у становлення екстремістських рухів. ПР будувала свою політику на антиукраїнських гаслах, намагаючись залучити радикальний електорат. В результати вона отримали зрощення проросійських екстремістських сил. І сьогодні ми бачимо, що ці сили вже валять саму Партію регіонів в східних областях. Тому для ПР зараз важливо відновити контроль над регіоном, заграючи з цими силами і відповідно погрожуючи Києву зростанням інтервенції з Росії. Це аналог придністровського сценарію: колись так робив Смірнов, спираючись на іноземну інтервенцію. Але це ілюзія, бо все це обернеться і проти регіоналів.
— Багато хто заявляє сьогодні, що не треба критикувати владу в такий складний час. Навколо чого має відбутися консолідація зусиль в Україні?
— Консолідація має відбутися обов’язково, але не навколо влади, а навколо стратегічних рішень. Якщо ця влада приймає правильні стратегічні рішення, то ми маємо консолідуватися навколо цих рішень. Якщо влада цього не робить, треба змінювати керівництво. Перш за все, воєнне командування, міністерство оборони. Вони не справляються із завданнями. Той же пан Турчинов не є військовою людиною, а підказати йому немає кому. У нас є достатньо освічених і патріотичних генералів, які здатні виконувати цю роботу. Треба міняти людей.
— Київ багато в чому сподівається на підтримку Заходу. Ми знаємо, що днями відбулася чергова розмова Обами з Путіним. Як ви бачите, наскільки дієвою є ця підтримка?
— Ніякого позитивного результату ця підтримка не дає. Питання в тому, що Обама вибрав абсолютно хибну стратегію загравання з Росією в намаганні вирішити іранську і сирійську проблеми. В обмін на це Обама фактично визнав, що Україна є сферою впливу Росії. Хоче ми бачимо, що воєнне командування Пентагону має принципово інший підхід, набагато реалістичний відносно України. Пентагон тисне на Обаму, що треба приймати більш рішучі заходи по захисту України. Але рішення буде за політичним керівництвом. Обама абсолютно не готовий вирішити цю кризову ситуацію. На жаль, він не Кеннеді, який під час «карибської кризи», таки «розрулив» цю ситуацію.
Сьогодні ми маємо другу «карибську кризу» під назвою «кримська криза». Ця криза накриє і Європу. Я вже казав, що Путін взяв на озброєння гітлерівську стратегії і гегелівську пропаганду. Відповідно, після планів по захопленню України, Росія ставить за мету захоплення Молдови і так далі, відновлюючи статус-кво Радянського Союзу. Буде докорінний переділ всього геополітичного простору Європи. Без примусу Європи слідувати геополітичним інтересам Росії, остання не досягне рівня світової держави. А саме це ставить за мету Путін — бути рівноправними зі США. Почали з України, бо вона складає критичну масу всього геополітичного простору Європи. Хто володіє центровими державами, той володіє всім континентом. Країна, яка потрапляє в буферну зону, її рано чи пізно починають ділити, або поглинати. Тому, думаю, нам не слід очікувати військової допомоги ні від США, ні від ЄС. Частково американський істеблішмент все-таки розуміє рівень небезпеки, в тому числі, для себе, тому вони будуть запроваджувати глобальну економічну стратегії обвалу фінансової системи Росії.
