Ксенія Ляпіна залишилася на посаді голови Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України. Вона — фігура, яка спершу позиціонує себе лобістом інтересів малого та середнього бізнесу. Деякі навіть за очі звинувачують її в надмірно завзятому відстоюванні цих інтересів — адже чоловік Ксенії Михайлівни Дмитро Ляпін сам є досить успішним підприємцем. Як стало зрозуміло зі слів народного депутата України від Народного союзу «Наша Україна», вона вже готується до бою з парламентом та урядом. Наскільки їй дадуть змогу «розвернутися» в цій діяльності — побачимо вже цієї осені. Адже саме протягом найближчих трьох місяців Ксенія Михайлівна пообіцяла нам під час інтерв’ю «проштовхнути» якнайбільше нововведень у життя підприємництва України.
Хоча варто зазначити, що не з усіма твердженнями Ксенії Михайлівни ми погоджуємося. Скажімо, засумнівалися, в її словах про те, що за останній рік поменшала кількість перевірок податківців, а підприємці «вже не бачать у них ворогів». Адже, до речі, в усіх розвинених країнах підприємці завжди сприймали та продовжують сприймати перевіряючих без особливої любові. І, за словами бізнесменів, Рада підприємців при Кабінеті Міністрів України всі роки працювала без особливого ентузіазму — зокрема й тодi, коли біля її «керма» стояла Ксенія Ляпіна.
— Із якими проблемами зверталися за останні півроку в Раду підприємців при Кабінеті Міністрів України, яку ви очолюєте?
— Проблеми, із якими до нас звертаються, за весь час суттєво не змінюються. Серед основних претензій — зловживання з боку силовиків, податкової прокуратури та місцевої влади. Потрібна система, за якої посадові особи несли б велику відповідальність за свої зловживання. Але нині мало карають навіть тих, кого спіймали на гарячому. Адже працює така собі система корпоративного захисту — коли підприємець звертається до місцевої прокуратури, то знає, що в спорі бізнесу та влади об’єктивність знайти важко. Як кажуть, рука руку миє. Це — проблема такого собі місцевого «кумівства». Але на сьогодні я не маю рецепта, який допоміг би повністю позбутися цієї системи.
Серед досягнень Ради хочу назвати те, що нарешті ухвалено Закон «Про дозвільну систему». За останній рік удвічі скоротився час, який витрачався на отримання підприємцями дозволів для ведення бізнесу. Ми відстояли права платників спрощеної системи оподаткування — це повернуло їм віру в те, що їхні права можна захистити. Нині покращилася система так званих мікровідносин із податковою адміністрацією. Тобто підприємці перестали сприймати податкову як ворогів.
— Які доводи з цього приводу ви можете навести?
— Почався діалог — по всій країні ініціювалися круглі столи, проводилися спільні конференції. Підприємці з податківцями обговорювали проблеми і разом, пліч-о-пліч, шукали шляхи виходу. Звісна річ, доволі багато незгод — підприємці завжди хочуть зменшити тиск, а податківці — збільшити.
Віддаючи належне Державній податковій адміністрації України, коли Рада підприємців воювала за введення спрощеної системи оподаткування, то вони були нам у цій справі помічниками. З цього питання я, фактично, більше воювала з Мінфіном, а не з податковою. Керівництво Міністерства фінансів тоді казало, що не треба нічого спрощувати. А податкова була на нашому боці. Адже саме Мінфін проводив політику скорочень й обмежень пільг підприємцям.
— Ну, Пинзеник узагалі відрізняється своїми жорсткими «лещатами»...
— Але навіть попри це, нам вдалося в 2005 році зменшити кількість «візитів» податківців і їхнiх перевірок.
— Звідки у вас такі дані?
— Скажімо, коли я під час передвиборної кампанії спілкувалася з підприємцями, вони мені говорили про те, що тиск поменшав.
— Тобто ви справді вірите, що круглі столи не були «показухою», а зменшили кількість перевірок?
— На круглих столах керівникам розказували про зловживання податкових міліціонерів. Вони їх після цього викликали до себе і наказували зменшити тиск. Це і був реальний результат.
— Але якщо круглий стіл — це така сила, то підприємці, напевно, в чергу вишиковувалися, щоб у ньому взяти участь!
— Брали участь не стільки особисто підприємці, скільки Асоціації підприємців, які представляли права громадян. Більше того, за останній рік кілька податкових зробили комфортнішими умови прийому документів від підприємців — обладнали приймальні, віконця, у які здають декларації. Начебто і дрібниця, але це стало сигналом — у податковій немає ворогів.
Суттєві поліпшення з’являться вже цієї осені після набуття чинності Закону України «Про дозвільну систему». Він передбачає скорочення понад 900 різних дозволів на ведення підприємницької діяльності. Хоча до цього ще треба дожити. Адже в мене триває вже восьмимісячна дискусія з Державним комітетом підприємництва — сперечаємося про те, залишиться чи ні після жовтня дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі. Я доводжу, що ні. Вони ж займають досить обережну позицію через те, що на них тиснуть місцеві органи. Тому що ті у свою чергу дуже бояться залишитися без цього дозволу. Він є для них джерелом постійних надходжень.
— Які найбільші проблеми в підприємців на місцях?
— Найбільша проблема — там люди менше знають про регулювання, інтерпретацію законів. Допомога, якої вони чекають, — це залучення адміністративних процедур, пособницької роботи. Адже сільський підприємець — це зазвичай людина, яка відкриває поруч зі своїм будинком кіоск. І він повинен би мати більш просту процедуру, аніж людина, яка відкриває магазин у центрі міста. У розвинених країнах немає таких правил, як у нас. Ці правила гальмують розвиток підприємництва. Введення Закону «Про дозвільну систему» буде кроком законодавчого регулювання. Ним ми покращимо життя сільському підприємцю. Щоб він щонайменше не мав суєти з місцевою радою, з безліччю надуманих дозволів.
— А що вам не вдалося покращити?
— Нам не вдалося ввести дерегулювання. Воно й надалі працює як могутня система. Коли починалася кампанія з дерегулювання, Рада підприємців надала цілий список усього, що треба змінити. Із нього змінили щонайбільше 10%. Наприклад, ми виступили з проханням відмінити постанову, згідно з якою стягується плата з кожного інвестиційного проекту за так звану інвестиційну експертизу. Я переконувала, що експертизу цю вводили ще в ті часи, коли вона була більш доцільною на державному рівні. Зараз же це просто смішно: її проводять окремо пожежники, окремо санепідемстанція, окремо органи, які проводять нагляд, скажімо, за будівництвом. І потім ще підприємець повинен витрачати 20% на додаткову експертизу. Але це питання досі не зняте.
— Чому?
— Там, де великі гроші, завжди присутній і великий інтерес.
— Чий саме?
— Тих, чиї прибутки пов’язані з експертизами. Це — колосальні гроші. Державна експертиза — нині дуже могутня система. Зараз вона під Міністерством архітектури, будівництва та житлово-комунальних послуг. Я не знаю конкретних прізвищ людей, які очолюють цей державний контроль, що видавлює з підприємців гроші. Але вони здійснюють чиновницький опір змінам. У цьому полягає сила державного органу. Як правило, за ним зазвичай стоїть «сіренька мишка», якої ніхто не знає. Наприклад, під час будівництва є дуже велика проблема — підключення підприємців до комунальних систем. Здавалося б, дрібниці. А там крутяться шалені гроші. Виходить так: чиновник вирішує, дозволяти Івану Івановичу одразу підключитися до найближчого колодязя чи ж змусити його прокласти на півміста труби. Бо він не дав чиновнику хабаря.
Ця система не персоніфікована: все зроблене так, щоб саме дрібний чиновник усе вирішував. Я постійно пропоную: зробімо, як у тій же Франції — там існує кошторис, у якому прописано, скільки саме коштує підключення до державних систем. Там жоден чиновник не вирішує — все прописане в одній постанові центральними органами влади. Нині з цими пропозиціями Рада підприємців при Кабміні звертатиметься до політично відповідальних людей.
— І коли очікується почути від цих персон вердикт — пройдуть ваші пропозиції чи ні?
— Ми вже відіслали кілька листів Азарову, всі питання щодо будівництва запропонуємо Рибаку. На сьогодні Рада підприємців готує профільні пропозиції мало не кожному міністру. Уряд фактично щойно закінчив кадрові призначення і нарешті готовий братися за комплексні питання. Одразу скажу, що не знаю, як Рада підприємців далі співпрацюватиме з Кабінетом Міністрів. У мене немає жодних домовленостей. Якщо захочуть новопризначені члени Кабінету Міністрів — то поміняють склад Ради та її голову. І ті пропонуватимуть уже щось своє.
— Але вас до цього часу не зняли з посади — отже, якийсь інтерес до цього все ж таки існує. Наскільки комфортно вам працюватиметься при цьому Кабміні?
— Я щойно повернулася з відпустки. Залишуся чи ні — теж не знаю, оскільки це буде рішення уряду. Тільки сьогодні вперше після призначення нового Кабміну поспілкувалася з представниками Комітету з питань розвитку реального сектора економіки. Говорили про пріоритети, які стоять перед новими міністрами. Спершу подивимося, як уряд Януковича зможе пройти через тарифні питання — на енергоносії, зерно тощо. Гадаю, що вони нині переважно більше зайняті цими проблемами. І сподіваюся, що підуть ліберальним шляхом — не застосовуватимуть адміністративних ручних методів регулювання.
— Чи підтримуєте ви введення вільних від податку економічних зон?
— Я спершу була противником їх масового скасування. Тому що вважаю, що відміняти треба було тільки ті проекти, які справді не працювали. У Верховній Раді я ініціювала закони, які повернули б паркам деякі преференції. Але я категоричний противник масового повернення цих зон. Бездумно було все комплексно відміняти, але не менш безглуздо повертати все в тому ж складі — і позитивне, і негативне. Якщо ж ініціюватиметься поновлення «липових» проектів, коли стегенця посипають сіллю і кажуть, що це інвестиційні проекти, то я виступатиму категорично проти таких змін.
— Але як це можна взагалі перевірити? Адже в українському законодавстві не прописано, що є інноваційна технологія, а що — «стегенця»?
— Я пропоную зробити спільну комісію, до якої ввійдуть представники всіх фракцій. Головне, щоб там була опозиція — таким чином вдасться уникнути заангажованості. Ця комісія просто поїде на об’єкти і подивиться, чи є там інвестиції та чи розпочате будівництво, завезене вже обладнання чи ні. І тоді стане одразу зрозуміло — об’єктивно чи ні Микола Янович нині роздає преференції. І контроль треба провести не по зонах, а по проектах. Адже в одній і тій же зоні можуть бути два нормальні проекти й три фіктивні. І тому спершу відкривати та закривати треба не економічні зони, а проекти.
— Ви знаєте, для того, щоб побудувати великий дім, треба від одного до двох років отримувати різні дозволи. Тому що треба пройти у місцевій раді три сесії, щоб лише отримати дозвіл на земельну площу. Чи зможе спроститися колись ця система?
— Плануємо законопроект, який скоротить ці «кола пекла» до одного. Місцева рада лише один раз прийматиме рішення про виділення земельної площі, її цільове призначення та визначатиме все, що там можна і не можна робити. Один раз уже вирішуватимуть — або виділяємо, або продаємо на аукціоні, або ще щось. Але якщо вже продаватимуть, то «з посагом» — щоб там обов’язково була інфраструктура. А не пустир, до якого через чагарники доведеться пробиратися. Але це складна проблема. Тут доведеться порушити і Земельний Кодекс, і Закон «Про місцеве самоврядування», який, на жаль, абсолютно непроцедурний. До речі, вже давно настав час повністю переписати Закон «Про місцеве самоврядування». Зараз там прописано тільки права та повноваження. А було б варто ще прописати, яким способом їх реалізовуватимуть. І там варто відобразити, як приймають рішення про надання земельної площі.
— А наскільки скоротяться розміри хабарництва?
— Сподіваюся, що втричі (усміхається). Ну, навіть якщо сума й не зменшиться, то хоч би хабар платитимуть один раз — за проходження однієї сесії.
— Ви вже досить довго працюєте в Раді підприємців при Кабінеті Міністрів. Що вам завадило реалізувати всі вищеперераховані нововведення, скажімо, при уряді Юрія Єханурова?
— Уряд Еханурова, як і будь-який інший, мав перед собою певні виклики. Саме на них він здебільшого і концентрувався. Його головним пріоритетом була необхідність легалізації заробітної плати — це було одним із головних бюджетних ризиків, які і зараз стоять перед цим урядом. І справді далеко не все вдалося реалізувати. Але там була чітка політична воля. Здебільшого завадив брак часу: багато сил відібрали вибори. Підприємці на той час підтримували то одних, то других, і не хотіли працювати безпосередньо над проблемами. А міністрам було не до нововведень. Зараз, сподіваюся, і ті, й інші вже готові до конструктивної роботи.
