Усі ті негаразди, які ми маємо зараз в Україні, слід визначити як велику соціальну драму. Вийти із цього драматичного стану можна, лише виявивши і усунувши його корінь, без чого будь-які реформи є паліативом і тому приречені на невдачу, що ми сьогодні й маємо. Корінь цієї великої соціальної драми визначається за наступною формулою: «Свобода волі і свідомості мінус культура дорівнює свободі сваволі й ілюзій». Іншими словами, соціальне безкультур’я громадян, що породжує прояви сваволі й ілюзій в усіх сферах життя людей, і є коренем будь-якого соціального зла у нашому суспільстві — політичного, економічного, правового, морального тощо.
Хоч яку проблему в Україні сьогодні візьми, вона має саме цей корінь! Тому лише усунення соціального безкультур’я громадян відкриває можливості для розв’язання політичних, економічних, правових, моральних проблем, що так гостро постали сьогодні в нашому суспільстві. Соціальне безкультур’я громадян є фактором, який має парадоксальну властивість обертати добрі наміри реформаторів на злі наслідки. Наприклад, воно перетворює будь-яку свободу на сваволю: свободу підприємництва — на свободу псевдопідприємництва (тобто на експлуатацію громадян під виглядом підприємництва), демократію — на псевдодемократію, право — на зловживання правами, моральність — на псевдоморальність, законність — на фарисейство, свободу слова — на свободу зловживання словом тощо.
Український народ — це великий народ, він має самобутню історію і розвинену етнічну культуру, що вирізняє його з усього світу. Але хоч би яка була розвинена етнічна культура народу, вона не може компенсувати нерозвиненість іншої культури — так званої соціальної культури громадян, тобто культури соціальних відносин між людьми. Соціальна культура людини — це міра узгодженості її волі та свідомості із природними законами соціального життя людей. Не маючи такої узгодженості, воля людини набирає стану сваволі, а свідомість — стану ілюзій. У такому стані вони є джерелом будь-якого соціального зла. Функція соціальної культури полягає в тому, що вона сприяє природності життя людей, тобто узгодженості його із законами соціальної природи, яка і є джерелом усякого благополуччя. Саме зруйнованість (у недавньому минулому тоталітаризмом) в Україні культури особливого роду — соціальної культури громадян, яка включає в себе політичну, економічну, правову, моральну культуру, і спричиняє усі соціальні негаразди в країні. Проявом цього є криза, що сьогодні вразила всі сфери суспільного життя. Зокрема, корупція сьогодні в Україні, в тому числі політична, — це закономірний наслідок нерозвиненості соціальної культури громадян. Як свідчить світовий досвід, існує закономірність: чим нижча соціальна культура громадян, тим вищим є рівень корупції. Роль громадян, вражених антикультурним «вірусом» сваволі та ілюзій, у поширенні корупції є, хоч як це парадоксально, основною, а роль державних чиновників — лише додатком. Звідси і треба виходити у протидії корупції.
У зв’язку з поширенням у нашій країні соціального безкультур’я марними є сподівання на прогресивну роль так званого громадянського суспільства. Його інституції через це так само стають заручниками зловживань, як і інституції державної влади. Тому лише з розвитком соціальної культури громадян «громадянське суспільство» стане дієздатним і почне відігравати належним чином свою роль в Україні.
Через відсутність належної соціальної культури будь-яка свобода — політична, економічна, правова, моральна — стає засобом для зловживань. І навпаки: наявність у громадян належної соціальної культури — це радикальний засіб протидії таким зловживанням. Якби громадяни мали таку культуру, то вони не допустили б тих проявів політичного, економічного, правового, морального свавілля, які виснажують Україну сьогодні. Якби громадяни мали належну соціальну (політичну, економічну, правову моральну) культуру, то не мали б місця в Україні також зловживання маргінальними політиками волею і свідомістю громадян на різноманітних виборах під виглядом демократії — воля і свідомість громадян, що не мають належної соціальної культури, приречені бути предметом для політичних маніпуляцій. Це — політична закономірність! Як свідчить історичний досвід, лише з розвитком соціальної культури громадян з’являється можливість подолати таке соціальне зло, як експлуатація людини людиною, що набуло надзвичайного поширення сьогодні в Україні. Стає можливим також природним чином розв’язувати політичні, економічні, правові, моральні конфлікти, що сьогодні роздирають Україну. Громадяни, які мають належну соціальну культуру, не допустять того, щоб можновладці зловживали владою, користаючись громадянськими ілюзіями, і маніпулювали громадянами таким чином. Такі громадяни здатні розрізняти, хто є хто і кому варто довіряти владу. Завдяки озброєності соціальною культурою громадяни є єдиним гарантом природного соціального порядку і суспільного прогресу.
Суспільство завжди поділяється на два класи: тих, хто має розвинену соціальну культуру, і тих, хто її не має. Це закономірність, яка є підставою для так званої нової класової теорії (відмінної від запропонованої К. Марксом). Суспільство розвивається настільки, наскільки громадяни, які мають розвинену соціальну культуру, саме у такій «класовій боротьбі» поборють громадян, які її не мають. Це тому, що існує природний закон суспільного життя, згідно з яким соціальна культура робить громадян конкурентоспроможними в умовах соціальної конкуренції, що є двигуном соціального прогресу. Держава призначена для того, щоб сприяти першим і протидіяти другим. Ще філософ Антисфен, помітивши цю закономірність, казав: «Держави гинуть тоді, коли перестають відрізняти хороших людей від поганих».
Вивести Україну зі стану великої соціальної драми на шлях соціального прогресу можна лише з допомогою, так би мовити, культурифікації громадян України, тобто прищеплення їм соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури.
Суспільними інституціями, які спеціально пристосовані для забезпечення просвітництва народів, є університети. Світовий досвід свідчить, що народи процвітають завдяки університетам, а не, як дехто ілюзорно вважає, завдяки партіям, урядам чи парламентам. Найбільше, що можуть ці інституції, — це сприяти тому, щоб народи процвітали завдяки розвитку соціальної культури громадян. Тому за їхньої підтримки в Україні університети мають стати просвітницькими центрами, пристосованими для забезпечення розвитку соціальної культури наших громадян, маючи на увазі наступну ідею: соціальна культура громадян — це основа нової України.
На кого ж у сучасній Україні випадає місія соціальної культурифікації громадян? Виходячи з історичного досвіду і сучасних обставин, очевидно, ця місія має належати справжній українській еліті, тобто тим, хто, будучи озброєний передовою соціальною культурою, має можливість шляхом просвітництва поширювати цю культуру в масах. Як показує вивчення основ соціального прогресу, усі негаразди в Україні мають своїм коренем відсутність прогресивного соціального порядку, а забезпечити цей порядок можна лише шляхом формування соціальної культури громадян. Іншими словами: «Культура — мати порядку!».
Що ж може зробити справжня українська еліта на виконання своєї культуризуючої місії? По-перше, згуртуватися навколо ідеї новітнього просвітництва, спрямованого на поширення серед громадян України передової соціальної культури. По-друге, запропонувати «План розвитку соціальної культури громадян України», у якому передбачити, зокрема: 1) вивчення досвіду соціальної культурифікації громадян в країнах, що рухаються шляхом соціального прогресу; 2) заходи, спрямовані на сприяння навчанню в університетах світу українських юнаків і дівчат, які працюватимуть в Україні; 3) реформування університетів України з метою забезпечення соціальної культурифікації української нації; 4) використання усіх можливостей ЗМІ для поширення соціальної культури серед громадян тощо.
Справжня українська еліта має започаткувати новітній просвітницький рух в Україні, зреалізувавши, зокрема, просвітницьку ідею Тараса Шевченка, який так прозорливо виявив значення соціальної культури для народу України, по-батьківські докірливо сказавши українцям: «Якби ви вчились так, як треба...».
Слід також мати на увазі, що єдиний шлях повернення України в сучасну Європу — це розвиток соціальної культури наших громадян до європейського рівня. Жодним іншим чином європеїзація українського суспільства неможлива.
Хоч би як формулювалася національна ідея України, її органічною частиною має бути ідея «культу соціальної культури громадян», виходячи з природної закономірності: «Яка соціальна культура людей — таке й їхнє життя!».
Олександр КОСТЕНКО, доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, завідувач відділу Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України
