Феномен тіньового економічного та громадського
життя загалом і «даху» зокрема не можна не розглядати як вияв глибокої
системної кризи, яка охопила наше суспільство. Позбутися цих потворних
явищ неможливо без радикальної зміни «середовища існування» бізнесу. Тверда
громадянська позиція кожного з нас — необхідна умова перемоги над цинічними
й безсоромними «господарями життя»
Ось і настав хвилюючий момент, дорогий читачу: процес створення
вашого Бізнесу, цього Храму вашого Достатку і Добробуту підійшов до завершального
етапу.
Не покладаючи рук, виявляючи чудеса Передбачливості й життєвої
Кмітливості, ви обирали для нього місце на просторах українського Ринку,
ви заклали міцний фундамент тверезого Розрахунку, звели надійні стіни з
колективу досвідчених Співробітників, не пошкодували коштів на рухоме та
нерухоме Майно і поклопоталися про Комунікації. Справа за малим. Залишилося
забезпечити захист від частих бур, регулярних громовиць серед ясного неба
і періодичних каменепадів, таких характерних для «інвестиційного клімату»
нашої Батьківщини. Одним словом, вашій Справі потрібен дах. Точніше, ось
так — «дах».
Серед аудиторії «Дня», думаю немає людини, котра про це
явище не чула б. Багато хто стикався і стикається з ним у власній практиці.
Однак і тим, хто знає, що воно таке, і тим, хто судить про це з чужих слів,
цікаво буде вислухати розповідь про те, як ЦЕ буває. Хоча всі імена й назви
змінено, але за достовірність цифр і фактів автор може поручитися, оскільки
був або свідком, або безпосереднім учасником епізодів, описаних нижче.
Нині терміном «дах» визначають кілька вельми відмінних
явищ підприємницької практики. Основним критерієм, за яким можна їх класифікувати,
пропоную вважати принцип побудови стосунків між тими, хто «робить дах»
і тими, хто про це просить. Чи змушений просити. У житті часто й густо
спостерігається змішування жанрів, коли «ментовський дах» поводиться як
відверто «бандитський»; «бандити» еволюціонують у бік цілком коректних
відносин на кшталт «охоронних фірм»; охоронні фірми, залежно від ситуації,
поводяться то як «менти» (відразу зроблю застереження, що до цього специфічного
і, безумовно, грубого слівця, як і до іншого специфічного жаргону, вимушено
вдаюся винятково в контексті розмови про не менш специфічні явища, а зовсім
не через неповагу до моїх співгромадян у формі), то як «бандити». І все-таки
пропоную саме таку класифікацію і наводжу приблизне описання кожного з
різновидів (ті, хто не згоден — не судіть суворо!).
«Бандитський дах» — найтрадиційніший різновид, який веде
свій родовід, очевидно, ще з часів «цеховиків» і полюючих за ними представників
традиційного злочинного світу й підприємливих «спортсменів». Є різновидом
податку за право працювати на території, підконтрольній «хазяїну», тому,
хто «тримає шишку» в даному районі. Теоретично, кожен ринок, міський район,
кожен вид нелегального бізнесу (жебракування, проституція, наркотики, азартні
ігри) контролюються своїм угрупованням. За свої гроші, як правило, «діловар»
(тобто підприємець) може розраховувати тільки на те, що його не тероризуватимуть
відразу кілька угруповань. А вирішувати всі питань повсякденного підприємницького
життя мусить сам підприємець. Будь-які послуги, крім надання права просто
жити і працювати, приміром, владнання «проблемних питань» із «конкретними
людьми» в держорганах, надаються за окрему плату. Розмір данини визначається
або як фіксована величина (торговельна точка, кіоск, невелика підприємницька
структура), або як відсоток від прибутку. Основний принцип зводиться до
постулату, що «барига» по життю повинен «правильним пацанам» і зобов’язаний
«терпіти». Терпіти доводиться неабияк, і зазвичай що далі, то більше й
більше. Бандитський «дах» ніколи не шукають — він завжди приходить сам
і ввалюється без попередження. Має тенденцію переростати на цілковитий
контроль над бізнесом через уповноважених осіб, або навіть у відчуження
бізнесу у власність самих бандитів. Нерідко трапляється, коли підприємці
змушені згортати діяльність через надмірний тягар установленої данини.
Основними рушійними мотивами з боку «бандюків» є жадібність і агресивність.
Повсюдно відмирає.
«Ментовський дах» з’явився і набрав силу в період «переломного
моменту» псевдореформ, відзначених нечуваним збільшенням держапарату, розширенням
його прав і, відповідно, обов’язків суб’єктів підприємницької діяльності.
Хаотичне, постійно змінюване законодавство, бурхлива нормотворча діяльність
усіх, ну буквально всіх органів виконавчої влади з одного боку, і пронизана
неповагою і наплювацьким ставлення до законних прав «буржуїв» діяльність
орд перевіряючих і контрольних органів з іншого створили умови, коли для
знищення будь-якого бізнесу досить одного-єдиного виявленого порушення
чи впевненості перевіряючих у наявності такого. Нині в Україні, якщо не
помиляюся, не менше десяти органів влади мають право на оперативну діяльність
з метою «виявлення і недопущення». Це й органи внутрішніх справ, зокрема
Відділ по Боротьбі з Організованою Злочинністю (ВБОЗ), і Відділ по Боротьбі
з Економічними Злочинами (ВБЕЗ), і податкова поліція, і СБУ, і митниця,
і КРУ, і прокуратура. Кожна з цих структур має повноваження, яких цілком
досить для того, аби паралізувати діяльність підприємства. Механізми захисту
прав бізнесменів у конфліктних ситуаціях громіздкі й неефективні. На відміну
від підприємців органи державної влади за наслідки своїх помилок і неправомочних
дій відповідальності не несуть, пеню і штрафи не сплачують, збитки не відшкодовують.
Десятки подібних ситуацій описано, приміром, у «Бізнесі». Десятки складаються
щотижня. Розповім про особисто пережите.
Епізод № 1
Молоденька фірма «Замшіла амбразура» другий місяць намагається
займатися оптовою торгівлею продуктами харчування. Теплого літнього вечора
в конторку вкочуються два співробітники районного ВБЕЗ. Обидва молоденькі,
рум’яненькі, з симпатичними черевцями. Окуляри із золотими оправами і пейджери
завершують картину. З ходу вимагають пред’явити ВСЮ документацію і ВЕСЬ
вміст сейфа. Поверховий огляд трофеїв підтверджує: в наявності Найстрашніше
Порушення — неврахована торгівля за готівку (фірма не встигла оформити
касовий апарат). Санкції в розмірі трикратної суми неврахованого продажу
плюс штраф і щось там ще, точно не пам’ятаю, але на загальну суму 12000
гривень — миттєва смерть для малого підприємства і його засновників. Протягом
наступних 40 хвилин директор підприємства і його заступник з одного боку
і двоє государевих чоловіків з іншого розігрують класичний номер «Винні,
батечку! Змилуйся, милостивцю!». Відповідальні працівники неприступні,
але, зрештою, Милосердя й Великодушність торжествують. «По-божому» вилучивши
рівно половину знайдених у сейфі грошей, близько 600 у.о., служиві весело
покотили собі, побажавши більше так не попадатися.
Епізод № 2
Товариство з питань захисту прав споживачів організовує
перевірку ПП «Тьмяна Зірка». Терміни реалізації, вказані на отриманій від
постачальника продукції, не відповідають указаним у сертифікаті, який супроводжував
товар. Ситуація знайома всім, хто торгує досить великим асортиментом продуктів
харчування. Товар не прострочений, боронь Боже. Просто коли фірма-імпортер
сертифікує куплений товар, на кожну партію (а окремою партією може вважатися
кожна машина чи контейнер) доводиться оформляти окремий сертифікат. За
окрему плату, ясна річ. Аби було зрозуміло, візьмемо найвідомішу польську
кондитерську фабрику «Солідарність» і її українського партнера СП «Песиміст».
Щодня завантажують і відправляють до «Песиміста» автофургон. Цукерки, які
лежать у двох наступних машинах, відрізняються лише датою реалізації на
етикетці. Проте кожна машина вважається окремою партією і підлягає окремій
сертифікації з указанням дати реалізації. У результаті скільки машин, стільки
й сертифікатів! «Ви хочете сказати, що коли фірма продає 300 найменувань
продукції від різних постачальників, то вона повинна мати на обліку 300
різних стосиків паперу?!» — запитає недовірливий читач. Ви, напевне, сміятиметеся,
але так воно і є. Причому цифру 300, зазвичай, доводиться множити на 2—3,
бо на складі водночас перебуває продукція з декількох партій. Вести облік
усієї цієї паперової махини дуже важко, помилки постійні. Найсмішніше,
що є люди, котрі з піною на вустах доводять, нібито цей маразм є вершиною
ефективності й межею доцільності. За дивним збігом, це ті самі люди, які
отримують за рахунок такого стану речей гроші, а саме: Держстандарт і Товариство
з питань захисту прав споживачів. Так що там! Уже й доблесні ДАІшники,
і браві ЗМОПівці, зупинивши на дорозі «бусик» бідолашного приватного підприємця,
передусім вимагають не лише «товарно-транспортну», як раніше, а й сертифікат
«із мокрою печаткою»!.. А тим часом мерзотна тітонька з захисту прав споживачів,
щохвилини впадаючи в істерику, вимагає пред’явити їй знов-таки ВСІ бухгалтерські
документи і провести повну інвентаризацію на складі, погрожуючи інакше
викликати ЗМОП, СБУ і бозна кого ще. Терміново викликаний юрист «на пальцях»
пояснює, що вимагати документи вона не має права. З пані відбувається щось
страшне, вона верещить і б’ється в нападі люті, загрожуючи «засадити всю
цю сволоту років на п’ять-сім». Як відступний їй пропонують провести ревізію
на складі. Миттєво заспокоївшись, вона починає строчити... Результат: 50%
від суми вже реалізованого і 30% від суми товару на складі, який «не має
сертифіката якості» — загалом 4000 гривень. Ще раз нагадаю: йшлося про
легально завезений і сертифікований товар, була лише плутанина в номерах
партій. Після предметного спілкування з начальством завзятої захисниці
вдалося домовитися про ящик сардин і 432 гривні штрафу...
Саме для того, щоб такого не траплялося, й шукають «ментовський
дах». Основний принцип: «Ми ж нормальні люди!». Добре знаючи приховане
від навколишніх життя «органів», маючи за родом служби великі повноваження,
вони справді можуть ефективно захищати інтереси своїх «донорів», розкриваючи
над ними надійну парасольку. Шкільний товариш, нині співробітник податкової
поліції, скаржиться: «Цілими днями бабраєшся, неначе курка в гнойовій купі,
шукаєш, аналізуєш. Знайдеш, біжиш до начальника з проханням прийняти у
виробництво, а він або забирає справу «на особистий контроль», або просто
каже: «Забудь». З десяти справ за підозрою розслідуються одна-дві». Поголос
приписує пріоритет співробітникам ВБЕЗ і податковій поліції, по-перше,
і СБУ, по-друге. Перші хороші тим, що беруть участь чи контролюють майже
всі розслідування за фактами виявлених під час перевірок порушень і, відповідно,
можуть їх зам’яти. Беруть помірно, практично завжди фіксовану суму. У Києві
це від 500—800 у.о. до 1500 у.о. для співробітника ВБЕЗ рівня райвідділу.
За ті самі 1000—1500 у.о. підприємець може забути про касові апарати й
бухгалтерську звітність — будь-які порушення буде покрито. Однак полюбляють
отримувати й понад зумовлене, пояснюючи, що «на рівні району й міста у
нас усе схоплено, а це були з області (КРУ, СБУ тощо)». Усе це нісенітниця
й чистої води «розводи». Найкраще обумовлювати з «ментами», що всі збитки
від нерозв’язаних ними «проблем» гасяться за рахунок їхньої, «ментів»,
винагороди. Співробітники ВБЕЗ і податкової поліції, зазвичай, відразу
попереджають, що вирішують лише питання, які належать до їхньої компетенції.
Простроченими боргами чи там блатними хуліганами вони не займатимуться.
На відміну від перших, співробітники СБУ полюбляють бундючитися,
стверджують, що можуть усе і мають істотно більші апетити.
Епізод № 3
Будучи заступником директора ТОВ «Петрович», заходжу якось
у кабінет директора й бачу маленького такого вертлявого чоловічка, котрий,
дурнувато хихикаючи, розповідає шефу анекдоти, від яких почервоніла б і
корова. Дочекавшись, коли відвідувач піде, запитую: «Хто це?». «Наш «дах»,
— дещо збентежено каже шеф. — «Так, ми платимо їм 750 доларів на місяць,
але його мені порекомендували Вельми Обізнані Люди». Пам’ятаю, я був дуже
незадоволений. Оцей шнир робить нам «дах»?!... Через місяць я завозив «данину»
«шнирю» на роботу. Установа — серйозніше не буває. Табличка на дверях —
матінко моя рідна! Це був справді дуже серйозний чоловік, і коли дворова
шпана пред’явила якісь безглузді претензії нашому водієві, молодці, котрі
приїхали на «стрілку» в камуфляжах і масках миттєво пояснили їм, що таке
добре і що таке погано. З іншого боку, коли потрібно було вибити прострочені
кредити, «дах» виявився, м’яко кажучи, не на висоті й займатися цим довелося
мені самому. Саме «менти» роблять на сьогоднішній день погоду в більшості
великих міст України. У них є все, чим володіють бандити і навіть більше
— право затримувати, заарештовувати, носити й застосовувати зброю на законних
підставах. У сутичках «бандитів» і «ментів» перевага на боці останніх.
Не можу огульно звинувачувати всі вищезгадані структури.
Є й чесні керівники, і, безумовно, чесні співробітники. Але є й явище...
Не можна не сказати, що основною, а часто і єдиною спонукою
для співробітників правоохоронних органів, як це не сумно, є елементарна
необхідність годувати себе і свою родину. Можна скільки завгодно моралізувати
про Гідність Співробітника Органів, його Відповідальність, інші такі самі
високоідейні речі. Та не будемо заплющувати очі на очевидні речі: «дешевих»
міліціонерів, як і «дешевих» хірургів, та й чого завгодно «дешевого» (у
значенні низькооплачуваного) й водночас ефективного не буває. Полковник
міліції, котрий отримує, скажімо, 250 гривень, це вже, перепрошую, не полковник.
І ніяка офіцерська честь не допоможе йому зберігати гідність перед лицем
об’єктивної необхідності годувати-вдягати безробітну дружину та дітей-студентів.
До того ж із точки зору споживача послуг «даху», співробітники органів
набагато бажаніші від «бандитів» просто з огляду на, скажемо так, істотно
більш виражені моральні устої та передбачуваність.
Послуги охоронних фірм на сьогоднішній день є найцивілізованішим
способом розв’язання ваших проблем за ваші ж гроші. Легальні охоронні фірми
хороші тим, що чітко обумовлюють межі своєї відповідальності та своїх можливостей,
задовольняються фіксованою платою і не визнають за потрібне приховувати
свої взаємини з замовниками в тіні. Їхній принцип: «Працюємо разом!». За
600 безготівкових у.о. дуже іменита київська охоронна фірма забезпечувала
нам негайний виїзд своїх хлопців за викликом у будь-яку точку міста, у
разі п’яних розбірок чи «наїзду», приміром. У більшості своїй їх створили
співробітники правоохоронних органів, котрі не знайшли себе на службі в
бідної й погано вихованої української держави. На відміну від усіх інших
«друзів фірми» їх можна притягнути до відповідальності за помилки й неналежне
виконання взятих зобов’язань.
Найбільш «елітний» різновид «даху» — це коли вас забезпечує
протекцією Дуже Важлива Персона. З цим видом ніколи не зустрічався особисто
й можу судити лише з повідомлень у ЗМІ. Як це може виглядати, що можна
собі дозволити за наявності підтримки такої Поважної Особи, легко уявити
на прикладі відомих ЄЕСУ, коли вони були в зеніті слави й могутності.
Шкода від існування інституції «даху» для українського
суспільства й економіки визначається такими чинниками:
Цілковита незахищеність українських громадян-підприємців,
котрі вступають у такі відносини. Попросивши про «дах», вони змушені відмовлятися
від можливості обстоювати свої права в суді, позаяк у більшості випадків
їм можна інкримінувати співучасть у протиправній діяльності (давання хабара,
ухиляння від податків тощо). Немає нічого огиднішого, ніж усвідомлювати
свою залежність від людей, не зв’язаних стосовно тебе нічим, крім власних,
часто й густо вельми сумнівних «понять».
Ланцюгова реакція хабарництва, яка розкладає апарат влади.
«Якщо йому можна, чому мені не можна?» — цілком резонно запитує в себе
співробітник «органів», знаючи, що «беруть» справді всі.
Надзвичайно глибока прірва недовіри, яка розділяє Суспільство
в особі підприємців, його найактивнішу й найдійовішу частину, і Владу.
Громадяни, і бізнесмени зокрема, дедалі більше схильні розраховувати тільки
на себе та своїх близьких. Влада, Держава сприймаються як ворог, жорстокий
і підступний. А з ворогом поводяться відомо як...
Серйозні викривлення середовища існування суб’єктів підприємницької
діяльності. Часто важлива не конкурентоспроможність, не рентабельність
і ефективне управління, а надійний «дах»! А тих, хто працює краще, хто
наполегливим трудом наївно намагається відвоювати більший і кращий шматок
пирога — тих «у ямку зариють».
Феномен тіньового економічного та громадського життя загалом
і «даху» зокрема не можна не розглядати як вияв глибокої системної кризи,
яка охопила наше суспільство. Позбутися цих потворних явищ неможливо без
радикальної зміни «середовища існування» бізнесу. Тверда громадянська позиція
кожного з нас — необхідна умова перемоги над цинічними й безсоромними «господарями
життя».
Роман БОЙКО, ветеран трьох бізнес-кампаній
P.S. Навесні 1997 року зустрічаю свого, мабуть, найкращого
з друзів — заступника командира «Беркута» в одному з обласних центрів.
Похмурий. «Що сталося?» — запитую. «Запропонували роботу, ну, ці... «Хазяї»
базарні. Кажуть, не потрібно заважати, кажуть, усім вистачить...». «Ну
і?..» — запитую. «Ти ж знаєш, ненавиджу я «цих», послав їх», — а сам очі
відводить. «То в чому ж річ?» — дивуюся. А він тихо так: «Та я здуру дружині
розповів, а вона в крик — нам либонь уже четвертий місяць грошове утримання
не виплачують...»
КОМЕНТАР
Сергій ТЕРЬОХІН, народний депутат, член партії «Реформи
і порядок»Ієрархія «дахів» — це не що інше, як чіткий ранжир покровителів
видів бізнесу. Коли бізнес дрібний, то це — бандити чи дільничні міліціонери.
Якщо середній, коли активність переростає принаймні конкретний регіон якогось
одного бандитського угруповання, тоді слід шукати заступництво в силових
державних структур. А коли бізнесмен переростає й цей рівень і стає помітним
чи (не приведи Господи) у нього з’являються політичні акценти (либонь у
кожного великого бізнесмена є бажання щось поліпшити в цій країні, адже
він на собі відчуває, що тут коїться) — тоді потрібен покровитель на найвищому,
політичному, рівні. Зауважу, такий стан суспільства притаманний будь-якій
країні зі слабкою владою, крім, ясна річ, диктаторських режимів. Приміром,
у Болгарії (за часів правління прокомуністично налаштованого уряду. — Ред.)
було 7 кланів. Вони не конкурували між собою просто тому, що вся країна
була ними розділена, і вони всі були «під президентом». А в нас «дахи»,
«клани» між собою конкурують із тієї простої причини, що куплені ними сфери
діяльності та зв’язки неймовірно важко зруйнувати. Хоча от Павла Івановича
Лазаренка «конкуренти» все-таки зламали...
№247 23.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
