Кримська преса «здиблена» (якщо користуватися термінологією спікера Леоніда Грача) пристрастями про національні квоти. «Кипить» й офіційна державна преса, що прикро. Проблема загострилася після того, як Президент країни Леонід Кучма заявив у Ялті (а потім декілька разів повторив в інших місцях), що він противник будь-якого закону про вибори Верховної Ради автономії, котрий базується на іншій системі, крім мажоритарної. Нагадаємо, що в парламенті країни вже пройшло друге читання закону, в основі якого лежить та ж таки змішана система 50 на 50 відсотків, що й у законі про вибори Верховної Ради України. І деякі партійки, яким у загальнодержавному масштабі нічого не світило через їхню слабкість, а також комуністи уже святкували перемогу, сподіваючись, що потрібним людям, непрохідним по мажоритарних округах навіть в автономії, вдасться бути обраними в Криму за списками партій. Одночасно глава держави сказав, що не може погодитися з тим, що досі в Криму кримські татари, як і інші депортовані, не представлені у Верховній Раді. Президент доручив юристам розробити механізм, за яким представництво депортованих в органах влади могло б бути адекватним їхній частці в структурі населення Криму.
Природно, всі чекають, що одним із варіантів вирішення питання юристи запропонують створення національних округів або національних квот. Так звані «слов’янські» та «російські» організації, як комуністи й особисто спікер Леонід Грач, тут же почали заявляти, що вони проти національних квот. Також і в недільному випуску програми «7 днів». Цей виступ повністю надруковано в кримських газетах. А ще раніше вони опублікували кілька його спеціальних статей, у яких він різко, в нетерпимій формі, заперечує квоти. Дискусія, то дискусія. Розглянемо їхні аргументи.
По-перше, противники квот твердять, що квоти — це ПІЛЬГИ за національною ознакою, але ніякий із чинних законів, з-поміж них і Конституція країни, як і Конституція Криму, «не передбачають пільг за національною ознакою».
По-друге, Леонід Грач каже, що якщо дати квоти одним національностям, наприклад, кримським татарам, то жахливо те, що квот для себе зажадають й інші нації, насамперед росіяни, яких, на його думку, 65 відсотків на півострові, а також і кримчаки, і караїми, так само як і інші депортовані, так само як і «угорці в Закарпатті», «румуни, болгари на Одещині» та інші. Але кримські татари, дійсно становлячи 12—13 відсотків населення Криму, сьогодні не представлені у Верховній Раді Криму тому, що квоти, які існували раніше завдяки зусиллям кримських комуністів, котрі писали нинішню Конституцію, скасовані, а за новою системою обрання їх виявилося неможливим. Має місце нонсенс: цілісний народ у Криму є, а в представницькому органі влади він не представлений. Ліквідація квот призвела також до того, що в парламенті автономії не представлені й інші депортовані, наприклад, вірмени, болгари, греки, німці, а також не представлені й корінні народи — кримчаки і караїми, які свого часу боролися за квоти в першому скликанні. Але й тоді їх не отримали, в основному, через те, що їх залишилося так мало, що їхня кількість є меншою, ніж кількість ОДНОГО виборчого округу, і вона не натягує навіть на одного депутата.
Чи мають кримські татари бути представлені в парламенті автономії на своїй батьківщині? Мають, але справа в тому, що розселені вони по всій території Криму так, що за існуючого розподілу виборчих округів ні в одному з них вони не становлять не лише більшості, але й хоч якоїсь вагомої частини, здатної впливати на вибори й гарантувати обрання. Природно, що під час голосування більшість російських виборців голосує за російських кандидатів, а голоси, віддані меншістю кримських татар за кримськотатарських депутатів, не вирішують справи, і вони залишаються необраними. Який вихід? Змінити механізм обрання, створити таку виборчу систему, щоб меншість була нею захищена від диктату більшості й гарантувала обрання їх до представницького органу влади. Одним із таких механізмів є квотування депутатських місць, яке відоме в усьому світі.
Тому з описаної ситуації чітко видно, що квоти НЕ є якою-небудь ПІЛЬГОЮ, а є МЕХАНІЗМОМ УСУНЕННЯ існуючої нерівності. Оскільки в існуючих умовах установилася фактична нерівність виборців за їхньою кількістю, — а отже, потім і за результатами виборів, — то ця ситуація, незважаючи на те, що вона встановилася сама собою автоматично, є такою, що суперечить законам і Конституції, які гарантували всім рівні права, але встановили механізм, коли ці рівні права не можуть бути реалізованими. При цьому виходить, що декларована законами й Конституцією рівність у реальній практиці перетворюється на волаючу НЕРІВНІСТЬ, переваги для однієї нації й ущемлення іншої. Тобто сьогодні теоретично закони встановлюють рівність росіян і кримських татар, а насправді — вони встановлюють ПЕРЕВАГИ, якщо хочете, НАЦІОНАЛЬНІ ПІЛЬГИ росіянам, які можуть обиратися за чинного механізму, і УЩЕМЛЮЮТЬ кримських татар, караїмів, кримчаків, деякі інші національності, які за чинного механізму виборів не можуть бути обраними. Ця ситуація, отже, суперечить духові закону, її потрібно привести у відповідність із законами й Конституцією, тобто запровадити такий механізм, коли й ці національності були б рівними з іншими і могли б обиратися. Чому ж це має «збурити ситуацію»? Хіба справедливість може збурити ситуацію?
Комуністи виступають проти пільг і ставлять ситуацію з ніг на голову, тому що просто бояться кримських татар як політичного руху, за своєю суттю антикомуністичного. Навіщо ж їм плодити в депутатських кріслах опонентів? Але тоді чесно було б так і сказати, а не твердити, що вибори за справедливістю — це є пільга...
Тепер про квоти для росіян.
Леонід Грач каже, що запровадження квот «збурить ситуацію» тому, що й росіяни, яких, за твердженням Грача, 65 відсотків або навіть більше, також зажадають собі квоту. Взагалі, це дивний спосіб мислення. Дивний тому, що заслужений юрист України і доктор історичних наук привселюдно по телевізору на всю країну твердить, що квот зажадає той сектор виборців, який СТАНОВИТЬ БІЛЬШІСТЬ. Адже сенс у тому, що квоти — це у всьому світі механізм захисту меншості, а більшість виборців — на 65 відсотків або навіть більше! — і за умови звичайних виборів має можливість обрати не менше як 65 відсотків депутатів! Навіщо ж квота? Більшості квота не потрібна за визначенням. Це тим більше дивний спосіб мислення, тому що й одна, так звана слов’янська, організація заявила, що якщо квоти будуть надані кримським татарам, то й вона також зажадає квот для росіян. Припустімо. Що тоді?
Погляньмо на склад кримського парламенту: сьогодні, коли немає квот, серед його депутатів росіяни й російськомовні становлять 95—99 відсотків його складу! І ось, припустімо, росіяни взяли й зажадали собі квоту. Але виборчком порахував, і вийшло, що росіяни становлять 65 відсотків — і їм взяли й дали рівну квоту, тобто 65 відсотків мандатів. У результаті нічого страшного, крім установлення справедливості, не відбулося: росіяни, становлячи 65 відсотків суспільства, обирають сьогодні чомусь 99 відсотків складу парламенту, що є, безумовно, несправедливою, незаконною пільгою для них і саме ЗА НАЦІОНАЛЬНОЮ ознакою.
При цьому, звичайно, треба мати на увазі, що представництво інтересів у парламентах — це НЕ Є цілковита тотожність з етнічною приналежністю депутатів. Інтереси кримських татар у парламенті може представляти й депутат росіянин чи українець за національністю, але ОБРАНИЙ кримськими татарами, скажімо, в їхньому квотованому національному окрузі. Думаю, що це реально. Якщо, скажімо, відбулося б так, що свою кандидатуру в кримськотатарському національному окрузі виставив би письменник Возгрін, харків’янин Генріх Алтунян або ж киянка Наталя Беліцер, які мали й мають серед кримських татар великий авторитет, то вони, дуже ймовірно, були б обрані. І, навпаки, кримський татарин, який нині є депутатом Верховної Ради Криму (він обраний за списком Компартії), якби раптом виставив свою кандидатуру по татарському національному округу, навряд чи був би обраний. Тому, хоча в складі кримської Верховної Ради є і українці, і євреї, і кримський татарин (хоча самі татари твердять, що він не представляє їхніх інтересів), і люди інших національностей, але всі вони обрані в округах, у яких переважну більшість виборців становлять росіяни за національністю, жителі автономії. Тепер і розкривається цей парадокс. Виходить, що сьогодні, коли національних квот немає, усі кримські депутати є посланцями в парламент саме від російських національних виборчих округів, тому що саме голоси росіян були вирішальними в кожному окрузі. Отже, виступаючи проти національних квот, їхні противники, насамперед російські громади Криму, насправді зберігають ситуацію, коли в Криму сформовано рівно 100 російських національних округів, у парламенті існує тільки одна — російська національна квота. Звичайно, маючи у своєму розпорядженні її, є резон виступати проти інших квот і проти «пільг і переваг за національною ознакою». До речі, є в кримському парламенті й депутати-українці. Наприклад, Леонід Грач — українець за національністю, як написано в його паспорті, але він відстоює права Криму на російську, а не на українську мову, на російські, а не на українські школи, він відстоює російські, а не українські квоти тощо.
Ситуація із квотами повністю дублює ситуацію із землею: місцеві жителі Криму одержали землі більше, а кримські татари — менше. Усе — згідно із законом. Тому ніякого перепаювання бути не може. Хоча це й несправедливо, але несправедливо в «наш» бік, тому ніякого перегляду. Перепаювання також «збурить ситуацію», каже Л. Грач!
Чи є що-небудь страшне в тому, що свої квоти отримають болгари, німці, угорці, румуни, які проживають в Україні, караїми і кримчаки, які проживають у Криму? Абсолютно незрозуміло, чому Леонід Грач лякає цим читачів і телеглядачів. Абсолютно незрозуміло, чому він вважає, що цим збуриться ситуація на Одещині або в Криму. Росіяни вийдуть на демонстрації з гаслами проти квот для нацменшин? Абсолютно зрозуміло, хто буде одним з організаторів таких демонстрацій.
Але абсолютно інша справа — раціональна доцільність квотування. Наприклад, якщо живе в Україні яка-небудь національна меншина, але вона інтегрована у свій соціум і вважає, що її прав дотримано, якщо вона так чи інакше представлена в органах влади, якщо вона САМА не вимагає собі квот, то навіщо їх формувати?
Із другого боку, важлива також конкретна ситуація, у якій перебуває меншина. Наприклад, груба помилка багатьох аналітиків і Леоніда Грача також полягає в тому, що вони всі меншини України — угорців, вірменів, німців, румунів та іншi народи — ставлять в один ряд із кримськотатарським народом. Це непорівнянні речі. Кримськотатарський народ сформувався в Криму й ІНШОЇ землі та іншої батьківщини в нього немає. Отже, саме на ЦІЙ землі й тільки в особливих умовах він може зберегти свою рідну кримськотатарську мову, свою культуру, свої традиції, свої національні надбання тощо. Тобто проблема цього народу розв’язується саме в Криму, в Україні. У схожій із кримськими татарами ситуації перебувають також корінні кримські народи — караїми і кримчаки, і тільки їх коректно порівнювати з кримськими татарами.
Некоректно також казати, як це робить Леонід Грач, що вже минуло 14 років, як кримські татари інтегруються в кримське суспільство і досі не встигли інтегруватися, то скільки ж можна надавати квоти? Справа в тому, що час процесу тут не відіграє ніякої ролі, суть справи вирішує його якість. КПРС майже сорок років намагалася «інтегрувати» кримських татар в узбецьке суспільство, але їй так і не вдалося це зробити, хоча той кримський татарин, який нині обраний від Компартії, активно намагався створювати там навіть Мубарацьку національну автономію для свого народу, але, крім осуду, нічого не заслужив. Якщо не давати кримським татарам землю, якщо заперечувати їхнє представництво (і активно перешкоджати йому!) в органах влади, якщо нічого не робити для відродження їхньої національної школи й культури, то скільки років буде потрібно для інтеграції? А якщо сприяти цим процесам? Для цього й потрібні квоти кримським татарам, і ось тому в їхній наявності ЗАЦІКАВЛЕНЕ все суспільство: наявність квот ПРИСКОРИТЬ інтеграцію кримських татар, відсутність їх — не в змозі запобігти їй, але ускладнить, відтягне в часі, зробить важчою, конфліктнішою і суперечливішою. Дії противників квот об’єктивно сприяють саме ускладненню ситуації та наростанню суперечностей…
Складно передбачити, як саме правознавці виконають доручення Президента й розв’яжуть проблему гарантованого представництва кримських татар в органах влади. Це може бути шлях квотування, а може бути і який- небудь інший шлях. Це вирішувати експертам і керівництву країни. Але вже тепер абсолютно зрозуміло, що, маючи представництво в парламенті, — квотне чи отримане іншим шляхом, — кримські татари свої проблеми, як і росіяни, українці та інші національності, нарівні з ними вирішуватимуть ПАРЛАМЕНТСЬКИМ шляхом, тобто подаватимуть проекти законів, створюватимуть комісії, виступатимуть на сесіях. А якщо вони не будуть представлені, то що їм залишається? Іти на мітинги, у пікети, на демонстрації, перекривати залізниці та автомобільні шляхи, що вони й роблять протягом цих п’яти років, доки в парламенті нема їхніх депутатів? І ось це, а не квоти дійсно збурює ситуацію в автономії. Існуюча нерівність, коли одні можуть займати депутатські крісла, а інші не можуть, породжує протистояння, нерозуміння та недовір’я. І це, а не квоти, викликає напруженість, створює грунт для міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів. Сьогодні не ставити питання про квоти (або про інше представництво народу в органах влади) — це значить порушувати Конституцію України, яка на ділі без спеціального механізму не забезпечує рiвнiсть виборцiв. Це значить зберігати й далі усталену автоматично нерівність націй, зберігати ущемлення для одних і переваги для інших за національною ознакою. І не бачити відсутності державної логіки в міркуваннях тих, котрі виступають проти квот, не можна. Як не можна не бачити також відсутності в їхніх доказах справедливості та наявності неабиякої частки екстремізму й небажання поступитися своїми перевагами.
