— Багато спостерігачів на з’їзді звернули увагу на диспропорцію між помпезністю заходу і відсутністю важливих для партії рішень. Чи було варто для цілком звичайної дискусії орендувати Жовтневий палац та скликати кілька десятків іноземних делегацій?
— Узагалі, я не схильний вважати присутність іноземних гостей ознакою помпезності. Це, швидше, вияв уваги до нашої партії, а також необхідності «звірити годинники». А щодо розмови, що відбулася, то вона справді виявилася монотонною. На жаль, ми не зуміли позначити головну проблему, яка сьогодні стоїть перед КПУ. Не зробили ми і належного аналізу помилок, яких припустилася партія протягом останніх років. Одна з них — своїми не до кінця продуманими діями в парламенті ми фактично «породили» свого політичного опонента. Я ставлю перед собою запитання — якою ж була наша тактика, коли ми, відправляючи у відставку уряд Валерія Пустовойтенка, відкрили дорогу до влади Віктору Ющенку? Зверніть увагу, тоді Ющенко ще не становив жодної конкуренції як особистість, був, можна сказати, політично неліквідною фігурою, зовсім не цікавою для тих самих американців. Ми самі дали йому можливість зійти на п’єдестал, результати чого вже відчули на парламентських виборах 2002 року і ще можемо відчути на президентських 2004-го. Нам слід би зробити висновки з цієї ситуації. Час ставити жирну крапку в ганебному «союзі чотирьох». Інакше доведеться і надалі констатувати, що комуністи йдуть своїм курсом, а значна частина суспільства, потенційно налаштована на підтримку лівих, — своїм.
І, звичайно, нам, комуністам, слід би чіткіше визначити завдання на майбутнє. Адже президентські вибори не за горами. З’їзд, який проводиться за кілька місяців до, згідно із законом, офіційного висунення кандидата, буде швидше формальним, з погляду складання передвиборної програми — запізнілим. Але поки що питання про передвиборну програму партії практично не підіймають.
— Щодо «четвірки». З тим, що комуністам із партнерами по цьому об’єднанню не по дорозі, погоджуються практично всі політологи. Судячи з висловлювань багатьох лідерів КПУ, у КПУ даний факт також розуміють. Що ж заважає остаточному розриву?
— Для мене самого це залишається загадкою. Але необхідність вирішувати питання більш ніж назріла. Візьмiмо нещодавні довибори в Чернігові. Що ж це за «четвірка» така, коли в одному окрузi виставляються і комуніст, і соціаліст, котрі лупцюють одне одного? У результаті проходить капіталіст. Треба звітувати за такі речі. При цьому голова СПУ Олександр Мороз приходить до нас на з’їзд, щоб радити, як потрібно товаришувати з Росією. Подібну політичну «локшину» ми бачили ще років шість тому. Пригадується, тоді Олександр Олександрович говорив: мовляв, хто не жалкує за Союзом, той не має серця, а хто мріє про його повернення — не має розуму. По суті, це позиція людини, яка своє неприйняття об’єднувальних процесів намагається завуалювати. Ми говоримо, що ми з СПУ — союзники, але між нами є дуже велика різниця в підходах. Ми також визнаємо, що нинішня влада є ставленицею олігархії. Але яка різниця між олігархом із президентського табору, і тими самими Ющенком чи Тимошенко? Вони говорять про зміну власника крісла на Банковiй, а ми кажемо про зміну режиму. Це різні поняття. Я вважаю, що якщо уже «йти під вінець», то для того, щоб подружнє життя було. А не для того, щоб увесь час або наречена жениха, або жених наречену обманювали, як це роблять із нами партнери по «четвірці».
— У своєму виступі лідер вашої партії Петро Симоненко заявив, що політична реформа може призвести до ще більшого відчуження влади від народу. Чи означає це, що комуністи не співпрацюватимуть із владою у процесі проведення політичної реформи?
— Я б не давав таких оцінок. Якщо ми самі свого часу внесли законопроект про перехід до парламентсько-президентської республіки, то як можна говорити, що ця реформа ще більше віддалить владу від народу? Те, що народ і влада сьогодні — різні речі, ще не означає, що владу не слід намагатися якось «розбавити». Є тільки два шляхи — або визнати авторитарний принцип єдиноначальності, або все-таки спробувати хоч би через перерозподіл функцій між гілками влади боротися з ним. Ми взагалі дивні люди — самі собі суперечимо. Всі одноголосно заявляють: революцію сьогодні здійснити нереально. Але, якщо це так, то давайте крок за кроком, шматок за шматком цю владу відвойовувати. А то у кінцевому результаті ми, в кращому випадку, виявимося спостерігачами. У гіршому — нас обізвуть ще й пасивними підсобниками.
— Яка ваша оцінка внесеного Президентом України законопроекту з політичної реформи, і як ви бачите її продовження?
— Ідея про те, що потрібно реформувати владу, не підлягає сумніву. Питання у тому, як це зробити, щоб справді прийти до зміцнення демократії. Усе, що сприятиме досягненню подібної мети, необхідно підтримувати, усе, що перешкоджатиме, — бойкотувати. У зв’язку з цим висловлена з трибуни нашого з’їзду позиція голови СПУ Олександра Мороза мене дещо дивує. По суті, він пропонує бойкотувати всі ідеї, що надходять від Президента, незалежно від їхньої конкретної суті. Мовляв, ми цього не визнаємо, ми своє городитимемо. Що викликає думки про рух задля самого руху. Але ж не можна вічно знаходитися у «броунівському» політичному русі.
— Як ви ставитеся до ідеї зведення всіх виборів в один рік?
— Цілком нормально. Час припинити знущатися над народом і спустошувати бюджет. Усе питання в тому, як знайти консенсус у визначенні «стартового» року.
— Кажучи про президентські вибори 2004 року, політологи сьогодні здебільшого розглядають два варіанти їхнього результату. По-перше, це перемога кандидата, який представляє нинішню партію влади. По-друге, перемога лідера блоку «Наша Україна» Віктора Ющенка. Який із цих варіантів є прийнятнішим для комуністів?
— Зважаючи на нинішню розстановку сил, мій прогноз такий. Перемогти може тільки політик, який заручився широкою, консолідованою підтримкою різних верств суспільства. Природно, одного кандидата проти Віктора Ющенка не буде — буде три, чотири чи п’ять. Ми зі своїми 20% голосів до другого туру не дійдемо, другого 1999 року для нас не буде.
