Суботній з’їзд Партії регіонів мав одну основну мету — поглинути «Сильну Україну». Це, власне, була просто формальність. А настрій і поведінка Сергія Тігіпка виказували — щастя. Тігіпко тепер заступник голови ПР Миколи Азарова, також зберігає за собою посаду віце-прем’єр-міністра в нинішньому уряді й має шанс очолити передвиборчий штаб регіоналів на майбутніх парламентських виборах. Крім цього, як повідомляють ЗМІ, за домовленостями Тігіпка та ПР його людей буде влаштовано на роботу на різні посади в органах державної влади. Нагадаємо, свого часу Сергій Леонідович уже очолював передвиборчий штаб Віктора Януковича на президентських виборах. Але в розпал помаранчевих подій 2004 року він залишив цю посаду. Фактичне ж повернення лідера «Сильної України» до команди «регіоналів» відбулося два роки тому, після перемоги Януковича на президентських виборах. 2010-го Тігіпко погодився на посаду віце-прем’єр-міністра в уряді Миколи Азарова.
Треба віддати належне, виступ Тігіпка на з’їзді ПР був яскравим. На відміну від Віктора Федоровича та Миколи Яновича, виступав він без папірця й упевнено. Навіть за інерцією згадав про «Сильну Україну», але в подальшому говорив уже від імені Партії регіонів. Проте яскравий виступ новоспеченого регіонала навряд чи компенсує запити його виборців 2010-го, коли на президентських перегонах він посів третє місце і набрав 13,06%. Як наслідок, найпрогресивніший електорат, який голосував за Тігіпка, було ніби зраджено. Зрештою, це відобразилося на подальшому рейтингу лідера «Сильної України», сьогодні це 3,7% (за даними групи «Рейтинг») і 4,3% (дані КМІС). За словами Тігіпка, він пожертвував своєю партією заради реформ. Цікаво, яких...
Про деталі самого з’їду написано багато, тому є сенс навести думки деяких регіоналів, які не прозвучали. Наприклад, автор поспілкувався з одним із небагатьох, кому дали право виступити на зібранні провладної партії — головою Дніпропетровської облдержадміністрації Олександром ВІЛКУЛОМ. «Молодша партія «Сильна Україна» стояла на схожій платформі — в економічній, гуманітарній сферах з Партією регіонів, — каже Олександр Вілкул. — Тому синергія об’єднання партії під кутом зору реформ є очевидною. Сьогодні наше завдання — зробити так, щоб один плюс один було не два, а три, чотири і навіть п’ять з ефективності роботи. Що ж до ставлення рядових членів до об’єднання, то мені відомі настрої як у Партії регіонів, так і в «Сильній Україні». Кожен прийшов у свою партію, щоб розвивати Україну, змінювати її на краще. Тому необхідність цього об’єднання є логічною для членів обох партій. Щодо об’єднань з іншими партіями, то це предмет переговорів на центральному рівні, на регіональному — ми переговорів не ведемо.
Не тільки Тігіпка обрали заступником голови партії. Аналогічну посаду цього дня за рішення з’їзду здобув народний депутат, член Партії регіонів Леонід КОЖАРА.
— Леоніде Олександровичу, вітаємо. Які вигоди від об’єднання?
— Це демократична процедура, яка існує в усьому розвинутому світі. Дві політичні сили, яких об’єднує багато спільного в платформах, на підставі політичної волі об’єдналися. Головним чином, щоб посилитися. Зрозуміло, що Партія регіонів сильніша за партію «Сильна Україна» — і кількісно, і за досвідом. Це була свідома позиція лідерів — Сергія Тігіпка і нашого керівництва. Тепер ми разом ідемо на вибори.
— Чи триватимуть об’єднавчі процеси? Наразі відомо, що ведуться переговори з партією «Єдиний центр» Віктора Балоги, з Народною партією Володимира Литвина.
— Партія регіонів постійно веде переговори з дружніми нам партіями, але не завжди маючи на меті об’єднання. Іноді це може бути просто політичний союз, тим більше, ми наближаємося до парламентських виборів. Нині ведуться переговори з кількома партіями про різні формати дій аж до об’єднання.
— Через поглинання інших партій ПР звинувачують у «зачищенні» південно-східного електорального поля.
— Партія регіонів поводиться так, як і інші партії в усьому світі: як Народна партія Франції, як Соціал-демократична партія Німеччини, як «Единая Россия». Адже завдання будь-якої партії — це боротися за владу. Ми й боремося за владу, використовуючи всі заходи, які дозволяє демократична процедура. Це є політична і соціальна місія нашої партії.
— Тоді зникне конкуренція, що навряд чи піде на користь Парії регіонів.
— Українська політична система, в якій існує близько 200 партій, абсолютно нежиттєздатна. Це означає, що вона перебуває на первинному стані розвитку. Рано чи пізно відбудеться укрупнення. Ми прийдемо до західної демократичної моделі, коли за владу змагатимуться не п’ятдесят партій, а п’ять чи дві. Тоді в основі цих партійних утворень стоятимуть ідеологічні принципи.
— Переговори щодо об’єднань уже відбуваються й в опозиційному таборі. Які ваші прогнози?
— Можливо, буде знайдено якісь додаткові стимули для об’єднання, але на сьогодні ми бачимо, що їм це не вдається. Що сьогодні відрізняє Партію регіонів від багатьох інших партій? ПР — це організована політична сила. Ми маємо партійні осередки від самого низу до самого верху. Ми — партія, яка створює лідерів, а не лідери створюють партію. Ми відрізняємося тим, що у нас партія не створена під одну особу. Сьогодні, коли ми говоримо про опозицію, я хочу констатувати, що переважна більшість опозиційних партій — це партії, створені однією людиною під себе.
— Скільки партій на протилежному таборі ви б хотіли бачити — одну, дві, три?
— З усього видно, що українська політична система досі формується американським шляхом. Як відомо, в США діють дві потужні партії — Демократична партія півночі та Республіканська партія півдня. У нас географічний принцип також присутній у партійній системі. На абстрактному рівні можна сказати, що існує велика партія сходу і велика партія заходу. Мені здається, в майбутньому у нас буде три політичні партії. Тобто плюс потужна ліва партія, тому що ліва ідеологія в Україні має багато прихильників.
— Нещодавно в Росії відбулися президентські вибори з цілком прогнозованим результатом. Як Україна вибудовуватиме подальші відносини з путінською Росією?
— Справді, результат виборів був прогнозованим. Більш того, прийшла не нова людина, не новий Путін — прийшла людина, з якою керівництво України протягом багатьох років реалізовувало політику, здійснювало співробітництво. Ми знаємо самого Путіна, знаємо його команду, тому ніяких несподіванок я не очікую. У нас багато спільних інтересів. На сьогодні товарообіг між Україною та Росією становить 57 млрд доларів, а в Росії з Італією — 50 млрд доларів. Тому зрозуміло, що для Росії Україна є дуже важливою, так само як і для України Росія. Я очікую прогресу в усіх напрямках нашого співробітництва. Стосовно ж газу. Всім зрозуміло, що коли ціна не підйомна, то споживання газу Україною буде скорочуватися. Маю великі сумніви, що для Росії це буде вигідно.
— У програмній статті Путіна написано, що 2015 року Україна має бути в Євразійському союзі.
— А в Законі України про засади внутрішньої та зовнішньої політики записано, що Україна здійснює курс на європейську інтеграцію. Дипломатія — це мистецтво можливого. Одна річ — мати стратегічну мету і підводити під це якісь механізми, інша — реальна політика. Це зовсім інше, ніж те, що написано на папірцях.
