Події, що ними ознаменувався початок нового політичного сезону — зокрема, підписання шістьма партіями (АПУ, НДП, Партією регіонів, ПППУ, СДПУ(О) та «Трудовою Україною» Міжпартійної угоди щодо координації зусиль у реалізації політреформи та на президентських виборах — в інтерв’ю «Дню» коментує лідер фракції СДПУ(О) Леонід КРАВЧУК.
— Днями ЗМІ поширили заяву прес-служби СДПУ(О), у якій із посиланням на вас йшлося про те, що об’єднані соціал-демократи можуть підтримати на президентських виборах кандидатуру нинішнього прем’єра Віктора Януковича за умови, що це буде загальна думка «шістки». Але ж чи означає це, що партії-підписанти «заяви шести» вже визначилися із майбутнім єдиним кандидатом?
— Трішки перекрутили... Запитання звучало приблизно так: «Кого підтримає СДПУ(О) на наступних президентських виборах?» Я відповів, що зараз тривають переговори партій, уже підписано відповідний документ про бажання висунути спільного кандидата. Я сказав так: соціал-демократи завжди були поміркованими, прогнозованими, думали не про власні амбіції, а про інтереси держави та народу. Тому ми підтримаємо того, на кому зійдуться думки всіх. Тобто йшлося не про персоналії, а про принцип. А журналіст запитує далі: «А якщо зійдуться на Януковичі?» Кажу: якщо зійдуться на Януковичі, підтримуватимемо Януковича. І ще раз наголосив: підтримаємо тільки в тому випадку, коли це буде спільна думка всіх підписантів нашої заяви... А вийшло, ніби Кравчук сказав, що СДПУ(О) буде підтримувати Януковича.
— У п’ятницю голова «Трудової України» Сергій Тігіпко заявив журналістам таке: «Я представляю абсолютно самостійну політичну силу. Навіть якщо всі (Партії-підписанти «заяви шести». — Авт.) скажуть, що будуть підтримувати одного, а партія визначиться з іншим, ми просто не підемо на підписання цього документу. Хоча ми максимально намагатимемося знайти компроміс, щоб виступити всім разом». Про що це, на вашу думку, свідчить?
— Амбіції окремих людей сягають вище інтересів держави. Я в тому ж таки інтерв’ю сказав, що нам потрібно переходити до цивілізованих виборів. Нам потрібно буде не сто кандидатів, не тридцять, і навіть не п’ятнадцять, а відповідно до можливостей та інтересів України. Зрозуміло, якби люди керувалися саме цим, вони таких заяв не робили б. Або, принаймні, були б послідовними й не підписували б ніяких міжпартійних угод. Я, наприклад, цього не розумію: якщо вже зараз у цьому складі починаються політичні ігри... Мені шкода, бо я Тігіпка оцінюю як політика, здатного прогнозувати, здатного відповідально ставитись і до своїх слів, і до своїх підписів.
— Усі попередні спроби висунути єдиного кандидата в президенти від кількох політичних сил були невдалими. І сьогодні чимало експертів ставляться до такої перспективи вельми скептично. Скільки, на вашу думку, шансів має «шістка» із, скажімо, ста?
— Поки ми ще не відчули холодного вітру виборів. Думати про вибори в сприятливому кліматі, під серпневим сонечком — це одне. Але коли задмуть північні вітри, коли соціологічні служби повідомлять, що в тебе рейтинг — 1,6 і з таким рейтингом можна йти лише на вечорниці, тоді, я переконаний, політики тверезіше оцінять і ситуацію, і свої можливості, і все інше. Вірю в те, що той вітер охолодить їх, і вони мислитимуть реалістичніше і прагматичніше. І тоді — повернімося до вашого запитання — наші шанси зростуть, принаймні, на моє переконання, дев’яносто відсотків буде.
— Заради досягнення такої мети — перемоги на виборах-2004 єдиного кандидата від влади — ви особисто припускаєте можливість співпраці з комуністами? У будь-якій формі?
— Не думаю, що на це підуть комуністи. Дванадцять років називати владу «злочинним режимом», а потім заплющити очі й піти, скажімо, на підтримку кандидата в президенти від влади, — я впевнений, що вони цього не зроблять, бо це буде рівноцінно домовині для їхньої партії. Інша справа, коли йдеться про зміни до Конституції. Тут можна, тому що йдеться не про персоналії, не про нинішню владу, — мова про систему, яку потрібно створити задля ефективності влади, як виконавчої, так і законодавчої, тобто про зовсім інші речі. І це (новий законопроект щодо політреформи. — Авт. ) не є проект від влади — це є проект різних депутатських фракцій і груп. Тут можна та потрібно знаходити спільну мову. Але коли вже називатимуться прізвища кандидатів у президенти, комуністи не підуть на пропозиції влади, вони висунуть своє прізвище.
— Чи йшлося напередодні підписання Міжпартійної угоди про будь-які умови, вимоги, взаємні поступки, компроміси тощо?
— Як ви знаєте, ця заява дуже коротенька. Її зміст — це не реалії, які вже сьогодні потрібно втілювати, а наміри: будемо підтримувати, будемо узгоджувати тощо. Тобто для підписання цієї заяви не було ще потреби окремо говорити про умови, поділ, скажімо, портфелів. От коли постане питання щодо прізвища претендента на найвищу в державі посаду, тоді, природно, йтиметься про місце та роль кожної з партій-членів цього блоку. Тобто тоді вже не можна буде обговорювати загалом, а потрібно буде говорити конкретно. Тоді буде і з ким говорити, а зараз немає. Коли ми визначимося, що кандидатом буде, наприклад, «містер Ікс», — треба буде сідати і ставити питання щодо конкретних прізвищ, тих чи інших умов, вимог тощо.
— Ви вже ознайомилися із новим законопроектом змін до Конституції, узгодженим президентською стороною та опозицією, й позитивно оцінили, зокрема, пропозицію обирати президента — із обмеженими повноваженнями — парламентом у 2006 році. На вашу думку, «це буде і дешевше, і зручніше...» Проте чи не перетвориться тоді український парламент на такий собі абсолютно безконтрольний орган? Чи йтиметься за таких умов про будь-який механізм «стримувань і противаг»?
— Щодо такого механізму обрання президента в мене особисто немає великих сумнівів. Якщо прочитати весь цей законопроект, і потім всю Конституцію, то можна переконатися, що певні застереження в ньому закладені. Скажімо, якщо парламент не спромігся обрати президента впродовж 90 днів, — він розпускається. Не визначилися із прем’єром і урядом впродовж 60 днів, — аналогічно. Тобто від парламенту вимагатимуться, так би мовити, самоконтроль і самовідповідальність. Немає ж серед депутатів охочих щомісяця йти на вибори, — вони цінують мандати, які здобули. І партії також — це всім зрозуміло. Отже, парламент, над яким постійно висить дамоклів меч автоматичного розпуску, не зможе перетворитися на самодостатній, я б навіть сказав, самозакоханий орган. Ось про що йдеться. Тому до цієї тези я ставлюся спокійно. Є, на мій погляд, більша небезпека: чи можливо при нинішній неструктурованій політичній системі набрати 337 необхідних для обрання президента депутатських голосів — за будь-якого розкладу, навіть після пропорційних парламентських виборів? Думаю, в 2006 році ця ситуація не набагато поліпшиться. Певне, оптимальнішим варіантом було б 300 голосів для обрання, а вже для звільнення — 337. Думаю, цей пункт буде предметом великої дискусії й в парламенті, й поза ним.
