За минулі п'ять років різко погіршився матеріальний стан більшості виборців, стали справжньою бідою безробіття й неплатежі. Головне запитання на зустрічах виборців з кандидатами в президенти й їхніми довіреними особами: «де ж вихід з нинішнього глухого кута?» Виборці все ще не втрачають віри в Україну, вільну від корупції й диктату. У цьому автор зміг ще раз пересвідчитися під час поїздки по Рівненщині Левка Лук'яненка. Ім'я цієї людини з повагою вимовляють на Рівненщині і ветерани боротьби за незалежність, і люди, які не поділяють переконань почесного голови Української республіканської партії. Зустрічі з виборцями, на яких вдалося бути присутнім автору, ніколи не вміщалися в намічені часові рамки. Люди ставили й ставили запитання Левкові Лук'яненку. Цікавилися «канiвською угодою», позицією Євгена Марчука щодо боротьби з криміналітетом і особливо рішенням колишнього політв'язня Левка Лук'яненка підтримати на виборах генерала КДБ Євгена Марчука. Відповідаючи на це запитання, Левко Григорович говорив про те, що якби він керувався тільки емоціями, то й згадував би лише минуле. Однак необхідно дивитися в майбутнє. Знаючи Євгена Кириловича з 1990 року як чесну людину й патріота України, здатного навести порядок і перемогти кримінальні клани, перед початком нинішньої виборчої кампанії керівництво чотирнадцяти націонал-демократичних партій вирішило підтримати кандидатуру Євгена Марчука. Саме він, на думку Левка Лук'яненка, може об'єднати Схід і Захід України, вивівши, нарешті, нашу державу з багаторічної кризи. Досить хворобливо відреагував багато хто на Західній Україні на «канiвську угоду» чотирьох претендентів. Пояснюючи суть цих домовленостей, Левко Лук'яненко звертав увагу своїх слухачів на те, що в підписаному документі йдеться про те, що всі кандидати виступають за збереження незалежності України. Підписавши його, Євген Марчук анітрохи не зійшов зі своїх державницьких позицій. Загалом позиція націонал- демократичних сил на нинішніх виборах виглядає вельми неоднозначною й тому, скориставшись паузою між двома зустрічами з виборцями, я запитав Левка Лук'яненка про його ставлення до позиції Народного руху. — Я вважаю, що з 1994 року НРУ зайняв щодо влади позицію примирення. Це було особливо яскраво видно при розгляданні низки принципових питань. Подібна позиція не влаштовувала частину керівництва Руху. На мою думку, розкол НРУ міг статися значно раніше. Коли Лавринович підтримав УРП у пропозиції оголошення імпічменту Президенту, тоді розколу вдалося уникнути. І ось уже коли наближалися нинішні президентські вибори, частина НРУ, що підтримувала Леоніда Кучму, обрала своїм лідером Геннадія Удовенка, а інша частина, що проводила незалежнішу політику, об'єдналася навколо опозиційнішого Юрія Костенка. Я вважаю, що цей розрив є лише легалізацією внутрішніх процесів у Русі. Я оцінюю позицію Геннадія Удовенка негативно. Що ж до Юрія Костенка, то тут ситуація дещо складніша. Я з ним розмовляв за два дні до того, як він виставив свою кандидатуру. Тоді я сказав, що хотів би бачити його поруч з собою й лідерами 14 націонал-демократичних партій, що підтримали Марчука. Ми повинні тверезо оцінити свої можливості й зрозуміти, що жодна з наших партій самостійно не зможе провести свою кандидатуру на найвищу посаду в державі. Саме тому ми вирішили знайти кандидата, який стоїть на державних позиціях і є щирим патріотом України. Тоді Юрій Костенко мене не послухав і висунув свою кандидатуру. Щоправда, пізніше він уклав договір з Онопенком, в якому передбачається, що, можливо, вони знімуть свої кандидатури на користь найбільш «прохідного» кандидата від національно-державних сил. Оскільки, на мою думку, реальні шанси стати президентом від націонал-державних сил має Євген Марчук, то я вважаю, що вони мали на увазі саме його. Не міг я не запитати й про дисидентів, деякі з котрих підтримують нинішню владу. — Це дуже болюча проблема. Люди, яких не зламали табори й голод, сьогодні іноді підтримують владу в дяку за невелику допомогу. Я розмовляю з ними, пояснюю ситуацію. Вiрю, що совiсть сильнiша.
Неділя, 2 березня
