На шпальтах «Дня» в номері від 31 березня ц. р. народний депутат України ІІІ скликання Іван Діяк у статті «П’ята колона» знов атакує» докладно розглянув трагічну роль Комуністичної партії в історії нашої країни і висвітлив приховану небезпеку, що становить сучасна КПУ з огляду на її прямий зв’язок з КП(б)У-КПУ 1918—1991 років. У своєму статуті КПУ «вважає себе наступницею ідей і традицій Комуністичної партії України, яка діяла до заборони в серпні 1991 р.». Зокрема, автор прийшов до висновку, що ця партія продовжує відігравати роль п’ятої колони, засланої до України з метою розкласти нашу державу зсередини, щоб полегшити її завоювання черговими «північними дружинами Муравйова» або «агітаторами Троцького». Для координації та управління їхніми діями створено міжнародну структуру Союз комуністичних партій (СКП).
Із наведених І.Діяком матеріалів можна простежити, що КПРС не зникла в минулому, а продовжує існувати у вигляді чітко керованого з єдиного центру СКП, який залишається не політичною, а фактично бойовою організацією із захоплення й утримання влади. Про це своє завдання говорять представники всіх компартій на зборах СКП. А оскільки єдино можливою формою існування їхньої політичної влади є комуністична тоталітарна держава, то всі партії — члени СКП проголошують у своїх програмних документах мету — відродження СРСР. Зокрема, КПУ прикриває цю мету словами про «рівноправний міцний союз, який розглядає як необхідну передумову відродження Союзу братніх народів».
Тільки російські комуністи є найчеснішими з усіх партій СКП і прямо говорять, що вважають СКП-КПРС фундаментом для відтворення Союзної радянської держави, котра, на їхню ж думку, є шляхом «возвращения России позиций мировой державы». Тобто, як слушно пише Діяк, відтворення тієї самої імперії, котра принесла Україні стільки страждань, а в Росії вже сприймається як єдина можлива природна форма існування їхньої держави.
Я — фаховий історик і знайомий з викладеними в статті Діяка речами по історичних документах. Тому хотів би високо оцінити надруковану роботу Діяка й ще раз привернути увагу до визначеної у ній прихованої загрози. Боляче читати в документах правду про трагічне минуле нашого народу і одночасно бачити в реальному житті повторення того, що призвело до цих трагедій. Або ми зупинимо ці процеси нині, або вони знову повернуть нас до найгірших часів минулого. Це тільки в крилатому виразі говориться, що історія повторюється двічі: перший раз у вигляді трагедії, а другий — у вигляді фарсу. Насправді трагедії можуть повторюватися безліч разів, рівно стільки, скільки ми дозволятимемо знущатися з себе різноманітним «борцям за пролетарську єдність». Тож маємо зробити висновки та бути пильними.
