Усім добре відома лінгвістична ексцентрика президента України. Нині всі ці «Ахметови-Ахматови», «Буковини-Буковелі», «Артьомівські-Артемовські» і «генеральні державні секретарі» сприймаються загалом майже спокійно, з легкою усмішкою. Всі ці казуси міцно зрослися з іміджем Віктора Януковича і, треба сказати, мало шкодять йому. Зрештою, Джордж Буш-молодший мав на своєму рахунку не менш цікаву філологію — і нічого, керував аж вісім років єдиною у сучасному світі супердержавою.
Так само звикли українці й до своєрідності мови прем’єра Миколи Азарова, про яку говорять, що найкращий лінгвіст не розбереться, в яких саме пропорціях змішані там українська, російська та білоруська. Смикаються люди від іншого — від змісту прем’єрських виступів: підвищення тарифів для населення — раз, підвищення тарифів — два, підвищення — три!..
Але за останній час почастішали й змістовні ляпсуси, пов’язані з державними мужами. І це вже річ значно більш прикра — бо вони засвідчують граничну непрофесійність та нехлюйство президентського та прем’єрського апаратів, а не тільки особисті якості очільників держави та уряду.
От, скажімо, наприкінці червня під час міжнародного бізнес-форуму за участю президентів України та Шрі-Ланки Віктора Януковича і Махінди Раджапакса в оформленні залу проведення цього заходу було допущено цілу низку ляпів. За місцями, де сиділи президенти двох країн, був розташований плакат з написом: «Його Высокоповажність Віктор Янукович» та «Його Высокоповажність Махінда Раджапакса» — чомусь із російською буквою «ы». Крім того, президенти як співголови форуму одержали титули «co-chaird», хоча за правилами англійської граматики буде «co-chaired». Нарешті, протокольна служба примудрилася неправильно написати на згаданому плакаті прізвище Януковича англійською: Yanukovich замість Yanukovych, як правильно написано згідно із правилами транскрибування українських прізвищ на англомовній версії офіційного інтернет-представництва Президента України. Цікаво, де була протокольна служба глави держави, яка виставила на міжнародне посміховисько не тільки свого патрона, а й усю Україну? (В дужках зауважу, що служба протоколу, яка не володіє англійською мовою, — це просто нонсенс). І де гарантія, що змістовних ляпок не буде в якихось значно більш серйозних текстах?
Наступний широковідомий ляпсус стався у середині липня, під час неформального саміту глав держав — членів СНД у Криму, прив’язаного до ювілею Віктора Федоровича. Усіх своїх високих гостей Янукович зустрічав на ѓанку Лівадійського палацу, тиснув руку кожному з них, а потім разом із усіма ними сфотографувався у залі, де заздалегідь було встановлено державні прапори членів Співдружності. І з якогось дива саме державний прапор України був встановлений неправильно — вгору жовтою, а не синьою смугою. Тож Президент України фотографувався на тлі перевернутого державного символу України, що негайно з єхидством відзначило чимало іноземних ЗМІ. Добре, ювілярові було не до прапора — але ж де ті кваліфіковані чиновники, якими мають бути укомплектовані президентські служби? Чи цим людям усе одно, чи виставлена їхня держава на посміховисько, чи ні?
І, нарешті, черговий конфуз стався щойно, 7 серпня, тільки вже з прем’єром Азаровим. І ляпсус цей значно серйозніший за попередні. Адже, виступаючи на урочистостях, присвячених 70-літтю утворення Чернівецької області, Микола Янович сказав, зокрема, таке: «В новітній історії краю утворенням Чернівецької області у складі Української РСР завершилось об’єднання українських земель в єдиній державі». Овва! То невже не було входження Закарпаття до складу України 1945 року? Чи це не українська земля і її треба віддати назад (от тільки незрозуміло, кому саме — Чехії чи Словаччині)? А як бути з островом Зміїний, навколо якого точилися такі запеклі міжнародні суперечки? Адже він перейшов від Румунії до УРСР 1948 року? І що робити з переданим Україні 1954 року Кримом? Невже ж від нього треба відмовитися?
Причому варто зауважити: планувалося, що до Чернівців на урочистості приїде Президент Янукович, і, цілком можливо, вітальний спіч готувався саме для нього. Ну, а визнання з вуст глави держави цілої низки територій України неукраїнськими землями — це вже міжнародний скандал...
Ось тут ми виходимо на головне: у цих прикрих (якщо дивитися під оглядом державних, а не вузькоопозиційних інтересів) епізодах, як у краплі води, відбилася кадрова політика нової влади. Якби такий випадок трапився один, можна було б списати все на випадковість. Але ж маємо не один випадок, і задіяні тут різні люди (бо ж ідеться про різні сфери діяльності адміністрації глави держави та служб голови уряду).
На кадрову політику минулої влади було чимало нарікань. І нарікань цілком справедливих. Непотизм (або ж кумівство, якщо використати не латинський, а український термін) характеризував кадрову політику президента Віктора Ющенка. Добір на високі посади не за професійністю, а за готовністю дотримуватися «генеральної лінії», особисто визначеною прем’єркою, визначав кадрову політику Юлії Тимошенко. Проте за всіх недоліків кадрової політики тоді не траплялося подібних публічних ляпсусів. Хтось може сказати: це все тому, що основні кадри у всі ланки влади тепер добираються переважно з Донбасу. Справді, за ознакою земляцтва (і не просто донбаського, а часом конкретно макіївського чи єнакіївського) сформовані цілі команди у центральних відомствах і органах влади багатьох регіонів країни. Але ж серед молоді Донбасу є чимало прекрасних знавців як української, так й англійської мови, як історії, так і міжнародної політики — це наочно засвідчують з року в рік різноманітні загальнонаціональні та міжнародні конкурси й олімпіади! Отже, проблема в іншому, а саме в тому, за якими якостями добирають тих самих молодих та енергійних осіб до президентської адміністрації та урядових служб. У мене є дуже великий сумнів, що за фаховими...
