Багато юристів називають УПК другим після Конституції правовим документом нашої країни. Президент України Віктор Янукович на проведеній за тиждень до запровадження кодексу координаційній нараді керівників правоохоронних органів нагадав, що ухвалення нового УПК — це виконання Україною своїх зобов’язань перед Радою Європи щодо реформування кримінальної юстиції. «Переконаний, що вже з дня набуття чинності новим кодексом його положення будуть ефективно реалізовані на практиці», — заявив Президент. «Наголошую, саме від дій кожного працівника правоохоронних органів, — зазначив Янукович, — залежить те, як суспільство сприйматиме новації. Лише за цим критерієм громадяни зможуть переконатися, що ці норми ухвалювалися для їхнього захисту».
У вступі до одного з перших видань КПК України радник Президента України, секретар робочої групи з питань реформування кримінального судочинства Андрій Портнов зазначає: «...Із запровадженням положень нового кодексу такі негативні явища, як необґрунтоване утримання людини під вартовою, порушення термінів кримінального провадження, недозволені методи поводження з громадянами з метою отримання доказів, відсутність ефективного судового контролю за використанням заходів, що обмежують права громадян, залишаться у минулому...».
Перелічивши новації, що містяться в кодексі, Портнов звернув увагу, зокрема, й на те, що тепер у судах буде більше виправдальних вироків, у країні пожвавиться ділова активність, інвестиційний клімат. А загалом кодекс сприятиме впровадженню якісно нової системи правових заходів захисту людини, суспільства і держави від кримінальних правопорушень. Водночас радник Президента зазначає, що успіх розпочатої реформи, яка є лише першим кроком на цьому шляху, залежить від бажання всіх громадян країни змінити ситуацію в кримінальному судочинстві і від ефективності зусиль у цьому напрямі.
«Одне з основних нововведень КПК — це відхід від обвинувального ухилу, який був, — сказав заступник міністра юстиції Дмитро Ворона в інтерв’ю «Інтерфакс-Україна». — Якщо говорити про старий КПК, то це був кодекс, в якому всі преференції були на боці органів слідства і органів дізнання. Нині запроваджено змагальність. А змагальність — це конкуренція, яка породжує правильніші підходи». «Нині, — вів далі Ворона, — найбільша відповідальність лягає на суди. Реформу судової системи вже проведено, отже, будь-яке рішення щодо обмеження будь-яких прав чи свобод громадянина прийматиме лише слідчий-суддя, не самостійно слідчий, не оперативний працівник, а слідчий-суддя. Таким чином, це значно підвищує якість». При цьому заступник міністра додав, що КПК України «був визнаний одним з найкращих в Європі на сьогодні».
Зрозуміло, що «батьки» нового документа передусім наголошують на його перевагах. Водночас вже в найближчому майбутньому кодекс слід удосконалювати. Не випадково минулого тижня в одній з київських редакцій провели круглий стіл під назвою «Чи зможе новий КПК захистити права людини під час слідства й суду?». Як бачимо, організатори не забули поставити знак запитання. Це може свідчити як про те, що українське суспільство ще недостатньо ознайомлене з новим документом, а тому поки що не сприймає його ідеї і положення як революційні, так і про те, що тягар суспільної недовіри до правоохоронної системи ще накладає на судову реформу густу тінь. Обговорення підтвердило, наскільки має рацію Ворона, коли каже: «Почне діяти (КПК)... лише практика єдиний критерій істини».
Вочевидь, з цією думкою могла б солідаризуватися член Вищої кваліфікаційної комісії суддів Галина Колесник. Так, кажучи про новий інститут слідчих-суддів, вона процитувала кодекс, в якому зазначається, що він забезпечує судовий контроль за дотриманням свобод і прав особи й держави. «Нині минула кампанія обрання цих суддів (згідно із законом вони обираються на зборах суддів даного суду), — вела далі представник ВККСУ, — і я дізналася, що в одному із судів Миколаївської області на цю посаду колеги висунули суддю, яка страшенно боїться кримінальних справ і в якої стосунки з прокуратурою напружені в результаті певних її спірних процесуальних рішень. Такий непродуманий підхід піде не на користь враженням від цієї нової посади». Та все ж Колесник вважає, що професійні судді готові виконувати нові повноваження.
Досить критичне ставлення до нового КПК демонструють українські правозахисники. «Гладко було на папері, та замучили ями, — каже Тетяна Яблонська, — я не знаю, як за такий короткий термін можна підготувати слідчого-суддю. Чому зараз у нас 0,2% виправдальних вироків? А тому, що судді набагато легше відправити справу на дорозслідування, ніж виправдати людину. Так, тепер такої можливості не буде. Треба буде самостійно приймати рішення. Але щодо так званих запобіжних засобів, то тепер з’являється новий — домашній арешт. А як він відбувається? І ще не зрозуміло, які технічні засоби й кошти необхідні державі, аби цей кодекс почав працювати? Це важко собі уявити в такій бідній державі, як наша, яку за двадцять років проїла корупція — усе суспільство згори донизу. І тому я не вірю в ці гарні слова представників державних структур. Не ві-рю! Адже й старий кодекс, наприклад, дозволяв не поспішати з арештом. І підписка про невиїзд була, і застава. Але судді таку можливість часто-густо не використовували. Що дасть новий кодекс? Прокуратура завжди здійснювала нагляд за дотриманням законності, але постійно закривала очі на порушення. Прокурор як був обвинувачем у судовому процесі при Сталіні, так і залишився».
Правозахисника дивує і процес народження інституту присяжних в українському судочинстві. «Чому їх лише троє і чому лише у справах, які передбачають довічне ув’язнення? — запитує Яблонська». Вона передбачає, що присяжні не зможуть виконувати своїх функцій. Окрім того, КПК не дає відповіді на запитання, як їх обиратимуть «у нашому суспільстві, де немає стабільної демократії». «Я боюся, що суду присяжних у нас так і не буде», — резюмує Яблонська. Вона сумнівається також і в тому, що в Україні вдасться налагодити систему безплатного захисту обвинувачених державними адвокатами, що вдасться ліквідувати тортури в міліції. І наводить приклад, коли такі факти підтвердив навіть Європейський суд, але його рішення в Україні було скасоване. «Знаєте, скільки у нас міліціонерів сидить за тортури? — запитує правозахисник і відповідає: — 23 особи».
І всі в залі скептично посміхаються. А заступник генерального прокурора Григорій Середа зазначає: «З новим кодексом буде ще менше» і закликає «з обережним оптимізмом» говорити про прогрес і менше згадувати про те, що було. Але це побажання чомусь не сприйняв начальник Головного слідчого управління МВС Василь Фаринник, який працював і суддею, і слідчим, і адвокатом. Він сказав, що, працюючи суддею, ухвалював виправдальні вироки. «За всі роки їх було три, — каже він».
— А чому ж так мало, — не втримався «День».
— Чому так мало? Та в той час це взагалі було великою рідкістю...
КОМЕНТАР
«ГОВОРИТИ ПРО СЕРЙОЗНІ ЗМІНИ, ДОКИ В ПРАВООХОРОННУ СИСТЕМУ НЕ ПРИЙДУТЬ ЛЮДИ ІЗ НОВИМИ МОТИВАЦІЯМИ, Я Б НЕ СТАВ»
Дмитро ГРОЙСМАН, координатор Вінницької правозахисної групи:
— Я не вважаю, що Кримінально-процесуальний кодекс дуже поганий. Там є багато розумних речей, які не погіршать ситуації з правами людини. Принаймні тих людей, які входять у процес кримінального слідства. Варто почати з найбільш правильних змін, котрі передбачено цим кодексом. Насамперед це відсутність сумнозвісної в Радянському Союзі й Україні фази порушення кримінальної справи. Усі заяви й повідомлення про злочин буде зареєстровано, за ними здійснюватимуть розслідування, після чого справу або закриватимуть, або передаватимуть із обвинувальним актом до суду. Це може викорінити ситуацію із нереєстрацією заяв про злочини, коли органи досудового слідства імітують прийняття заяви, відповідаючи порядку закону про звернення громадян, хоча мали б ухвалювати процесуальне рішення.
На етапі процесуального слідства, відтепер це називатиметься досудовим розслідуванням, також виникають нові цікаві моменти. Будь-яка інформація, зібрана на етапі досудового розслідування, не матиме для суду жодної наперед установленої сили. Фактично це не буде доказом. Доказовими вважатимуть лише ті факти, які досліджено під час судового розгляду справи. Крім того, рішення про обмеження прав і свобод громадянина протягом досудового слідства ухвалюватиме слідчий-суддя, а не просто слідчий: постає суддівський контроль.
Додаткові запобіжні міри з’являються й під час досудового розслідування, наприклад домашній арешт, які теоретично дають змогу зменшити кількість людей, утримуваних у місцях позбавлення волі, насамперед СІЗО. За деякими оцінками, кількість слідчих ізоляторів може зменшитися на третину. У ситуації, коли таких в Україні понад 30 тис., це призведе до серйозної економії грошей та появи нових можливостей захисту. Також на цьому етапі з’являється більш-менш справжня конкуренція як захисту, так і прокуратури. За слідчим буде закріплений прокурор, який здійснюватиме і контроль за досудовим розслідуванням.
Разом із тим скорочуються строки утримування під вартою тих, щодо кого вибрано відповідний метод запобіжного заходу. Особа, котра звернулася із заявою про злочин, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань, дістає право подавати доказ, якщо справа стосується безпосередньо її. До речі, щоб стати потерпілим, не треба буде чекати, поки людину визнають такою. Із моменту подання заяви про скоєння злочину щодо людини або того, кого вона представляє, заявник стає потерпілим. Відмову у визнанні може бути оформлено спеціально відповідним процесуальним документом.
На судовому етапі також підтримується змагальність, скасовується можливість відправити справу на додаткове досудове розслідування. Якщо немає доказів чи розслідування неякісне (докази зібрано невідповідним способом), закон заборонятиме повертати справу, щоб ті недопустимі докази оформили й допустили до розгляду в суді. Не зібрали правильно докази — обвинуваченого виправдовують за недоведеністю складу злочину. Це реабілітуюча обставина.
Тепер — про негатив. Є два значні негативні монети, які певним чином отруюють прекрасну ідею, задекларовану Кримінально-процесуальним кодексом. Величезна проблема — монополізація захисту й представництва. Відповідно до 55 ст. Конституції України, людина може вільно вибирати собі захисника. Однак тепер захисником обвинуваченого, підсудного, підозрюваного і, що найстрашніше, жертви можуть бути виключно адвокати. Навіть близькі родичі більше не можуть бути захисниками. Це за умови, що адвокатура дуже дорога й, окрім того, традиційно не є лояльною до своїх клієнтів: здебільшого співпрацює з органами слідства. Така монополія може призвести до катастрофічних наслідків. На сьогодні в Україні таке явище є абсолютно неможливим. Я не кажу, що через десять років це також буде проблемою, — багато країн має адвокатську монополію. Але наразі це вдарить по правах жертв. Вони не зможуть взяти свого знайомого чи друга, людину, яка знається на праві, щоб захистити власні інтереси в суді. Ця ситуація стосується десятків тисяч людей, опосередковано — сотень тисяч. До того ж така норма є антиконституційною. Це потакання адвокатському лобі.
Зокрема, існує проблема суду присяжних, запровадження якого передбачає новий КПК. Це — брехня. Суду присяжних в Україні не створюють, натомість з’являється зовсім не зрозумілий і перекручений інститут трохи «збочених» народних засідателів із надзвичайно звуженою предметною підсудністю (колом справ, які може розглядати відповідний склад суду). Якщо дотепер суди з народними засідателями брали участь у вирішенні справ із передбаченим покарання від 10 до 15 років позбавлення волі або довічним ув’язненням, нині їхня участь зводиться виключно до справ із довічним ув’язненням і залежить від бажання особи, котру притягають до кримінальної відповідальності. Щоб нормально функціонувати, у суду присяжних має бути вищий статус. Наприклад, виправдальний вирок присяжних не має підлягати оскарженню та скасуванню. А згідно із запропонованою системою, їхні рішення можна скасовувати в загальному порядку.
Крім того, деякі присяжні, згідно з правилами, за якими їх обирають, не можуть бути незалежними. Процедура добору присяжних зазвичай здійснюється у випадковому режимі, як лотерея, а в нас вони пишуть заяви, які потім затверджує місцева рада. Проаналізувавши списки людей, вибраних на посади присяжних, можна зробити висновок, що ці люди так чи інакше афілійовані владою: родичі, знайомі, друзі. Вони зацікавлені в тому, щоб створити комфортні умови представникам виконавчої влади, працівникам прокуратури та міліції, органам слідства, коли розглядають результати їхньої праці на судовому засіданні. Нічого спільного із судом присяжних це не має.
Я б не говорив про те, що інститут КПК, який набув чинності, запрацює краще, ніж було. Усі позитиви варто враховувати із великим понижуючим коефіцієнтом — кадровою проблемою. Нові правила гри справді значать дуже багато, але в міліції залишаються працювати ті ж люди, які катували, фальсифікували кримінальні справи, вигороджуючи за гроші злочинців і переносячи обвинувачення на невинуватих людей. Без заміни цих людей ми не досягнемо революційних результатів, хоча в правоохоронних структурах нам потрібна саме революція.
Скажімо так: у вас була погана, зламана машина, ви пересідаєте на значно кращий автомобіль, але як не вміли водити авто й не хотіли цього вчитися, бо у вас були знайомі в ДАІ чи міліції на випадок скоєння злочину за кермом, так і тепер не маєте наміру підвищувати свій професійний рівень. Звісно, нині буде важче робити злочини й фальсифікації, але я б не говорив про серйозні зміни, поки в правоохоронну систему не прийдуть люди із новими мотиваціями. Це питання — не найближчого майбутнього.
На місці влади я б задумався над механізмами впровадження ефективного громадського контролю над тим, що відбувається в правоохоронній системі. Відеотрансляції із райвідділів міліції (а це абсолютно можливо, зважаючи на досвід спостереження за виборчим процесом), знімання коридорів чи навіть дверей кожного райвідділу серйозно б стимулювало до прозорості й відмови від масових порушень прав людини. Утім, наказ МВС про відеонагляд у кожному відділі існує вже понад два роки, але щоразу, коли когось катують, з’ясовується, що диск зіпсувався, зображення стерлося, камера була поламана тощо. Ніхто не хоче розв’язувати цю проблему.
Підготувала Анна ЧЕРЕВКО, «День»
