Міністра фінансів кримського уряду Людмилу Денисову
було обрано до Верховної Ради Криму 13 серпня — але її повноваження як
депутата було визнано лише 9 листопада і після втручання суду. Денисова,
перемігши в традиційно «червоному» окрузі, впевнена, що варто боротися
за перелом у свідомості людей. Вона впевнена в собі, кажучи, що хоче тепер
подивитися в очі тим, хто стверджував, що їй ніколи не стати депутатом,
і що вона знайде сили й засоби поставити на місце тих, хто забув, навіщо
обирався депутатом. Вона говорить «ми» — це мається на увазі, що вона не
самотня.
— Чому Ви вирішили стати депутатом, які етично-політичні
уроки того, що сталося?
— Боротьба зі мною розпочалася з самого початку цього року,
коли я не стала виконувати вказівку певних осіб, щоб, як тепер вже всім
стало відомо, прикрити аферу, пов’язану з організацією «кримської позики».
На сьогодні Михайло Степанович Витков, радник Леоніда Івановича Грача,
вже в розшуку, на нього офіційно заведено карну справу у зв’язку з організацією
цієї позики. Після того, як мене безславно посадили в камеру на добу, я
все це витримувала до 10 травня, а потім — настав психологічний перелом
щодо керівництва Верховної Ради. Якщо раніше була якась повага, якийсь
страх, то після 10 травня це все закінчилося. Тому я й вирішила брати участь
у виборній кампанії замість померлого депутата Блинкова. І ці вибори, що
характерно, відбулися в Сімферополі, в «червоному» політичному окрузі,
в якому ніколи ніхто не перемагав, окрім комуністів.
Я усвідомлювала, що боротьба буде дуже нелегкою, а опір
буде страшним. Все одно я вважаю, що рішення було прийняте правильне. Ми
перемогли, і після тримісячної боротьби за те, щоб не видати мені мандат
депутата, Центральна виборча комісія все одно прийняла ухвалу. Щоправда,
не свою власну, а за ухвалою Центрального районного суду міста Сімферополя,
що зобов’язав, ім’ям України, зареєструвати мене депутатом і видати мені
посвідчення відповідного зразка.
Мені здається, що в цю передвиборчу кампанію комуністи
на чолі з керівництвом Верховної Ради проводили випробування своїх передвиборних
технологій. Очевидно, що ці технології не виправдали себе, і я думаю, що
вони мінятимуть тактику. Я з цієї боротьби зрозуміла одне: я перемогла
завдяки зв’язку з пресою, з вашою газетою, з журналістами, які працюють
в Криму.
— Наскільки відомо, Кримський прес-клуб був на Вашій
стороні...
— Так. І треба було мати велику мужність, щоб підтримувати
Денисову і тих, хто був поруч із нею. Тепер треба не послабляти те, що
ми вже створили разом з журналістами — громадський контроль над усім цим
процесом. Я розумію невдоволення керівників Верховної Ради. Один з них
говорив, що Денисова депутатом ніколи не буде. Я прийду й подивлюся йому
в очі.
— Це зміцнює Вашу особисту віру?
— Безперечно. Це, я думаю, зміцнює й віру тих, хто має
сумнів. І думаю, що в депутатському корпусі вже відбувається розкол, він
буде ще більшим. Люди бояться, але зараз тих, хто боїться — буде менше.
Все одно перелом станеться. Я думаю, що свій прихід туди я використаю,
щоб протверезити певну частину депутатів, які забули, навіщо туди прийшли.
Адже не вони влада! Влада — це народ, який їх туди висунув, і який вони
представляють не для того, щоб самим будувати величезні палаци й заводи,
якими вони керуватимуть, а для того, щоб народові жилося краще.
— Як люди у Вашому окрузі зустріли результати цієї епопеї?
— Люди весь час телефонували. У мене середа — приймальний
день, і кожної середи в мене просто переповнена приймальня, йдуть мої виборці
й питають: що нам зробити для того, щоб це, нарешті, закінчилося? Є маса
відозв, підписаних не лише кримськими татарами. Ось, кажуть, вона підняла
кримських татар. Ніхто нікого не піднімав. Є, не хочеться так їх називати,
російськомовне населення — вони також постійно зверталися. Люди чекають,
коли ж уже настане край, коли перестане вироблятися комуністична лапша.
На минулій сесії я виступала з приводу поправок до бюджету,
які хотіли провести комуністи. Вони забули, що хотіли відібрати шматок
хліба у найнезахищеніших — у інвалідів війни і праці — ті копійки, які
передбачені в бюджеті на пільги. І на цю сесію вони вносять цей же проект.
І якщо на минулій сесії Леонід Іванович мене багато разів обривав, то тепер
я його попрошу, оскільки тепер ми з ним перебуваємо в абсолютно рівних
правах і обов’язках. Я йому не дозволю так до себе ставитися, я знайду
сили і можливості відповісти тим же. Зараз проходить засідання бюджетної
комісії, на якій мої заступники відстоюють той варіант поправок до бюджету,
який буде вносити Радмін на цій сесії. Я розумію, що ми вступили в новий
етап боротьби.
— Який Ваш прогноз щодо стосунків між урядом і парламентом
Криму?
— Вищі посадові особи республіки, як вони себе люблять
називати, замовкли про відставку уряду. Правильно сказав Президент, коли
його спитали, як же з відставкою — мені ніхто нічого не подавав, і я нічого,
природно, не давав. Але 7 листопада у нас був мітинг, і там, звичайно,
говорилося вищими посадовими особами — мовляв, уряд треба відправити у
відставку. Показуючи, що вони начебто не при владі, що є одні, які боряться,
щоб народу жилося легше, а інші — набивають кишені. Зрозуміло, до кого
вони себе зараховують. Тільки треба ще подивитися, чи так це насправді.
Подивитися, наприклад, хто і як лобіює «КримавтоГАЗ», інтереси приватного
підприємства, ЗАТ, у якого багатомільйонні борги перед своїми партнерами
— 60 млн, і перед бюджетом — понад 4 млн. Що ж до прогнозу — я гадаю, що
ніхто зараз не ризикне якимось чином «валити» уряд. Я знаю, що депутати
зібрали більше 50 підписів під зверненням до Президента, що вони приймали
ухвалу про відставку уряду під тиском відомої особи.
— Як же можна давити на більшість?
— Тепер більшість незрозуміла: у кого більше сил! 15 листопада
й подивимося, який же буде розклад сил. Треба сказати, що у нас в уряді
також не все спокійно. Є кадрові зміни, які можна і критикувати, можна
обговорювати — так чи не так зроблено. Я гадаю, що такий рух уперед піде
на користь уряду. А людей вже життя розставить.
— Люди, голосуючи за Вас, вірили Вам як людині, яку
знали ще по роботі в Пенсійному фонді. До речі, для жінки-керівника також
дуже важливо пройти такі низові ланки, де ллються сльози, діляться крихти.
Пенсійний фонд для міністра — це, напевно, дуже серйозне загартування?
— Ще один епізод передвиборної боротьби, яка відбувалася
на переломі — 12 і 13 серпня. У мене в окрузі є будинок-інтернат старих
та інвалідів. Я його опiкувала вже років дев’ять, ще будучи в Пенсійному
фонді. Основна маса активних людей цей період часу пройшли зі мною. І коли
я стала обиратися, я також до них приїжджала. Вони мене пам’ятають, і вони
говорили, що голосуватимуть за Людмилу Денисову — знаючи про те, що цей
будинок-інтернат патронує особисто Леонід Іванович Грач. Там, в інтернаті,
працювали люди, бабусі, які з власної ініціативи приїжджали на електричках
і працювали зі своїми однолітками.
Я вважаю, що я «витоптала» цей округ. Тому ті 1830 голосів
— це ті люди, яких я дійсно бачила, з якими спілкувалася або які один одному
переказали про мене. Коли пройшло голосування, коли стало відомо, що більше
80 відсотків голосували за мене, що така різниця — в 642 голоси, то окружна
комісія вжила заходів.
У інтернаті третина — лежачі старенькі, котрі майже ніколи
не встають. І ось комуністи пішли перевіряти — за кого ти голосував? Чи
писали за тебе? Чи пiд тиском? Природно, що ніхто на них не давив. Адже
ці люди вже і так в житті все, що могли, втратили. У них залишився цей
будинок, вони живуть там своєю родиною.
— Як, на Вашу думку, вплинув візит Президента до Криму
на внутрішній розклад сил, які висновки пішли?
— Я б зробила висновок із того, як звичайно керівники розсаджуються
за столом президії — коли ліворуч сидів Сергій Володимирович (Куніцин.
— Ред. ), а праворуч — Мустафа Джемільов. І тільки після нього —
Леонід Іванович. Це говорить багато про що.
