Здається, передвиборна дискусія в країні поступово переходить із площини політиканства у сферу професійного обговорення серйозних економічних стратегій. Саме так оцінюють експерти презентацію економічної програми, що відбулася 13 лютого, одного з лідерів «Опозиційного блоку Не ТаК!» Юрія Бойка.
Потрібно віддати належне: всупереч своїй назві, блок «Не ТаК!», схоже, не бажає займати виключно протестну нішу, й пропонує конструктивні рішення. І цьому він може «повчити» навіть фаворитів виборчої гонки.
Головною ідеєю програми Бойка «Новий економічний патріотизм» є створення «індустріального кулака» з найперспективніших промислових приватних і державних підприємств, які допоможуть вивести з кризи всю українську економіку: «Є галузі, які нам доведеться виділити, якщо ми хочемо зробити якісний ривок уперед».
На його думку, держава повинна створити сприятливі умови для розвитку пріоритетних галузей. За його словами, ставку необхідно зробити на машинобудування, при цьому держава та бізнес повинні домовитися про прийнятний рівень податків і вартість кредитних засобів. «За рахунок дешевих кредитів в Америці піднялося автомобілебудування. І ми плануємо зробити так само. Друге — якщо компанія має виробниче призначення, вона повинна платити не більше 13% сукупного податку від обігу», — сказав Юрій Бойко (детальніше про це див. в інтерв'ю Бойка для «Дня» 1 лютого 2006 року).
Як успішний приклад державної підтримки окремих галузей лідер республіканців нагадав про експеримент у гірничо-металургійному комплексі наприкінці 90-х років. «За рахунок того, що металургія пішла вперед, вона стала локомотивом для інших галузей промисловості», — підкреслив Юрій Бойко.
Програма «Новий економічний патріотизм» представляється автором як основа для стратегії майбутнього коаліційного уряду. Вже в кінці лютого Бойко збирається представити повну версію програми, що включає пакет антикризових ініціатив і пропозиції з впровадження інновацій у різних галузях економіки.
Активізація політичних сил другого ешелону примушує переглядати свої підходи до ведення кампанії й лідерів гонки. У вівторок своє бачення стратегії економічного розвитку України поспішив представити Янукович. Керівник Центру досліджень політичних цінностей Олесь Доній вважає, що на п'ятки «політичним монстрам» — великим партіям і блокам — почали наступати менші сили: «Ці так звані партії другого ешелону демонструють чіткіші програми дій і висувають конкретніші пропозиції. Шкода тільки, що суспільство до цього ще не доросло: велика його частина продовжує орієнтуватися на «вождів».
Директор Центру соціальних досліджень «Софія» Андрій Єрмолаєв менш скептичніший. Він сказав, що з останніми презентаціями програмних документів передвиборна кампанія вийшла на нову, конструктивну фазу: «Вожді, які відігравали головну роль, відходять на другий план, а на перший — виходить ідейна база. Починається процес конкурування партійних програм, і це радує: так виборець зможе оцінити не тільки «осіб», але і їхнє бачення шляхів вирішення різних проблем».
Є шанс, що застій ідей у політичній сфері та переважання популізму підуть, і, як наслідок, суспільство почне більше довіряти політикам. І річ навіть не в тому, чи буде запитана модель економіки Юрія Бойка, Інни Богословської чи Віктора Януковича. Важливо інше — чи отримають українські громадяни можливість порівнювати між собою програми учасників виборів?
Політика — як шахи. Вона цікава тим, що майстерність гравця можна оцінити лише після закінчення комбінації — в кінці партії. А ось коли критерієм оцінки виступає тільки сила або рейтинг, то гра перетворюється в банальні «шашки Чапаєва»…
Очевидно, що від здатності політиків домовитися про основні параметри розвитку залежить економічний успіх України. Для цього не достатньо закликів думати по-українськи, по-американському чи якось інакше. Ривок української економіки буде тоді, коли ідейний патріотизм буде наповнений економічним змістом.
Сьогодні Україна впевнено входить у десятку експортерів металу, але, по суті, гордитися нам немає чим, і Україна, як і раніше, залишається в основному сировинним придатком для розвинених країн. Щоб змінити «статус кво» — потрібно міняти модель розвитку, а для цього необхідно, щоб політики говорили не лише про форми розвитку, інтеграції, але й про значення. Тоді, можливо, напис Made in Ukraine стане у світі знаком нового економічного дива.
