Але навіщо тоді кидатися словами, значення яких погано розумієш, захаращуючи ними простий і чіткий документ, яким (за ідеєю) має бути програма партії?
25 травня цього року центральний друкований орган найреволюційнішої з-поміж усіх партій великого капіталу в Україні — ВО «Батьківщина» порадував своїх читачів програмою партії. Що й казати — давно вже час. Адже самій партії вже скоро два роки виповниться. Думається, що зміст цієї програми корисно знати і «політично активному» безпартійному читачеві. Але про все по порядку. І пропоную розпочати з ідеології. Тим більше, що в «першоджерелі» їй також відведено почесний перший розділ.
Взагалі ідеологія «Батьківщини» — питання особливе та багатогранне. Причому не тільки з погляду власне «ідеологічної бази», але й знайомства авторів відповідного розділу програми з історією політичної думки, та й із рідною мовою. Наприклад, перший розділ партійної програми називається «Ідеологічна основа діяльності партії». Після цього перелічується добрий десяток цих основ (чи не забагато?), отож із погляду семантики слід би вести мову в множині. Але це дрібниці. Те, що серед згаданих основ фігурують як щось окреме соціальна солідарність та соціальне партнерство (цікаво, як може перша самостійно існувати без другого), також не так важливо.
Що справді цікаво, то це припущення творців ідеології «Батьківщини»: партія базуватиметься одночасно на «народності» та якомусь «європейському соціальному реформаторстві» (очевидно, автори програми мали на увазі європейську соціальну демократію). Нині, щоправда, всі вже добряче забули, що таке народність, але ризикну нагадати, що це один з елементів ідеологічної бази патріархального абсолютизму (пам’ятаєте катковське: «самодержавство, православ’я, народність»). Під останнім мається на увазі батьківська опіка верховною владою своїх підданих.
Немає сумнівів, що така ідеологія цілком має право на існування. Але як можна її поєднати з європейською соціальною демократією (навіть названою реформаторством)? Звичайно, можна припустити, що автори програми просто не знайомі зі значенням поняття «народність» в історії соціально-політичних учень і думають, що цей термін означає приблизно те ж саме, що й «народність літератури». Але навіщо тоді кидатися словами, значення яких погано розумієш, захаращуючи ними простий і чіткий документ, яким (за ідеєю) має бути програма партії?
Стверджується, що партія «пропонує нову стратегію та програму соціально-економічного реформування українського суспільства, з урахуванням специфіки і сучасних умов України». Однак марно шукати в усій програмі партії чогось, гідного класифікації як стратегії, та й програму також. Тобто, що партія хоче, більш-менш зрозуміло. Чого вона не хоче, зрозуміло іще краще. Але про те, як досягти першого й уникнути другого, чомусь не мовиться. Не можна ж усерйоз припускати, що коли громадяни України стануть «активними носіями та гарантами Конституції» (взагалі цікаво, чи укладачі таких текстів читають свої твори, «активний носій Конституції» — це, власне, хто?), то всі проблеми розв’яжуться автоматично. Навіть якщо всі «носії» активно проголосують саме за ВО «Батьківщина»…
У програмі констатується, що «народ не довіряє чинній владі, яка дедалі більше віддаляється вiд громадян». Сама по собі ця теза не може викликати жодних заперечень. Однак незрозуміло, як можна однією рукою констатувати моральну нелегітимність влади загалом і в той же час затято підтримувати вищий орган виконавчої гілки цієї самої влади в особі відставленого Кабінету Міністрів. Бо якщо вся влада недієздатна, то їй усій час іти. Значить, слід не лише підтримувати імпічмент Президента, але й відставку Кабінету Міністрів, а разом із тим закликати до дострокових парламентських виборів!
Звісно, тут програма як завжди лукавить. «Батьківщину» не влаштовує не вся влада, а тільки президентська влада. Причому справа не стільки конкретно в Кучмі (до діяльності якого авторові також складно відчувати симпатію), скільки в тій прозаїчній обставині, що лідери цієї партії не мають об’єктивної можливості виграти прямі президентські вибори. Звідси й виникає їхнє кровне зацікавлення в перетворенні України на парламентську республіку.
Особливо смішно, що з-поміж загроз Українській державі та демократії ідеологи «Батьківщини» називають «авторитаризм влади корпорацій та олігархів, які обирають і підтримують своїх керівників держави». Читаєш ці дуже правильні рядки і мимоволi спадає на думку гігантська (430 підприємств із майже мільйоном зайнятих) промислово-енергетична компанія, керівники і власники якої були могутньою політичною та фінансовою опорою двох прем’єр-міністрів України (один сидить в американській в’язниці, другий потихеньку пакує «політичні чемодани»)… А думка щодо загрози диктатури монополій, безумовно, правильна — без найменшої іронії.
У програмі робиться спроба викласти суть «нашої нової державної ідеології». Не вдаватимусь у деталі цієї спроби, скажу, що нова (як і колишня) державна ідеологія не просто не передбачена, а прямо заборонена Конституцією України (ст. 15). Не кажучи вже про сумнівну корисність такої затії для суспільства: якщо вже закликаєш усіх стати «носіями Конституції», то те, що носиш, хоч би читати треба!
Те ж стосується і бажання «формування нових механізмів розподілу повноважень та балансу гілок влади». Про які нові механізми йдеться? Праву відомий тільки один механізм. Через ухвалення відповідних законодавчих актів, згідно з конституційною процедурою. Усі інші «механізми» є кримінальними.
Переміщуючись з ідеології у сферу практичної політики, ще раз переконуєшся, що політика подвійних стандартів характерна не тільки для колишнього складу КМУ, але й для тих, хто його підтримує. Відомо, що представники «проурядової меншості» в парламенті (політичним та фінансовим ядром якого є ВО «Батьківщина») з-поміж головних заслуг Кабінету Ющенка називали реальне економічне зростання, яке відбулося завдяки зусиллям цього самого уряду. В одній зі своїх публікацій я спробував довести, що зростання мало кон’юнктурний характер і політика уряду, по суті, торпедувала його. Але яким же було моє здивування, коли я виявив, що із цією тезою згодні й найпалкіші прихильники Ющенка та його реформ! Ось завдання ВО «Батьківщина» на найближче майбутнє, як його бачить сама партія: «...зупинити спад виробництва і забезпечити реальне, а не кон’юнктурне економічне зростання».
Однак це не найжорсткіша оцінка, яку програма ВО «Батьківщина» дає урядові Ющенка — Тимошенко. Наприклад, констатується, що важливе значення партія надає… «припиненню урядового бюджетного самоуправства, коли, з одного боку, поза державним бюджетом залишаються мільярдні кошти, а з другого — свідомо насаджується централістська урядова бюджетна монополізація, безправ’я регіонів. Золоті слова! Якщо хоч би половина сказаного вище є правдою, то такий уряд слід гнати, як абсолютно некомпетентний (коли не гірше). І зрозуміло, головну відповідальність перед депутатами за такі «урядові успіхи» повинні мати глава уряду Віктор Андрійович Ющенко та його найближчі сподвижники, віце-прем’єри, з-поміж них і Юлія Володимирівна Тимошенко. Однак практична позиція парламентської фракції «Батьківщина» стосовно цього питання діаметрально протилежна власній програмній оцінці діяльності КМУ…
Утім виключити не можна, що такі пасажі з’явилися в програмі лише через нерозуміння тих, хто її складав. Адже політичні, економічні, соціальні, гуманітарні й такі, що стосуються національної безпеки та зовнішньої політики, розділи партійної програми є страшенною мішаниною, в якій вельми нелегко розібратися. Ну наприклад, чому боротьбу з бідністю віднесено до політичних завдань партії, а розвиток «усенародного патріотичного руху» входить в її… соціальну програму?
Більше того, серед політичних завдань ВО «Батьківщина» можна виявити такі перлини, як «розвиток продуктивних сил інформаційно-інтелектуального характеру» (над чим планується працювати після… 2015 року). Якщо це політика, то що тоді економіка?
Складається враження, що люди, які писали програму, не можуть відрізнити, що стосується сфери політичної стратегії, що економіки, що соціальної, а що гуманітарної програми, безглуздо і безсистемно розкидаючи окремі гучні фрази по тексту.
Утім, коли ідеї опиняються у своєму розділі, виходить не набагато краще. Серед економічних завдань партії є такі, стосовно яких залишається тільки мріяти, щоб вони залишилися порожніми деклараціями. Бо інакше країні буде дуже погано. Наприклад, проголошується, що в нас треба створити багатоустрійну економіку. Ось чого не треба, того не треба! Частина економіки в нас досі працює як за соціалістичного суспільно-економічного устрою, а частина — як за капіталістичного. Результат — глибокий економічний спад, який переріс у затяжну депресію, всі ми спостерігаємо і відчуваємо.
Економіка не повинна бути багатоустрійною. Багатоустрійність — зло перехідного періоду, від якого необхідно якнайшвидше позбутися. Інша справа, що вона має бути змішаною за формами власності. Однак це далеко не те ж саме, що багатоустрійність. Який устрій до тих двох, що ми маємо, ще додати? Феодальний, первіснообщинний чи партія винайшла якийсь новий?
Пропонується також підвищити частку малого і середнього бізнесу у ВВП України до 50 — 70%. (Узагалі, судячи з тез програми, партія «Батьківщина» вважає мале підприємництво Становим хребтом економіки). Тим часом більшої дурості важко придумати. Основою будь-якої сучасної економіки є великі, зайняті високотехнологічним виробництвом багатопрофільні компанії. Хотів би я подивитися на того, хто може собі уявити малий газовий або малий трубопрокатний бізнес! Промисловість і сільське господарство не можуть триматися на «свічних заводиках» у стилі героїв Ільфа та Петрова.
І малий бізнес, питома вага якого у ВВП розвинених країн не досягає не те що 50%, а навіть і 30%, підтримується з абсолютно інших міркувань — забезпечення зайнятості населення та створення навколо великих компаній своєрідного «амортизуючого середовища», що пом’якшує удари ринкової кон’юнктури по дійсному Становому хребту економіки — по великих корпораціях. Невипадково в тих же США, де щорічно виникають сотні тисяч малих підприємств, їхня кількість залишається стабільною вже протягом десятиріч. Бо кількість знову створених приблизно дорівнює кількості тих, що розорюються…
Нам же творці та власники найбільшої монополії країни пропонують орієнтуватися на «хуторянський бізнес». Мимоволі задумаєшся — навіщо? Або це відверта соціальна демагогія, або бажання законсервувати існуюче становище українських гіпермонополій, яке насилу приховується, або волаюча некомпетентність авторів програми. Далебі не знаю, яка із цих трьох версій менш печальна.
На жаль, те, про що сказано вище, далеко не вичерпний список помилок та відверто демагогічних пропозицій, якими рясніє нова програма «найреволюційнішої з олігархічних» партій країни. Сторінки цього документа усіяно десятками подібних прикладів, розібрати які не вистачить ніякої газетної площі. Тому зупинюся лише на ще одному з них, і лише тому, що йдеться про пропозицію, яка може призвести Україну до екологічного геноциду.
Одним з економічних завдань ВО «Батьківщина» оголошено вживання заходів… для «формування завершеного ядерно-енергетичного комплексу країни». За «доброю» традицією партійної програми, це економічне завдання чомусь «уклинили» в політику партії у сфері національної безпеки та оборони.
Цікаво, чи пани автори знають, що таке «завершений ядерно-енергетичний комплекс»? Довідка для читачів: такий комплекс передбачає наявність не тільки атомних електростанцій та підприємств, що добувають руду, яка містить ядерну сировину, але й наявність заводів із виробництва, а також переробки відпрацьованого ядерного палива та могильники для його остаточного поховання…
Це дуже погано, що ядерні блоки для вітчизняної АЕС імпортуються з Росії. Але варто було б подумати і про наслідки перетворення України на звалище радіоактивних відходів, нехай навіть од власної атомної енергетики. Подумати про цю перспективу з урахуванням того, що з погляду геологічної будови наших надр, сейсмічної небезпеки, економічної та соціальної географії країни, нарешті, структури її внутрішніх водних басейнів в Україні просто немає безпечних місць для остаточного поховання радіоактивних відходів! Так, звісно, дуже хочеться ні від кого не залежати в енергетичній сфері. Надто коли за гешефти в цій галузі, які раніше сходили з рук, раптом почали по цих самих руках бити. Але пропонувати перетворити задля цього власну країну на ядерне звалище? Якщо це є патріотизмом, то що тоді є його відсутністю?
