Кажуть, що це пережитки нашого тоталітарного минулого,
«хвороба росту», так би мовити. Кореспондент «Дня» попросив розповісти
про свободу слова в наших недавніх сусідів по «соцтабору» — поляків — міністра
Бюро національної безпеки Марека Сівця. Хоча він називається міністром,
до складу уряду не входить і призначається президентом. Тож у нас посаді
пана Сівця відповідає секретар РНБО:
— Пане Сівець, ваш український колега Володимир Горбулін
доволі активно діє в інформаційній сфері: він має певний стосунок до газет,
каналів ТБ, не приховує, що втручається у справи призначень і відставок
їхніх керівників. Які ваші повноваження в цій галузі?
— На щастя, ніяких. Ми вже знаємо, що вiдносини з вільною
пресою більш цікаві й перспективні, ніж адміністративний вплив. Для політиків
набагато краще, коли різні газети конкурують між собою. І для нас надзвичайно
важливо мати можливість звернутися до громадськості. При цьому світ політики
й світ преси — це зовсім різні речі, хоча вони постійно перетинаються.
Якщо вони будуть взаємозалежними, — це катастрофа для обох. Я був журналістом
десять років і знаю, як це відбувалося. На час обрання мене до сейму 1991
року я вже мав тверде переконання, що існує конфлікт інтересів, і преса
не може бути залежною.
— Чи можуть власники приватних польських видань визначати
політичну спрямованість газет: що можна друкувати, а що ні, в якому світлі?
— У принципі це можливо, але вони повинні пам’ятати, що
коли вони пишуть про все — люди купують газети — збільшується прибутковість
видання. Умови диктує ринок.
— Чи часто вам перепадає від журналістів?
— Коли про мене напишуть щось добре, я починаю дуже хвилюватися.
Це трапляється доволі рідко, тож я спокійний. Політики мають зрозуміти:
якщо вже вони заслуговують на критику, цю критику не можна приборкати.
А от коли журналіст пише неправду, політик може відстоювати свої права
в суді. Так що відповідальність несуть обидві сторони.
— Чи багато прикладів таких судових процесів у Польщі?
— Авжеж. У мене самого три таких процеси.
— У нас це засіб знищення преси. Коли сума позову становить
три з половиною мільйона, видання просто гине.
— Це має бути на совісті політика. Й суди повинні бути
справедливими. Позов не повинен знищувати вас. Ставлення має бути, як у
батьків до дітей. Якщо батько й відшльопає дитину, вона повинна це відчути,
але не потрапити в лікарню. Побачите, з часом ці процеси відрегулюються
й у вас. У політиків є своє завдання, у журналістів — своє.
Автор висловлює подяку польській авіакомпанії «LOT» за
допомогу в організації інтерв’ю.
№229 28.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
