«День» продовжує серію публікацій про особливості виборчої кампанії в регіонах.
Призначення хмельницьким губернатором Віктора Коцемира відбулося минулого «мокрого» літа. Цей факт не залишив у місцевих спостерігачів жодного сумніву, що Віктор Францович прибув, аби «зробити вибори Віктора Федоровича шляхом повернення довіри населення до влади» на дорученій території. На парламентських виборах-2002 Волочиський район «дав» владному блоку Литвина найвищий у краї результат. Не без відчайдушних зусиль Віктора Коцемира, який тоді був головою Волочиської райдержадміністрації. Відтак з оцієї скромної посади пішов на вінницького губернатора. Усі впевнилися: Віктор Францович повернувся, аби у 2004 році повторити свій подвиг на більшому просторі.
Результати виборів-2002, коли «Наша Україна» одержала 34,7% голосів, що на 26,5% більше, ніж «За єдину Україну», не дають підстав для оптимізму владі. Принаймні, на цьому наполягають експерти.
У Хмельницькому, Шепетівці, Нетішині, Старокостянтинові обрали міськими головами тих, на кого вказали лідери опозиції. В. Ющенко особисто прибув до обласного центру, аби заявити про свою солідарність з Миколою Приступою в його перегонах.
Саме 2002-й вважається в краї тією матрицею, з якою порівнюють 2004-й. Хоча й погоджуються, що все тече, все минає, ніщо на місці не стоїть, що Волочиський район — не область, а область — далеко не вся Україна. І віддають належне Вікторові Коцемиру за те, що з першого ж дня розгорнув бурхливу політичну діяльність.
З чого ж почав новий губернатор? Із походів «у народ». Нарешті найглухіші села побачили чиновників обласного рангу. Вони ретельно записують скарги трудящих про заборговану зарплатню, неорані поля, некошені луки, зруйновані ферми, розбиті дороги, недоступну меддопомогу, занехаяну культуру, безробіття та ін. Потім усі ці скарги гуртовими партіями звозять на нараду з участю першої особи краю, яка влаштовує публічну прочуханку «людям у районах» за те, що ті глухі й байдужі до запитів трудящих.
До речі, незалежно від влади ведуть прийом громадян і активісти партії «Трудова Україна». Слухають ту ж саму пісню, відтак спрямовують оцей невпинний потік у органи виконавчої влади: чекаємо ділової відповіді. Звісно ж, повирішувати зразу усі ті питання, що роками не вирішувалися, навіть завзятому губернаторові не до снаги й хисту. Тому невдовзі до окремого прошарку тих, хто звертався, одначе нічого доброго не дочекався, повернулися сум і безнадія: казав пан, що кожуха дасть, та слово його тепле. Мовляв, будемо голосувати за іншого пана. Хай буде гірше, аби лише інше...
Так склалося, що найбільше скарг і ходоків до губернатора — із Хмельницького. Одначе Віктору Коцемиру потрібно було по-доброму схилити на бік виконавчої влади підтриманого свого часу Ющенком хмельницького міського голову Приступу. І Віктор Коцемир рішуче відправився через головний майдан до міської ради.
Амбіційний Приступа, схоже, чекав отакого повороту подій. Уже наступного дня після цього високого візиту він попід ручки з Коцемиром відправився по гроші до Києва, обіцяні прем’єром у ході його візиту до Хмельницького для будівництва другої гілки Чернелівського водогону. Начебто просили менше, одержали більше.
Невдовзі після цієї поїздки до столиці у Хмельницькому відбувся форум представників політичних сил і громадських організацій «За Януковича». Вельми несподівано для місцевого політикуму з трибуни цих поважних зборів міський голова Приступа відзначив, що обласний центр відчуває невсипущі турботи уряду, а тому, мовляв, якщо й далі так буде, то Віктор Федорович може сподіватися на голоси від 260-тисячного міста...
Цей виступ справив враження грому серед ясного неба на супротивників кандидата від влади. Одначе в опозиційному таборі, як повідомив кореспондентові «Дня» один із його представників, не втратили віри в те, що Приступа, скориставшись гостротою політичного моменту, вирішив за ліпше взяти для міста все, що тільки можливо.
Одначе слово з вуст першої особи обласного центру — не горобець... Залучившись якось до одних із провідних учасників інтриги, Приступа таки одержав урок від нового губернатора. Коли його, Миколи Івановича, не було в місті, Віктор Коцемир зустрівся з депутатською групою «Рідне місто» у міськраді. Майже так само, як у себе вдома зустрівся. Бо в «Рідному місті» — молоде подружжя Кольгоферів, дочка Віктора Францовича Оксана та зять Валерій. Ще — Олександр Палій, син заступника Віктора Францовича й інші близькі до сім’ї губернатора депутати міської ради, як кажуть, не останні у Хмельницькому люди.
Ця тепла зустріч старшого товариша з представниками молодого покоління місцевої бізнес-еліти, зміст якої не розголошується, стала яблуком розбрату поміж першими особами краю та обласного центру. Микола Іванович образився: за спиною зустрілися, без участі керівників міськвиконкому... І стала, звісно ж, ще однією характерною особливістю у розстановці сил у владних коридорах, жаданій для симпатиків кожного з провідних учасників передвиборних президентських перегонів.
Брак інформації створив поживу для чуток і припущень щодо того, про що йшлося в ході зустрічі губернатора з «Рідним містом». Пішов поголос: щось там говорили про будівництво торгово-сервісного центру «Поділля» за Хмельницьким, що нібито має стати антагоністом речовим ринкам обласного центру.
Сам Приступа — рішучий супротивник будівництва «Поділля». Він має усі підстави вважати, що у цьому гострому питанні не знайде однодумця в особі губернатора. Бо першим заступником голови облдержадміністрації став Володимир Цимбалюк, недавній голова Хмельницької райдержадміністрації — натхненник і палкий прихильник майбутнього найбільшого у країні торгово- сервісного центру.
Призначення Сергія Василишина заступником губернатора також вважається місцевим політикумом таким, що вплинуло на настрої електорату. Він був директором заводу й увійшов у історію цього підприємства тим, що за нього виробничий цех став закладом торгівлі. Головою обласної коаліції політичних сил і громадських організацій «За Януковича» став голова правління ВАТ «АК АДВІС» Іван Дунець.
До Сергія Василишина «перейшла» левова пайка повноважень від іншого заступника губернатора Івана Гладуняка, з ім’ям якого пов’язують зростання обсягів промислового виробництва в краї. Але де ж узяти успішних на всі відповідальні ділянки?
«Провінція» по-своєму відповідає на різні виклики. Наразі ж, наприклад, Кам’янець- Подільський слухає розповіді Надії Цесаренко, свахи екс- прем’єра Польщі Лешека Міллера. Надія Григорівна сповнена чудових вражень про країну, яка за її свата, коли той був главою уряду, стала членом ЄС і НАТО. У решті ж питань провінціалізмом відгонить аж за версту. В установах склали списки працюючих і їхніх родичів аж до третього коліна, вказавши, де голосуватиме той самий працюючий, а також його теща й зять чи невістка. За даними обласного комітету виборців, чиновники Кам’янець- Подільської райдержадміністрації відправляються в села й агітують. Заступник голови цієї райдержадміністрації зібрав на інструктаж активістів дільничних комітетів. Аби знали...
