Наступного року відзначатиме надзвичайний ювілей одне із найстародавніших міст України: Білгород-Дністровському виповнюється 2500 років. Місто зберегло до наших днів чимало унікальних пам'яток матеріальної культури різних епох і народів. Насамперед це найбільша в Україні середньовічна фортеця площею 9 гектарів із двокілометровим ровом, трьома дворами, цитаделлю і двадцятьма баштами. Поруч із нею - залишки античної тіри. А крім цього в місті - Скіфська могила, ранньосередньовічний християнський храм, ще кілька старовинних церков XIV-XVI віків.
Білгород-Дністровський може стати неабияким культурним і туристичним осередком. Однак для цього потрібно, як мінімум, його зберегти. З цією очевидною істиною у принципі згодні всі. Розбіжності розпочинається там, де мова заходить про конкретні способи такого збереження. І головна проблема тут полягає не в тотальному дефіциті коштів, який, звісно, не обминув і старовинне місто. Головна проблема - в антагонізмі двох підходів до концепції збереження. Один із цих підходів засвідчила сьома сесія міської Ради народних депутатів, на якій була затверджена програма заходів до 2500-річчя міста. Ця програма передбачає створення у Білгород-Дністровському повноцінного історико-культурного заповідника. Це в свою чергу, на думку спеціалістів, означає повну консервацію унікальних історичних споруд у їхньому нинішньому недоторканому вигляді. Думки прибічників такого підходу висловлює в листі до редакції "Дня" консультант Верховної Ради України з питань приватизації Галина Коваленко. Вона посилається на нині чинну постанову Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 року за № 970, яка затвердила список пам'яток архітектури, включно з Аккерманською фортецею (Аккерман - назва міста в XV-XIX ст.) Галина Коваленко викладає відповідні вимоги вищезгаданої постанови, яка в межах охоронних зон і в самих пам'ятках архітектури забороняє не лише будівництво нових споруд, але й будь-які зміни їхнього зовнішнього і внутрішнього вигляду.
Це одна концепція. Іншу репрезентує голова Одеської облдержадміністрації Руслан Боделан, який 14.01.97 видав розпорядження про те, що доручає приватній фірмі "Ю. Г. Компані" вирішувати питання фінансового забезпечення програми реставрації і пристосування фортеці, і зобов'язує облуправління охорони об'єктів культурної спадщини документально оформити передачу фортеці в довгострокову оренду цій фірмі. Таку ж точку зору - не консервація, а пристосування - відстоює низка київських спеціалістів-реставраторів і, природно, засновник фірми "Ю. Г. Компані" Юрій Гупаленко. Його лист надійшов до редакції "Дня" майже одночасно з листом п. Галини Коваленко. Юрій Гупаленко обіцяє, залучивши інвесторів і за 15 років уклавши у справу $15-20 млн., створити музей, культурний центр і зону відпочинку з готелями, яхт-клубом, спортивними й побутовими закладами. Це має привабити туристів, поповнити бюджет міста і створити нові робочі місця. Таким чином Юрій Гупаленко не приховує своєї суто фінансової зацікавленості, обіцяючи, втім, що всі проектні й перебудовчі роботи вестимуться під керівництвом реставраторів-спеціалістів, і тому історичній цінності міста шкоди не завдадуть. Якраз останньому й не вірить Галина Коваленко, бо - за її словами - "громадяни міста побоюються, що унікальна історична споруда, якою є фортеця, буде перетворена в чергову комунальну забігайлівку"...
У цій заочній суперечці Юрій Гупаленко також уважає, що зі сторони, яка йому протистоїть, теж є певні фінансові інтереси, адже й пропозиції з консервації потребують витрат - $300000, проте вже, зрозуміло, з державного бюджету.
Питання сучасної долі пам'яток має не тільки економічний чи етичний, а й юридичний вимір. Заборона нового будівництва в їхніх охоронних зонах - вимога не тільки постанови чвертьвікової давнини, а й діючого законодавства. Будь-які відхилення від нього потребують узгодження з урядом країни. На перший погляд привабливішою виглядає концепція саме пристосування фортеці. Вона сучасніша, життєздатніша й корисніша, в тому числі й для фортеці, як пам'ятки. Не виключено, що ця концепція і переможе. Водночас досвід свідчить, що орендарі не завжди саме ідею збереження пам'ятки для нащадків бачать своєю головною метою. Тому радує, що у п. Гупаленка є такі енергійні й принципові супротивники. Здається, вони не дадуть йому і його прибічникам зловжити своїм становищем і забути про духовне заради матеріального. У будь-якому випадку всі роботи на таких унікальних об'єктах мають проводитися під пильним контролем фахівців та громадськості.
Зміст листів і свою особисту думку виклав Валерій Нечипоренко
