Здійснення політичної реформи до президентських виборів — цілком реальне, вважає народний депутат України (фракція СДПУ(О)) Нестор Шуфрич. На думку пана Шуфрича, аби знайти компроміс, парламенту не слід обмежуватися розглядом так званого парламентського та президентського законопроектів. Уваги заслуговує законопроект, який свого часу був поданий представниками лівих сил та вже пройшов експертизу Конституційного Суду, цілком реальне подання у вересні-жовтні кількох нових законопроектів, які теж можуть мати шанси — переконаний народний депутат. За його прогнозами, якщо депутати зможуть переступити через власні амбіції та знайти компромісний варіант політреформи, кількість голосів, віддана на її підтримку, може «зашкалити» далеко за цифру конституційної більшості. Криза в аграрному секторі, уроки виборів у Мукачевi на фоні президентських, що наближаються, а також доля уряду Віктора Януковича теж стали темою розмови кореспондента «Дня» з депутатом Шуфричем.
— Підсумки третьої сесії Верховної Ради багато хто з аналітиків кваліфікував як кінець сподіванням на здійснення політичної реформи в Україні. Принаймні — до президентських виборів. На таку думку наштовхує як виявлене опозицією, і в першу чергу — «Нашою Україною», відверте небажання вносити зміни до Конституції, так й очевидна нездатність більшості взяти процес під свій контроль. Що ви думаєте про перспективи політреформи?
— Переконаний, реформа відбудеться, тому що для неї прийшов час. Для зміни системи влади назріли не лише політичні, але й економічні аргументи. Зростання економіки, яке спостерігається в Україні протягом останніх чотирьох років, вимагає подальшої демократизації нашого суспільства. Так що справа не тільки в особистих бажаннях тих чи інших суб’єктів політичного процесу — і це дає підстави для оптимізму.
— Але яким ви бачите сам механізм здійснення політреформи? Як отримати 300 депутатських голосів, необхідних для внесення змін до Основного Закону?
— Я думаю, восени розпочнеться активна дискусія навколо всіх існуючих законопроектів. Не слід забувати, що крім президентського законопроекту та законопроекту, поданого 160 депутатами, в парламенті є ще й законопроект за номером 0999, ініційований групою депутатів на чолі з Петром Симоненком та Олександром Морозом ще у 2000 році, що вже пройшов експертизу Конституційного Суду. Тому нам буде з чого вибирати. Можливо, з’являться й нові законопроекти. Терміни реформи не виключають подання ще одного чи кількох законопроектів у вересні-жовтні — якщо зобов’язати Конституційний Суд може розглянути їх протягом 60 днів (а закон передбачає таку можливість), висновки можуть бути отримані ще в грудні. Отже, теоретично можна брати до уваги не лише напрацьовані законопроекти, але й нові. Тому я переконаний — так чи інакше ми знайдемо варіант змін до Конституції, який збере в наступну, четверту сесію — 226, а в п’яту — 300 голосів.
— Якою ви бачите конфігурацію цієї конституційної більшості? Більшість і комуністи чи більшість і «Наша Україна»?
— Думаю, скоріш за все, це буде більшість та лівий блок парламенту. Комуністи та соціалісти послідовно відстоюють ідею скорочення повноважень президента ще з 1999 року, і я переконаний, що від своїх позицій вони не відійдуть. Хоча і припускаю, що зміни до Конституції будуть підтримані добрими чотирма сотнями голосів, включаючи і «нашоукраїнців», і членів решти опозиційних блоків. Це стане можливим, коли буде зрозумілою перспектива розподілу портфелів в умовному кабінеті умовного президента Віктора Ющенка. Навіть якщо припустити, що Ющенко переможе на виборах, в чому я особисто дуже сумніваюся, він не зможе задовольнити апетитiв усіх, хто сьогодні є членами його фракції та фракцій-союзників. І, усвідомивши цю ситуацію, чимало його сьогоднішніх соратників не захочуть бути безвідповідальними та підтримають політреформу. Давайте говорити відверто — не хоче змін не весь блок «Наша Україна», а лише його лідер, котрий дуже зацікавлений вибороти для себе якнайбільше повноважень. Точніше, його вузьке оточення, яке сподівається все поділити та переділити в Україні за спиною та під «дахом» головного «бджоляра». Я переконаний, коли Ющенко не стане президентом, ні він особисто, ні українці — ані «маленькі», ані «великі» — нічого не втратять. А от бджоли — точно виграють. Відповідати за бджіл — теж відповідально та поважно.
— Судячи з численних коментарів, головним каменем спотикання між Президентом України Леонідом Кучмою та опозицією в контексті політреформи залишається питання про зміни термінів виборів. Яким ви бачите розв’язання цієї суперечності?
— Я не бачу тут проблеми. Зміни до Конституції голосуватимуться за кожною статтею. Якщо дана стаття не збере 300 голосів, від неї доведеться відмовитися. Або, наприклад, ввести її з 2014 року.
— Після заяви Президента щодо можливості відкликання його законопроекту дехто з політологів знову заговорив про реальність винесення главою держави свого законопроекту про внесення змін до Конституції на всенародний референдум. Чи вважаєте ви можливим такий сценарій?
— Ті статті змін до Конституції, які б зобов’язували проводити референдум, Президент зняв. Отже, для подібного розвитку подій немає підстав.
— Позицію парламенту щодо політичної реформи Леонід Кучма назвав безвідповідальною. Чи згодні ви з такою оцінкою? І якщо так, то чи не зарано давати цьому парламенту додаткові повноваження?
— Я погоджуюсь з тезою, що сьогодні парламент дійсно можна назвати безвідповідальним. Тому що він, на жаль, більше орієнтується на політичну кон’юнктуру, ніж на потреби сьогодення, а відтак не несе достатньої відповідальності перед народом України. Поки що ця відповідальність лежить на Президентові, а також урядові, за який, за діючою Конституцією, несе відповідальність знову ж таки Президент. З Верховної Ради, яка може реально заблокувати і роботу уряду, і самого Президента, ніякої відповідальності. Побилися депутати, зламали систему «Рада», не змогли проголосувати за закон «Про відмивання брудних грошей», а наступного дня, у зв’язку із неприйняттям цього закону, проти України ввели санкції. Хто крайній? Знову уряд. Але народ обирає саме депутатів саме Верховної Ради, а не членів уряду. Тому в президентському законопроекті передбачено створити відповідальну владу. Я думаю, логіка Леоніда Кучми в тому, що він намагається увійти в історію як людина, яка сприяла становленню такої політичної системи, де парламент разом з урядом, який він створив, несе реальну відповідальність за те, що діється в країні. І саме така система нам потрібна. Народ, який, згідно з Конституцією, є вищим носієм влади, має право вимагати конкретної відповідальності від парламенту, який він обирає, та уряду, який має створювати обраний народом парламент.
— До кінця року аналітики прогнозують визначення всіх основних кандидатів на вибори-2004. У якому стані зараз перебуває процес узгодження єдиного кандидата від пропрезидентських сил?
— Iдуть переговори. Є всі підстави сподіватися на досягнення компромісу. Ми, об’єднані соціал-демократи, не відмовляємось від того, щоб єдиним кандидатом був наш лідер Віктор Медведчук. Але якщо буде досягнута інша домовленість, вона буде виконана, як ми виконували всі домовленості, свідком яких суспільство було до сьогодні. Це й підтримка з боку СДПУ(О) Володимира Литвина на пост спікера, і Віктора Януковича — на посаду прем’єр-міністра. Згадаймо випадок, коли в 2000-му році під час так званої «оксамитової» революції в парламенті, Віктор Медведчук з більшим, ніж у Івана Плюща, рейтингом для налагодження нормальної роботи Верховної Ради поступився Плющу правом бути першим запропонованим на посаду спікера. Об’єднані соціал- демократи ніколи амбіції не поставлять на перешкоді досягнення загальної мети.
— Що сьогодні найбільше заважає домовитися представникам більшості з приводу єдиного кандидата?
— Ніщо не заважає. Просто поки що приймати остаточне рішення завчасно.
— Яким, по-вашому, повинен бути єдиний кандидат від провладних сил?
— По-перше, він має бути здатним забезпечити продовження економічного зростання в Україні, прискорити вирішення соціальних проблем. По- друге, він повинен перемогти.
— Якось під час дебатів у прямому радіоефірі з одним відомим представником блоку Віктора Ющенка ви сказали, що бажаєте «нашоукраїнцям» прийти до влади, аби народ побачив, ким вони є насправді. Чого, по-вашому, можна очікувати в разі перемоги на президентських виборах кандидата від «Нашої України?«
— Я не виключаю, що ми станемо свідками дуже серйозних внутрішньополітичних процесів, які можуть призвести навіть до розколу держави. Запал, з яким «нашоукраїнці» рвуться до влади, інколи просто вражає. Нас критикують, ми сприймаємо критику, і ми відповідаємо за ту ситуацію, яка є в Україні. Але останні події доводять, що наші опоненти навіть розмовляти — по суті — не хочуть. Нещодавно один з керівників блоку «Наша Україна» в інтерв’ю зізнався, ніби знає, що треба зробити, аби стабілізувати ситуацію на зерновому ринку, але не хоче цього говорити. Це є своєрідною квінтесенцією позиції «Нашої України». Мовляв, я знаю, як можна допомогти людям, але цього не робитиму, бо я не при владі. А де ж гарантія, що він допоможе, коли опиниться при владі? Такий підхід мене обурює, і я вважаю, що ми не маємо права допустити чергового експерименту з Україною. Але обирати народові. Він є вищим носієм влади і сам визначить свій шлях.
— Уже кілька тижнів країна спостерігає за подіями навколо виборів мера Мукачева. Підтримуваний вашою партією кандидат Нусер пішов на судове оскарження офіційних результатів виборів. Вас не лякає перспектива того, що за об’єднаними есдеками закріпиться імідж сили, котра намагається надолужити програні на виборах позиції через судові рішення?
— По-перше, кандидата Нусера підтримували не лише об’єднані соціал-демократи, але й представники сил, котрі в парламенті називаються опозицією і є союзниками «Нашої України». Він набрав 41 % голосів. Петьовка, кандидат, якій діяв «під дахом» «Нашої України», набрав 47 %. Голоси, віддані за решту кандидатів, разом з голосами тих, хто не визначився, становили близько 2 %. Я не одні вибори пройшов і нізащо не повірю, що таке можливо. Далі. Я особисто був свідком, коли приблизно о 2-й ночі після голосування на окремих дільницях, де керівниками були вищі посадові особи Мукачівської міської адміністрації — а Мукачівська міськрада і все керівництво міста сьогодні — представники «Нашої України», не починали підрахунок голосів. На значній кількості дільниць були випадки, коли підрахунок голосів взагалі не вівся, і без оголошення результатів на самій дільниці всі бюлетені відвозилися до територіальної комісії, звідкіля й оголошували результати. Тому говорити про те, хто програв чи виграв, важко. Я особисто переконаний, що об’єктивно виграв Нусер. І те, що львівський суд — а у Львові, як відомо, позиції «Нашої України» найпотужніші в Україні, прийняв рішення, що не можна визнавати вибори на 15 дільницях, а потім і загалом в окрузі дійсними, ще раз підтверджує, що там були речі, які, як-то кажуть, в жодні ворота не лізуть. Втручання третьої гілки влади було вимушеним. І не треба забувати, що за рік, що пройшов після парламентських виборів, проводились вибори міських голів Запоріжжя та Сум, народних депутатів у декількох округах, депутатів облрад і майже скрізь «Наша Україна» програла.
— Як ви бачите можливість розв’язання ситуації навколо мукачівських виборів?
— Пан Ющенко заявляв, що домовився з паном Маляренком, головою Верховного Суду. Подивимось, про що він домовився. Я сподіваюся, що все ж таки суд поставить у цьому питанні крапку.
— Вибори в Мукачевi — вже не перший випадок, коли результат народного волевиявлення переглядається судами. Чи не стало це вже згубною традицією для України? Чи не призведе подібна практика до того, що результат президентських перегонів визначатиметься не під час всенародного волевиявлення, а в ході судового розгляду?
— Хочеться вірити, що кандидати в президенти не будуть зловживати законом і в жодної зі сторін не буде необхідності звертатися до суду для захисту своїх прав як кандидата в президенти. Але, звичайно, ніхто сьогодні не може сказати, що хтось із кандидатів — чи то фаворитів, чи то аутсайдерів — не скористається своїм правом звернутися до суду.
— Справжнім потрясінням, зокрема й політичним, стала для України продовольча криза. Одні вважають, що причина кризи — невміння чиновників ефективно управляти в складних умовах, інші заявляють, що ця криза була створена штучно. До якої думки схиляєтеся ви?
— Думаю, головною причиною було подання неправдивої інформації щодо перспективного врожаю 2003 року. Занадто передчасно хтось почав галасувати, що зерна не буде. Зараз ми є свідками того, що зерно є, і єдине, на чому ми програємо, так це на експорті. Але те, що на цій ситуації дехто хотів нагріти руки — поза всяким сумнівом.
— Прем’єр Віктор Янукович означив досить широке коло відповідальних осіб, включаючи трьох губернаторів, яких вже звільнено. Чи згодні ви з такою жорсткою позицією прем’єра?
— Я підтримую найжорсткіші методи боротьби зі спекуляціями навколо державницької політики.
— Якою може бути профілактика подібних криз у майбутньому?
— Ми не повинні допускати паніки стосовно будь-якого продукту, котрий має стратегічний характер. За цим повинен слідкувати уряд. Треба віддати належне прем’єр-міністру: він визнав, де з боку уряду були допущенi помилки — і виправляє їх.
— Наскільки ситуація з продовольством є політично небезпечною для уряду Віктора Януковича?
— Я не думаю, що для кабінету загалом та його глави є якась небезпека. Інша справа — ті, хто в межах уряду не впоралися з відведеними для них ділянками робіт. Тут відповідати повинні й партії, які їх висунули. У майбутньому їм варто дивитися, кого пропонувати. Це — школа відповідальності, яку нам ще належить опановувати.
— Серед основних завдань, які депутати півроку тому ставили перед собою на третю сесію — прийняття Податкового кодексу. Низку важливих законів, що стосуються оподаткування, було ухвалено, але не податковий кодекс. Чому так сталося?
— На минулій сесії для прийняття Податкового кодексу ми зробили перший дуже серйозний крок. А саме: починаючи з 2004 року було скорочено податок з доходів фізичних осіб та податок на додану вартість. Це — революційні зміни. Податковий кодекс має визначити загальну систему оподаткування. Тобто дати відповіді на запитання, як і хто може призначати податки, встановлювати їхні розміри, ліквідовувати їх, а також регулювати відносини між платниками податків та бюджетами різних рівнів. Те, що сьогодні окремі інститути влади — такі, як Міністерство фінансів, податкова адміністрація, митна служба, деякі інші відомства намагаються залишити за собою право встановлювати певні податки і збори, і є відповіддю на запитання, чому ми досі не можемо поставити крапку в податковій реформі. Але я переконаний, що з цим ми все-таки впораємось. Утім, для формування бюджету основні необхідні закони ми прийняли.
— До початку чергової, четвертої сесії Верховної Ради залишилось менше нiж місяць. Яке завдання ви вважаєте найважливішим для парламенту у цей період?
— Перше, найголовніше завдання, — реально розпочати політичну реформу. Друге — прийняти бюджет на наступний, 2004 рік.
