Востаннє голос Сергія родина Логинових чула два тижні тому. Перед черговим походом він, як завжди, подзвонив додому. «Його голос був чулим, ласкавим, — ділиться з «Днем» бабуся Сергія Валентина Павлівна Ларіна. — Повідомив, що у нього все добре по службі, що самопочуття дружини Наталі чудове: вагітність, за словами лікарів, протікає нормально. Жартував, щоб до листопада шили пелюшки. У морі, мовляв, їх не знайти». (На Наталці Сергій одружився два роки тому. Це його другий шлюб і перша дитина. Колишня дружина не захотіла їхати з ним до Мурманська. Сергій познайомився з Наталею у відпустці. Покохали один одного із першого погляду. Після весілля відразу ж і поїхали.)
Того страшного вечора, коли Останкіно повідомило про катастрофу в Баренцевому морі, батько Сергія Микола Васильович відразу не повірив, що диктор російського телебачення говорить саме про той підводний човен, на якому служить його син. Дружина — Галина Іллівна, лаштувала в сусідній кімнаті валізи. Рано-вранці Логинови мали їхати на базу відпочинку. І раптом подзвонили у двері. На порозі — заплакана мати Наталки...
«Важко згадувати той вечір, — продовжує зі сльозами на очах бабуся Сергія. — Це був шок. На кілька хвилин нас немов паралізувало. Ніхто не міг вимовити жодного слова. Потім — вибух ридання. Миколі Васильовичу стало погано. Кілька разів викликали «швидку».
Отямившись від шоку, Логинови вирішили негайно їхати до Мурманська. Однак грошей на квитки вдалося зібрати для двох, та й то лише в один бік — в Енергодарі по півроку не платять зарплати. Міськвиконком обіцяв обов’язково допомогти родині підводника, але згодом, пізніше. Гроші зібрав трудовий колектив місцевого домобудівного комбінату, де працюють всі члени сім’ї. Давали по гривні, дві, п’ять — хто скільки міг. Наступного дня мами Сергія і Наталії Логинових вирушили в дорогу.
«За цей злощасний тиждень ми всі сильно здали, — говорить тітка Сергія, Катерина Ларіна. Особливо важко батькові. Він не спить, не їсть — або мовчить, або плаче. У нього дуже глибоке потрясіння. Його брат — лікар. Він умовив Миколу Васильовича виїхати з ним на дачу, щоб хоч якось розвіятися. Не меншим шоком для нас стали неполадки на телевізійному передавальному центрі. Ось вже декілька днів у більшої частини населення Енергодара не працює радіо і телевізори. Ми не маємо можливості отримувати свіжу інформацію про хід рятувальних робіт у Мурманську, і це вбиває. У матері Сергія слабке серце, його дружині народжувати через три місяці. Як вони все це винесуть?»
Сергієві Логинову цього року виповниться 27 років. Про море мріяв з дитячого садка. За словами його бабусі, на всіх дитячих ранках був у морській формі. Вихователі і батьки заливалися сміхом, коли малюк танцював і співав «Яблочко». Пристрасть не минула і у шкільні роки. Ще у сьомому класі Сергій боявся, що його можуть не взяти служити на флот. «Він до чортиків набрид усім працівникам військкомату», — згадує Валентина Павлівна. До кінця восьмого класу Сергій вирішив назавжди пов’язати свою долю з морем. Поступив у Ленінградське нахімовське училище. Потім продовжив навчання у вищому військово-морському училищі Владивостока. За відмінне навчання, високий рівень бойової і теоретичної підготовки, морально-ділові якості випускника Логинова розподіляють служити на ще не спущений на воду «Курськ» — гордість російського флоту, суперсучасний підводний атомний ракетоносець. За місяць до трагедії у капітан-лейтенанта закінчився термін п’ятирічного контракту служби. Він міг написати заяву за власним бажанням і повернутися додому. Незважаючи на вмовляння батьків, Сергій не бачив для себе іншого життя. Він залишився.
«Батьки Сергія, як і вся наша рідня, з самого початку були проти його життєвого вибору, — підкреслила Валентина Павлівна. — Ми розуміли, з яким ризиком пов’язана професія підводника. Та Сергій нікого не слухав. Стояв на своєму. Батьки умовляли його передумати і тоді, коли розпався Радянський Союз (курсантам військових училищ з українською національністю тоді пропонували зробити вибір: залишитися в Росії або продовжити навчання на батьківщині), і тоді, коли у нього закінчився термін першого контракту. Все марно. Проте не можна сказати, що ми не поважали вибір Сергія. Навпаки, ми всі пишалися ним. Просто сильно переживали. Переживали як батьки. Сьогодні нам нічого не залишається, як вірити в його щасливу зірку. Він був у хорошій фізичній формі, завжди вирізнявся витривалістю».
Родичі Сергія Логинова не вірять в об’єктивні причини невдач російських рятівників. На думку вісімдесятирічної Валентини Павлівни Ларіної, моряків «Курська» зрадили. «Я людина темна в цих питаннях, — сказала вона, — але переконана в одному — якби першою метою був порятунок наших дітей — їх би врятували!»
