Юлія Тимошенко психологічно схожа на Хрущова, Олександр Мороз — на Сталіна, Ющенко — на Миколу II. А Янукович нагадує Щербицького, тому що «безбарвний», зате він «ближчий до народу». Так вважає доктор психологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології Академії педагогічних наук України (Київ), фахівець із питань масової психології Вадим Васютинський. Свою думку він викладає в інтерв’ю www.ostro.org. Пропонуємо його вашій увазі (друкується зі скороченнями).
ПРО ЮЩЕНКА
— Головна його проблема полягає в його нерішучості. Люди такого типу, ухвалюючи рішення, постійно вагаються, переживають і ніяк не можуть наважитися на конкретні дії. Але при цьому дуже важливо, наскільки людина усвідомлює цей свій недолік, тобто в якій мірі вона здатна з ним боротися та які механізми поведінки виробляє з цією метою. У випадку з Ющенком мені здається, що він не лише не усвідомлює своєї нерішучості, він категорично не хоче її визнавати. Уже десятки разів за період свого президентства в ситуаціях, коли він повинен був швидко та чітко сказати своє слово, Ющенко цього не робив, затягуючи вирішення проблеми та роблячи конкретні кроки дуже пізно. При цьому він упевнений, що діє правильно, що ситуацію треба добре обдумати, що не треба робити поспішних висновків. Це правильно. Інше питання, в який термін ухвалюються ці спішні або неспішні рішення... У своїх вчинках, висловлюваннях й оцінках Президент віддає перевагу своєму внутрішньому душевному комфорту. Це єдине, в чому йому справді можна дорікнути. Якщо Ющенку неприємно приймати якесь рішення, він цього рішення не ухвалить.
Але в людей такого типу є одна важлива риса, що в деякій мірі компенсує їхні недоліки. Це — почуття відповідальності. У Ющенка це почуття є. На жаль, воно неактивне. Якщо він упевнений, що діє правильно, отже, впевнений, що забезпечує цю відповідальність. Він несамокритичний. Усю негативну інформацію про себе Ющенко переоцінює й обертає таким чином, начебто в цьому негативі винен не він, а преса, яка щось переплутала, народ, який його не цілком зрозумів, події, що розвиваються неправильно, тощо.
ПРО ТИМОШЕНКО
— Що спільного між Ющенком, Морозом і Януковичем та чого бракує Тимошенко, — то це патерналізм, імідж «батька нації».
Тимошенко експлуатує образ героїні, борця тощо, але не позиціонує себе як «мати». Вона в міру демонстративна та працює на публіку, що для політика не так уже й погано. Тимошенко вміє красиво говорити, вміє привернути увагу слухачів. Вона швидко думає і швидко приймає рішення, швидко реагує на події. Найбільше серед усіх чотирьох її відрізняє активність, часом неадекватна. У майбутньому, якщо вона піклується про свій імідж, їй треба стати більш респектабельною. Тепер, коли вона самостійна та більше не є своєрідним протиставленням нерішучому Ющенку, їй самій треба злегка пом’якшити стиль своєї поведінки. Якщо ж Тимошенко посилюватиме цю свою протестну рису, вона ризикує стати на шлях Вітренко. У тому, що Тимошенко — жінка, полягає велика для неї проблема. Вона вже не зможе підняти вище свою електоральну стелю. Хіба що в разі повного провалу політики Януковича, Ющенка та Мороза.
ПРО ЯНУКОВИЧА
— Серед провідних представників політичної еліти в Україні Янукович — найбільш безбарвна особистість. Він найменше цікавий, він навіть просто ніякий. Новий прем’єр вибрав для себе позицію обережності, як у вчинках, так і в діях. Я вважаю, це правильно. Сьогодні команда Януковича має більше повноважень, ніж використовує насправді, і може діяти рішучіше. Але вона діє грамотніше. Вважаю, це тимчасово, і причина не так у Януковичі, як у тій політичній силі, яку він представляє. Януковичем керує його політична сила. Після всіх негараздів він, можливо, і хотів би стати хорошим прем’єр-міністром, порядним і чесним. Однак люди, які оточують прем’єра і прагнуть щось «урвати» в держави, цього не допускають.
...У загальній масі народу людей, які схожі на Януковича, значно більше, аніж схожих на Ющенка, Тимошенко або Мороза. У цьому — один із секретів того, що більшість громадян проголосувала за нього. Він близький народу, хоча Ющенко мав шанс бути ближчий. Він (Ющенко) був відвертіший, але при цьому завжди відчувалася його нездатність говорити простіше. Він так і мислив. У цьому сенсі Януковича розуміють як «свого» більше, аніж будь-кого іншого.
ПРО МОРОЗА
— Мороз, безумовно, дуже розумний політик. Він, як людина, впевнений у собі й трохи цинічний, завжди знайде аргументи, які виправдають його позицію, поведінку в тому чи іншому випадку. Якщо вислухати Мороза, його аргументи дуже навіть вагомі. Мороз — людина дуже егоцентрична, однак уміє це приховати. Зовні він демонструє саме ті риси, які подобаються електорату. Для Мороза існують моральні норми, він ніколи не піде на пряме порушення моральних норм. Але в ситуації, коли це порушення не є абсолютним, він (Мороз) запросто його здійснить. Тому його так звану зраду можна розцінити як типовий політичний розрахунок.
ПРО СУСПІЛЬСТВО
— Ви є фахівцем із питань масової психології. Чи можна сьогодні говорити про українців як про єдину масу, чи все-таки це — багато окремих мас?
— Можна. Хоча існує серйозна проблема у зв’язку з розділенням України на дві великі частини. Основною, найбільш очевидною ознакою такого розділення, є мова, оскільки, хоч би що там казали, а коли ми візьмемо карту, то побачимо, що в регіонах з україномовним населенням голосували за Ющенка, а з російськомовним — за Януковича. Інша річ, що мова — це лише поверхневий індикатор, а в основі лежить те, що називають ідентичністю, тобто ким люди почуваються. В умовах, коли Україна стала незалежною, україномовним громадянам легше ідентифікувати себе з цією державою, вони почуваються спокійніше, оскільки отримали можливість самостверджуватися. Російськомовні громадяни опинилися в прямо протилежній ситуації. Ця держава — не зовсім їхня. По суті, їхня ідентичність доволі проблемна. Вони вважають себе трохи українцями, трохи росіянами, трохи донеччанами, кримчанами тощо. Вони вимушені боротися за свою ідентичність, що спонукає цих людей до активного творчого життя.
Що об’єднує ці дві України? Те, що всюди присутня ця українська складова. Коли перемагає збірна команда України, однаково радіють і ті, й інші. Однак і ті, й інші відчувають деяку боязнь перед втратою своєї ідентичності. Будь- якій людині притаманно не хотіти перестати бути собою. Російськомовне населення так і сприймало «помаранчеву» владу як тих, хто їх перевиховуватиме, змінюватиме. Масова свідомість стала категоричною. Тому, до речі, і неможливо, щоб сьогодні до влади прорвалася яка-небудь нова політична сила.
Кожному народу властиво скаржитися на свій менталітет. Але те, що політики є продуктом цього менталітету, — безперечно. Суспільство вибирає з того, що є. Однак треба зазначити, що сьогодні наше суспільство рвонуло вперед, залишивши за собою політикум. Еліта в нас некваліфікована та продажна. Народ заслуговує чогось кращого. Питання — де ця нова краща еліта, як вона з’явиться та як зможе проявитися в сучасних умовах.
— Як сьогоднішня політична ситуація впливає на масову свідомість?
— Усе залежить від того, як складеться політична ситуація надалі, чи вибере влада популістський шлях або ж піде шляхом реформ. У тому, що «помаранчева» влада зазнала поразки, є певний плюс. Обидві політичні сили пішли на компроміс. Ми взагалі приречені на компроміси.
