Хоч міфи і оточують нас всюди, потрібно завжди пам’ятати, що вони живуть своїм життям, яке часто не співпадає з життям реальним. Адже міфи описують не наше з вами життя, а те, яке хтось хоче представити у вигляді нашої власної. І будівництво міфів часто вдається краще, ніж будівництво життя реального, оскільки для цього потрібен тільки один матеріал — слова. А вони у кожного є в незліченій кількості.
Міфи спрямовують нашу увагу кудись в надхмарні далі, де нам і потрібно знаходитися за задумом міфотворців. Тому промінь міфу може повертати нашу голову в різні сторони, лише б ми не дивилися куди не треба. Наприклад:
Міфи можуть обганяти життя, описуючи майбутнє, до якого ми нібито йдемо. Іноді семимильними кроками, іноді повільно. Це, наприклад, міф будівництва комунізму, в рамках якого країна жила впродовж десятиріч. Згодом, до речі, ті, хто будував нам цей міф відразу перемкнулися на будівництво нового міфу, аби тільки бути серед міфотворців, аби тільки вести нас за собою.
Міфи можуть оповідати про минуле. Наприклад, це міф про Жовтневу революцію, яку інша сторона називає жовтневим переворотом. В будь-якому випадку у кожного з нас спливає картинка воріт Зимового палацу, котрі розсовуються, що насправді є уривком з фільму художнього, але аж ніяк не документального. Пригадайте, як в одному з перекладів С. Маршака говориться: «Когда мятеж кончается удачей, зовется он, как правило иначе».
Міфи можуть мінятися. Троцький, Бухарін з вождів перетворилися на ворогів, потім знов на вождів, потім знов на ворогів. Дисиденти були ворогами, стали героями. Пам’ятник Дзержинському то встановлюють, то скидають, то знов мають намір підіймати. «Американські імперіалісти» стали «стратегічними партнерами»: і тепер замість «янкі, гоу хоум» ми кричимо «янкі, несіть інвестиції».
Міфи можуть свідомо спотворювати дійсність, щоб сховати кінці у воду. Міфи в цьому випадку запускаються, щоб припинити, наприклад, поширення протестних настроїв в суспільстві. Ми реагуємо на хороший міф, за яким може стояти щось абсолютно інше.
Міфи можуть стикатися з життям. Але при цьому міфи завжди виходять переможцями. Пригадаємо, що після перегляду «Кубанських козаків» люди вважали, що винятком є вони, а не фільм, що оповідає про існуюче благоденство. Або анекдот, який розповідав, як керівника просять засипати калюжу перед приїздом іноземних кореспондентів, на що він резонно відповідає «Нехай клевещуть». В його очах дійсність не грає ніякої ролі, все визначають міфотворці.
В будь-якому випадку міф — це те, що ми дуже хочемо почути. Неприємних для нас міфів бути не може, тоді б їх не приймала масова свідомість. Тому ми так любимо явних міфотворців, які не переховуючись створюють для нас кінофільми, ставлять спектаклі, і схованих міфотворців, які, наприклад, зайняті породженням новин для ЗМІ. Адже в їх творах — від фільму до новин — завжди все так правильно і добре. Протестуючі завжди виглядають так, неначе вони призначені для руйнування порядку: шахтарі стукотять касками або пляшками, обурені вчителі приходять з лозунгами, всі вони щось люто кричать під стінами Кабміну. А назустріч їм виходить який-небудь чиновник, саме уособлення спокою. І наше серце завмирає: з ким ми, з бунтарями або з символами спокою?
КОЛИ МІФ ЗУСТРІЧАЄТЬСЯ З ЖИТТЯМ
Зима, точніше її перший холодний крок, принесла Україні незліченний ряд бід. Тисячі населених пунктів без електроенергії, завмерлі й захололі лікарні й школи, зупинені поїзди. Життя одразу завмерло. Мільйони людей водночас були перекинені з двадцятого століття в дев’ятнадцяте, де немає електроенергії, телефонів, і всі повинні виживати в боротьбі зі стихією, спасаючи себе та свою худобу.
Що це? Стихійне лихо? І дійсно, щорічно зима приходить до нас раптово. Ніхто її не чекає, чекаючи, що в цьому році замість зими настане літо і почнуть рости ананаси. А в календарі в нас просто друкарська помилка: де написане огидне слово «зима», потрібно читати хороше слово «літо».
Повернемося на декілька місяців назад. Уряд бадьоро рапортував про закуплений мазут, нафту і газ. Ще трохи і вони повинні були б почати литися по вулицях. З цих людей хотілося робити не цвяхи, а міфи, так доладно лилася їхня мова. І прийшла зима. Як завжди раз на сто років повторилося те саме рідкісне явище природи.
Стихійне лихо, що повторюється кожен рік, не може бути стихійним в жодній нормальній державі. До нього готуються. А там де не готуються, там ллються переможні реляції, там зайняті будівництвом міфів. Щоправда, Ходжа Насреддін вчив, що від повторення слова «халва» у роті солодше не стане. Сьогодні він міг би сказати, що повторення слів про готовність до зими ніяк не впливає на прихід зими, її цим не відстрахаєш. Вона все одно приходить.
Основне, чому ми навчилися за час радянської влади, це пояснювати, чому в нас не вийшло. У сільському господарстві винна завжди погода, в політиці винен неструктурований парламент або народ. У зимі — її раптовість. Але слова, на жаль, не горять. Ми боремося за врожай, воюємо з зимою. І постійно виникаюче псевдовійськове лихоліття ніяк нам не дасть спокою.
Керувати в таку негоду завжди зручніше, народ завжди спасибі скаже. Адже йде постійна героїчна боротьба замість якоїсь там буденної роботи. Як би нам скоро не довелося переозвучувати відомі з дитинства віршики. «Пройшла зима, настало літо, спасибі уряду за це». А то не скажеш спасибі, і літа зовсім не буде. А до зими ми хронічно не готові.
А МИ МІФ БУДУВАЛИ, БУДУВАЛИ, БУДУВАЛИ…
Життя рухається в одному напрямі, нам же оповідають про щось абсолютно інше. Створюється враження, що уряд живе в своєму ними самими і вигаданому красивому світі, де щодня зростає продуктивність та ВВП, де ціни міцно тримаються, вчепившись в цінники на вітрині, а гривня спогорда сміється над доларом, маркою і рублем. І якщо дехто і подекуди в нас часом чесно жити не хоче, забираючи чужий газ, то це не ми. Хоч російський президент і вжив з газового приводу «яко тать в нощі», але це його справа. Ми ж будемо будувати міфи.
Які ж міфи вдалося побудувати рідному уряду? Додамо також, що, можливо, уряд робить це несвідомо, намагаючись захиститися від роздвоєності своєї свідомості, в якій потрібно умістити дуже хороші слова і не дуже хороші результати. Отже, міфи, в яких нам пропонують сьогодні жити.
Міф перший — готовність уряду до зими.
Оскільки міністерство з надзвичайних ситуацій трудиться в нас в щоденному режимі, то з цим міфом все ясно. Зима тільки починається, а вже всі стоять на вухах, в значенні біля урядових телефонів. При цьому синоптики попереджали про утворення полою на проводах за п’ять днів, але до того моменту, поки ці проводи не обірвалися це якось не приймалося до уваги.
Міф другий — уряд реформаторів.
Уряд зробив все, щоб слово «реформи» стало одним з нелюбимих для України. При цьому уряд посилено називає себе реформаторським, щоправда, ніхто в Україні не знає, де і коли почалися ці реформи, щоб зрозуміти, коли вони закінчаться, щоб був час трохи перепочити.
Міф третій — команда однодумців.
Команда передбачає єдність дій, а не боротьбу з міністрами-«підписантами», які завірили звіт комісії зі зведення воєдино енергетичних цифр. Красиві цифри уряду суперечать іншим не менш красивим цифрам, вихідним від інших відомств, які відповідають не тільки за рапорти, але і за стан справ в тій чи іншій галузі.
Міф четвертий — «реформи заради добробуту».
Якийсь міфотворець звів в цю формулу, улюблену урядом, два пустих місця: немає поки ані реформ, ані «добробуту». Проте в результаті вийшла класна міфологічна формула, якій можна розмахувати над собою, йдучи туди, куди хочеться. Ніхто не може сказати, що це неправильна формула. Це майже витвір мистецтва на зразок радянських лозунгів «Слава КПРС» або «Здоров’я народу — багатство країни».
Міф п’ятий — помста олігархів.
Уряд подає свої невдачі як протидію олігархів його хорошим починам. У відповідь якось прозвучала фраза, що олігархи є тільки в уряді або в парламенті, більше олігархів в Україні немає. Звідси випливає логічне продовження, що уряду потрібно уточнювати, які олігархи йому заважають: ті, що в парламенті, чи ті, що в його рідних кабмінівських стінах. А так фраза залишається незрозумілою. Взагалі, це чисто радянська схема пояснювати все підступами ворогів. «Прогресивне людство» — завжди було «за», а «американські імперіалісти» — «проти».
Міф шостий — маленький українець.
Це також улюблене урядове позначення, але щось дуже образливе. Все ж маленькому українцеві вже час підрости, щоб його так не називали. Коли Лоліта співала про свого маленького чоловіка («маленький... маленький…), це чомусь не звучало так образливо, як зараз звучить з чоловічих вуст, тому прохання надалі арії про маленького українця для виконання віддавати безпосередньо Лоліті. Для більшої ефективності.
Міф сьомий — сьогодні прем’єр — завтра президент.
Модель майбутнього президента, котра запускається, слабо корелює з результатами господарської діяльності, отриманими не в міфологічній площині, а в реальності. Таку благородну мету як президентство хотілося б підкріпити набором зрозумілих, конкретних і, головне, відчутних справ. Дайте нам хоч щось, щоб ми могли любити рідний уряд реальною любов’ю. А так існуючі рейтинги всенародної любові викликають тільки здивування.
БЕЗ МІФІВ
Повинні принципово змінитися взаємостосунки влади і населення. Населення повинне стати для влади, включно з урядом, не пасивним об’єктом управління, а активним учасником починів в країні. Без реальної підтримки населення не можна зробити жодного кардинального кроку, що наочно демонструє історія України останнього часу. Так було в усіх країнах. Критичні періоди історії вимагають чесної розмови влади і населення. У США, наприклад, пік створення державних служб по зв’язках з громадськістю прийшовся на роки великої депресії. Адже тоді держава не могла нічого дати населенню, крім слів. Але слова ці повинні бути чесними. Їм повинні довіряти. Тільки так ми зможемо пройти ці важкі роки.
Уряд повинен побачити і відчути свою залежність від свого ж населення. Не хотілося б, щоб знову люди відчули себе обдуреними. Вони вже навчилися виживати без будь-якої допомоги з боку влади. Вони вже пристосувалися платити за квартиру та їжу більше, ніж отримують. Вони приловчилися оплачувати безкоштовні медицину та освіту. Тому вони заслужили те, щоб влада, нарешті, побачила болі й тяготи своїх громадян. Інший уряд в нас може бути, але інших громадян не буде ніколи.
