Представники фракції Аграрної партії України «світяться» в ЗМІ дещо рідше за своїх колег із інших депутатських фракцій та груп. Однак сьогодні, коли парламенту ось-ось доведеться ухвалювати важливі для держави рішення, зокрема, щодо політичної реформи, майбутнього ЄЕП тощо, вирішальною може виявитися позиція кожної фракції. До того ж, як виявилося в ході розмови з головою Аграрної партії України, народним депутатом Михайлом Гладієм, з багатьох питань в аграріїв є відмінна від інших думка.
— Члени фракції Аграрної партії України були серед ініціаторів направлення до Конституційного Суду так званого третього законопроекту політичної реформи, що його підтримали своїми підписами близько 300 парламентарів. Чи повною мірою депутатів з АПУ влаштовував цей варіант політреформи?
— Про кінцевий результат говорити ще рано. Важливо, що процес, якому дав поштовх Президент України Леонід Кучма більш як рік тому, набрав нових обертів, збагатився новими пропозиціями, причому з обох сторін (більшості і опозиції). Знято з обговорення ряд попередніх пропозицій. Зокрема, нагадаю, фракція АПУ висловила свої застереження відносно таких ідей голови держави, як введення двопалатного парламенту та внесення змін до Конституції на референдумі, проведення виборів в один рік. Крім того, ми наполягали на запровадженні суто пропорційної системи виборів. У новому законопроекті усе це враховано. У цій редакції він може вноситися на розгляд Верховної Ради. Така думка і нашої фракції.
— Головною відмінною рисою згаданого законопроекту є норма про вибори Президента України в парламенті. Як показали результати соціологічних досліджень, ця ідея не сприймається більшістю населення. То ж чи має Верховна Рада моральне право перебирати на себе обрання глави держави? Особливо, якщо зважати ще й на ту обставину, що українському парламенту буває надзвичайно важко ухвалювати доленосні для країни рішення?
— Звичайно, це дискусійне питання. Щодо морального права, то депутати Верховної Ради обираються народом, отже, користуються довірою виборців. Можливо, щоб не було зайвих сумнівів, це питання слід було б винести на всенародний референдум, оскільки, згідно з Конституцією, сьогодні цим правом наділений народ. Щодо самої доцільності подібного нововведення — все залежить від того, який ми вибираємо статус нашої держави внаслідок політичної реформи. Якщо йдемо до парламентсько- президентської республіки, проведення виборів глави держави в парламенті цілком логічне. У цьому разі права, якими буде наділений президент, обмежуються. Більше повноважень матимуть парламент з урядом, звідси й питання виникає: чи є потреба президенту обиратися всенародно? Якщо ж залишати ту систему, яка є сьогодні, то, звичайно, Президента треба й далі обирати всенародно.
Але і в цьому випадку, і в іншому мають бути прийняті закони про Президента України, про Кабінет Міністрів, яких, на жаль, досі немає, що, на мою думку, і є причиною багатьох неузгоджень, плутанини, звинувачень у конфліктах між гілками влади. Спочатку треба виробити правила дій, а тоді вже обирати чи призначати виконавців. А не навпаки.
— Згідно з найостаннішим законопроектом про політичну реформу, про який було оголошено минулого четверга і який, за словами координатора більшості пана Гавриша, є певною корекцією попереднього документа, провести перші вибори президента в парламенті пропонується вже 2004 року, тобто ще нинішнім складом ВР. Що ви думаєте з приводу цієї норми?
— Таку пропозицію можна було б вітати у тому разі, якби, по-перше, нинішній склад парламенту був обраний за суто пропорційною системою, тобто лише за партійними списками. По-друге, якби ми мали відповідні законодавчі акти, насамперед закон про опозицію. По- третє, майже за рік до виборів затівати таку серйозну ломку виборчої системи у не до кінця структурованому парламенті і не досить стабільній суспільно- політичній обстановці, на мою думку, ризиковано.
Вибори президента у кожній країні є головною політичною подією. А тому перетворювати їх на свого роду експеримент, мовляв, давайте спробуємо і побачимо, що з цього вийде, м’яко кажучи, несерйозно.
— А як вам пропозиція на рік продовжити повноваження нинішньому складу парламенту?
— Це питання швидше морально-психологічне, аніж політичне. І в контексті політичної реформи воно не повинно розглядатися саме у такій площині — вигідно це депутатам чи не вигідно. По-друге, на прикладі роботи парламентів минулих скликань ми бачимо, що майже рік витрачається на, так би мовити, з’ясування стосунків більшості і меншості, вивчення законодавчої спадщини, участь у різних конфліктах, що виникають на рівні різних структур виконавчої влади і тощо. Тобто коефіцієнт корисної дії Верховної Ради обмежується 2,5 — 3 роками. Причому найвищої позначки активність депутатів сягає після 2 років роботи в парламенті і триває, як правило, рік, оскільки на четвертому році уже йде підготовка до наступних виборів. І саме у цей час у Верховній Раді різко зростає кількість популістських пропозицій, які, на жаль, стають новими законами або змінами до чинних. І які згодом життя відкидає. Це, підкреслюю, мої власні спостереження за багато років.
Отже, збільшення терміну дії мандату народного депутата з 4 до 5 років — це не подарунок і не пільга, а необхідність, продиктована різними аспектами суспільно-політичного життя. По-перше, така норма у нас вже існувала на початку 90-х років. По-друге, і президент, і парламент, які обираються народом, повинні мати однаковий термін перебування при владі. По-третє, якщо ми передбачаємо на майбутнє вибори президента Верховною Радою на 5 років, то й парламент має обиратися на такий же термін. Інакше ми створимо не лише правову, а й політичну колізію.
— Першим помітним епізодом 4-ої сесії Верховної Ради став виступ спікера Володимира Литвина. Дехто поміж слів пана Литвина в черговий раз угледів його заявку на майбутнє президентство. Як особисто ви оцінюєте політичні перспективи спікера?
— Володимир Литвин — стабільний політик. Тобто він не кидається зі сторони в сторону. Як історик, добре знаючи минуле, він, очевидно, чіткіше і конкретніше бачить майбутнє. Чи піде Литвин на президентські вибори, залежить, в першу чергу, від нього самого.
— Ви вважаєте його одним з потенційних кандидатів на пост президента?
— Звичайно, він може бути претендентом. Бо, як я вже сказав, має для цього підстави. Насамперед — політичний і адміністративний досвід. Але, знов- таки, все залежить від його власної позиції.
— Напередодні першого етапу з’їзду вашої партії, який відбувся навесні цього року, в пресі були розмови про те, що головою АПУ може бути обраний не хто інший, як саме голова Верховної Ради. Тоді ці прогнози не справдилися. Чи ведуться зараз, напередодні другого етапу з’їзду, якісь переговори з Володимиром Литвином щодо можливості обрання його головою АПУ?
— Ні, переговорів не ведеться. Ми зайняті внутрішньопартійною реформою, де на перший план ставимо параметри якості у політичній діяльності. Принцип так званої партійної колективізації ми відкинули як безперспективний і малоефективний.
Що стосується Володимира Литвина, то він ще тоді чітко заявив, що не є членом Аграрної партії, ніякої участі у її політичній діяльності не брав, а тому не збирається бути її головою. Хоча такі розмови були.
Теоретично, або, як ви кажете, в принципі, все може бути. А практично, тобто відповідно до Статуту нашої партії, якщо людина не є її членом, то про найвищий пост у ній, та й взагалі про вибори до керівних органів, не може бути й мови. Це прописна істина не тільки для нашої партії. Хоч ми були б раді, аби Володимир Михайлович став членом АПУ.
— Коли саме відбудеться другий етап вашого зїзду? Чи планується на ньому провести перестановки в керівництві партії?
— 18 жовтня. Зміни обов’язково будуть. Це стосується і політвиконкому, і політради, і заступників голови.
— Ось-ось пропрезидентським силам доведеться приймати рішення — визначатися зі своїм кандидатом на виборах президента 2004 року. Чи має вже ваша партія бачення, кого вона пропонуватиме партнерам по коаліції як єдиного кандидата?
— Шість центристських партій, в тому числі й наша, підписали угоду про висунення єдиного кандидата. Це, по суті, попередні наміри, а не остаточні політичні зобов’язання. Конкретна кандидатура не обговорювалася. Ми вивчаємо ситуацію, проводимо консультації, спостерігаємо за майбутніми претендентами, за їхнім рейтингом у суспільстві. Взагалі, до нашої шістки може приєднатися будь-яка політична сила — незалежно від орієнтації. В угоді так і записано.
— Що для вашої партії буде пріоритетнішим при визначенні з кандидатом — думка делегатів з’їзду чи позиція ваших партнерів по більшості?
— Безперечно, думка з’їзду. А потім вже можна зіставляти наші позиції з позиціями партнерів. Такі наші статутні вимоги щодо співпраці у рамках різних блоків, союзів, об’єднань. Адже усі ми працюємо на політичному ринку, де власні партійні інтереси — на першому місці.
— Коли розпочалася продовольча криза, прем’єр Віктор Янукович заявив, що аграрному блокові уряду на виправлення помилок дається кілька місяців. Якщо після цього не буде кардинальних змін на краще, кадрові рішення, мовляв, неминучі. Наскільки ви сьогодні почуваєтеся впевненим за долю аграрного блоку уряду, представників якого висувала ваша фракція?
— На цю проблему треба дивитися ширше. Справа не тільки в персоналіях і в квоті. Хоч говорять, що кадри вирішують все. У цій ситуації аграрний сектор економіки був позбавлений головного — належної фінансової підтримки, як це робиться в усіх країнах. Адже можна прийняти десятки постанов та рішень уряду, наказів Мінагрополітики, де конкретно записати, скільки і для чого треба коштів. Але якщо Міністерство фінансів їх не виділяє, хоч відповідною постановою уряду йому це наказано зробити, то скажіть, будь ласка, хто в цьому випадку винен — міністр мінагрополітики чи міністр фінансів? Хоч і в останнього теж є формальні причини відмовити, оскільки він керується бюджетом, а у ньому передбачено всього один мільярд гривень для АПК замість необхідних п’яти — шести мільярдів...
А тепер щодо наших, як ви кажете, «висуванців». Звичайно, політичну відповідальність за аграрну політику в країні, насамперед, несуть члени уряду Іван Кириленко і Сергій Рижук. Отже, те, що трапилося, є, безперечно, наслідками також і їхніх прорахунків чи упущень — стратегічних, тактичних, менеджерських. Словом, де було тонко, там і порвалося. Їм, в першу чергу, і виправляти становище. Якщо їм цього не вдасться зробити, то тільки ми будемо ставити питання про їх відкликання із уряду, а не хто інший. І це вони прекрасно розуміють.
— Чи є в АПУ адекватна заміна нинішньому віце-прем’єр-міністру з аграрних питань Івану Кириленку та міністру сільського господарства Сергію Рижуку?
— Поки що це питання саме у такому контексті фракція не розглядала. Хоч ми уважно стежимо за діями наших урядовців. І не тільки стежимо, а на парламентському рівні підтримуємо їхні пропозиції. Адже зараз головне — стабілізувати обстановку АПК.
Підписання Президентом України Угоди про створення Єдиного економічного простору з Росією, Білоруссю та Казахстаном отримало досить неоднозначну оцінку в суспільстві. Критики угоди про ЄЕП наполягають на тому, що її укладення поставить під загрозу інтеграцію України на захід, в ЄС та СОТ…
Україна визначила свою стратегію: наш основний курс — у європейські структури. До речі, в одній із них — у ПАРЕ — успішно працює наша парламентська делегація. Але ми повинні пам’ятати дуже просту народну істину: треба добре жити із найближчими сусідами. А хто в нас найближчі сусіди — Росія, Білорусь. Тому треба шукати варіанти налагодження більш ефективної співпраці з ними. Передусім економічні. Бо хто може бути проти такого єдиного простору, який працює на зміцнення економічного потенціалу країни, а отже, на поліпшення добробуту громадян? Саме за співпрацю у рамках такого простору, без різних політичних реверансів, виступає і наша партія, і наша парламентська фракція.
