Питання зміни Основного Закону країни — актуальне й не надумане, оскільки багато суперечливих за своєю суттю конституційних норм, зіштовхуючи лобами представників різних гілок влади, стають кризовими першоджерелами, — переконаний представник фракції блоку Литвина Михайло Сирота. Тому, зазначає Михайло Дмитрович, Президент абсолютно правий, називаючи конституційне питання пріоритетом нинішнього року. Із тим, що Конституцію необхідно якщо не змінювати повністю, то вже точно коректувати, солідарні представники всіх провідних політичних сил країни. Тільки ось їхнє бачення Основного Закону настільки різне, що виникає цілком закономірне запитання: чи можливо, з огляду на полярність поглядів, знайти загальний конституційний знаменник? Це та інші запитання «День» адресував Михайлу Сироті.
— Михайле Дмитровичу, 2008 рік, як заявив Президент, повинен пройти під знаком конституційних змін. Ви як людина, яка вельми добре знає конституційну «кухню», як вважаєте, наскільки актуальним сьогодні є питання зміни Основного закону країни і з огляду на найповнішу полярність думок щодо Конституції, чи можливо знайти загальний конституційний знаменник?
— 2005 року, проаналізувавши конституційні зміни, я звернувся з відкритим листом до Президента України, в якому попереджав, що при внесених змінах у Конституцію ми матимемо системну конституційну, правову, і отже, політичну й парламентську кризи. Так воно i трапилося. Сьогодні суперечливі зміни до Конституції, які, по суті, зіштовхують лобами посади Президента й прем’єр-міністра, є основною причиною кризи, внаслідок якої був розпущений парламент V скликання, і перебуватиме, звичайно ж, під ударом і парламент, що нині працює. Тому, на мій погляд, без розв’язання питання конституційної кризи говорити про ефективну роботу влади неможливо. Тут абсолютно вірна позиція Президента, який зазначає про необхідність наведення порядку в правовому полі, починаючи саме з конституційного. Але відразу ж виникла спокуса для представників могутніх політичних сил підім’яти конституційний процес під себе. Провідні політичні сили заявили, що в них, мовляв, розроблений свій варіант редакції Конституції, і вони її «протягуватимуть» за допомогою референдуму. Це, пробачте, дурість, оскільки референдумно-конституційна війна крім, як до розколу суспільства, ні до чого іншого не призведе. Свій проект Конституції є в регіоналів, комуністів, БЮТ, також може розробити комісія при Ющенку. Якщо всі ці проекти винести на референдум, то ми ж розуміємо, що на сході підтримають один варіант, на заході — інший, а в центрі — третій, що означатиме розвал правового поля, і отже, розвал держави. Такого допускати не можна. Тому необхідно напрацювати зміни, які виправляли б помилки, внесені в Конституцію 2004 року, завершували б конституційну реформу й силами парламенту приймалися б. Далі затверджений парламентом Основний закон можна було б затвердити й на референдумі як додатковий захист від, вибачте за різкість, політичних дурнів або авантюристів. Тому парламент, Президент і уряд приречені на пошук компромісу. І ми показали 1996 року, як можна це робити.
— Приречені — не приречені — це швидше питання моралі, з якою в нас у політиці повний дефіцит. Тому давайте прогнозуватимемо реально: Конституцію можна компромісними зусиллями народу і влади написати для країни, а не «під себе» в 2008 му?
— Якщо компроміс буде знайдений, то всі основні політичні сили, які сьогодні представлені в парламенті та у владі, матимуть серйозні перспективи. Якщо конституційний компроміс знайдений не буде, то це рикошетом ударить як по цих політичних силах, так і по державі. Я гадаю, що ми можемо оцінити ймовірність знаходження компромісу в конституційному питанні як гранично високу під загрозою втрати своєї політичної перспективи. Однак найближчим часом ми побачимо, чи реалізуватиметься цей прогноз. За своєю суттю питання надзвичайно просте: чи будуть депутати й політики відповідальними щодо суспільства, чи ж вони будуть відповідальними перед політичними вождями? Якщо депутати усвідомили свою відповідальність перед суспільством, що було в 1996 році, гадаю, компроміс може бути знайдений досить-таки легко.
— Днями Президент подав на розгляд Ради 12 законопроектів. Найбільшу увагу аналітиків привернула нова редакція Закону «Про Кабінет Міністрів». Істотних відмінностей між чинним законом про Кабмін і запропонованим — немало. Переважно глава держави намагається повернути втрачені повноваження, зокрема, у сфері топ-кадрових призначень, у тому числі, щодо кандидатури прем’єр-міністра. Швидше за все, представники коаліційних фракцій, і БЮТ, і НУ-НС, скажуть «так» цьому закону. Вже відома реакція комуністів на цю законодавчу ініціативу. Цитую пані Самойлик, яка позицію своєї фракції пояснила так: «Цей законопроект — десять кроків назустріч Кучмі, це кроки до введення диктатури, кроки до введення в Україні винятково президентської республіки». Якою буде позиція фракції блоку Литвина під час голосування за нову редакцію закону про КМУ?
— Знаєте, насправді, ситуація така, що хоч як би ми змінювали Закон «Про Кабінет Міністрів», це абсолютно не вирішує ситуацію. Чому? Бо лінія конфлікту пролягає аж ніяк не в площини закону, конфлікт — на рівні конституційних змін, які передбачають, що урядом де- факто керують два посадових чини: Президент і прем’єр-міністр. Така подвійна модель управління призводить до паралізації роботи системи. У зв’язку з цим навряд чи доводиться говорити про те, що вирішити проблему уявляється можливим за допомогою внесених змін у закон про КМУ. Це можна зробити виключно за допомогою виправлення помилки на рівні Конституції. Тому розгляд нової редакції закону про Кабмін — це всього лише позиційні бої, мета яких — підготовка до справжніх конституційних баталій.
— Як ви оцінюєте прийняття на засіданні КМУ програми уряду «Український прорив. Для людей, а не для політиків»?
— Прийняття програми, це, безперечно, добре, оскільки ми хоча б знатимемо наміри Кабінету. До речі, я вважаю, що ця програма має всі шанси пройти і через Верховну Раду, оскільки в них є 227 голосів. Однак, на мій погляд, дана програма носить абсолютно декларативний виборчий характер і основне її завдання — підготовка до президентських виборів.
— Схоже, що сьогодні в нас усі політичні процеси розглядаються під призмою грядущих президентських перегонів. Але вибори глави держави хоч і в швидкому, але, проте, майбутньому, тому логічно задати запитання про теперішній час. Зокрема, відверто кажучи, дивує «підвішена» позиція вашої фракції — і не у владі, і не в опозиції, і не з «помаранчевими», і не проти них, і не з «біло-синіми», і не проти... З часу виборів минуло п’ять місяців, але суспільство так і не отримало виразної відповіді на запитання про те, до якої ніші — коаліційної чи опозиційної — тяжіє ваша фракція.
— Знаєте, я гадаю, що більшість людей, ось як і ви зараз, хочуть переконати нас, що світ має тільки два кольори: білий і чорний, чорний і білий. Однак ми вважаємо, що світ вельми й вельми багатогранний, світ цікавий, світ яскравий! І не потрібно, будь ласка, нас заганяти в жорсткі рамки чорно- білого світу. Ми не можемо бути в коридорах коаліції, бо ми не підтримуємо кілька принципових ключових положень. Зокрема, щодо питання ринку землі, а також входження України в НАТО. Разом із тим, багато програмних положень блоку Литвина співпадають із програмними положеннями парламентсько-урядової коаліції. І щодо цих питань ми активно співробітничатимемо. Про яку в такому випадку опозиційність може йтися? Ми говоримо про те, що підтримуватимемо все, що необхідно для парламенту, для держави, для людини, для нашої політичної реалізації.
— Ви згадали про політичну реалізацію. У такому випадку, чому відмовилися від неї, адже пані Тимошенко на всю країну оголосила, що готова включити в урядову програму дій стовідсотково всі програмні положення блоку Литвина. З вашого боку належало ввійти в коаліцію. Проте цю руку дружби ви відкинули. Чому?
— Ми не відкинули цю руку. Навпаки, ми сказали: дуже добре, Юліє Володимирівно, що ви підтримуватимете нашу програму. Біда не в тому, що ми не хочемо, щоб вона її підтримала. Біда в тому, що ми не можемо підтримати ключові програмні положення її політичної сили!
— Ваші колеги з фракції аргументували свою не підтримку бюджету тим, що, мовляв, перед тим як поставити питання про затвердження головного фінансового кошторису-2008, був договір дати слово для виступу представникам усіх фракцій, однак цього згодом зроблено не було. Скажіть, невже ораторська п’ятихвилинка — це мотивована причина відмовитися від підтримки бюджету? До речі, наскільки відомо, всі зауваження до бюджету з боку вашої фракції були враховані.
— Я можу аргументувати свою позицію як голови Трудової партії України, як народного депутата. Чому я не проголосував на підтримку бюджету? Я не голосував тому, що Конституція й чинне законодавство забороняє в державному бюджеті вносити норми, що змінюють систему оподаткування. Це категоричне порушення! А я не вважаю, що можна будувати політичний компроміс на порушенні Конституції і законів. Саме з цієї причини я й не голосував за Закон «Про Державний бюджет на 2008 рік».
— Михайле Дмитровичу, ваш прогноз на 2008 рік: чого чекати, насамперед, суспільству?
— Нам потрібно чекати продовження боротьби фінансово- політичних угруповань за перерозподіл державної власності між собою. Це, по-перше. По-друге, нас чекає вельми інтенсивна боротьба політичних еліт за закони «під себе». Ну і, по-третє, нам потрібно чекати, що суспільство не втратить інтересу до життя і спробує всупереч владі поборотися за своє виживання.
