Нові технологічні лінії для збагачення ільменітового піску введено нещодавно в дію на Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті, що на Житомирщині. Основу їх становлять американські модулі, поставлені фірмою "Pennwood Technology, Inс" у рамках інвестиційної програми вартістю $ 8 мільйонів, поки найкрупнішої в Житомирській області за обсягом іноземних вкладів. Розраховуватися за них іршанці будуть своєю продукцією - ільменітовим концентратом, що є цінною сировиною для отримання двоокису титану. Як повідомила "День" головний збагачувач комбінату Ніна Удавченко, за попередніми даними, запуск цих модулів дозволить підвищити продуктивність виробництва концентрату в 1,5-2 разу, значно знизити витрати електроенергії, а також розпочати (і це дуже суттєво) перероблення зайвих відходів, тобто так званих "хвостів" відпрацьованої породи, обсяги яких перевищують 30 млн. тонн. На підприємстві також очікують, що внаслідок застосування нових технологій буде отримано прибуток у розмірі до $ 1,5 мільйонів на рік.
Однак значення впровадження даного "ноу-хау" сягає далеко за межі Іршанська - згідно з планами Міністерства промисловості, конверсії і військово-промислового комплексу, це повинно стати першим кроком у створенні сучасного технологічного ланцюга, замкненого на ряд підприємств України, зокрема Сум, Запоріжжя, Криму. Мета - досягти суттєвого підвищення коефіцієнту вилучення з іршанських, - і не тільки з іршанських - руд цінних металів і сполук. Разом із цим приступити до залучення у виробництво накопичених там відходів. За підрахунками Держкомгеології, дохід від переробки в такому ланцюзі вмісту тільки двох іршанських хвостосховищ може становити загалом від 1,5 до 4,3 мільярдів доларів США. І це тільки маленька дещиця можливих багатомільярдних прибутків, до яких додасться значний екологічний ефект.
Адже, за даними Міністерства охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки, гірничодобувними підприємствами України "виробляється" щорічно до 1 мільярда тонн відходів. І тільки 10-15 відсотків їх обсягів використовується повторно, зокрема при забутовці гірничих виробок, будівництві і ремонті шляхів, виробництві будматеріалів тощо. У результаті навколо цих підприємств накопичилося більше від 25 мільярдів тонн твердих і рідких відходів, які займають майже 120 тисяч гектарів на найгірших земель. Частина цих звалищ містить токсичні речовини і являє собою серйозну небезпеку для людей і живої природи. Водночас, саме разом із відпрацьованою породою у відвали потрапляє значна кількість цінних елементів і сполук. На думку фахівців, з якими мав бесіди кореспондент "Дня" (у Міністерстві охорони навколишнього середовища це був, зокрема, начальник відділу Святослав Галій, у Мінпромі - заступник начальника Управління Володимир Лазуренко), головними причинами утворення цих величезних звалищ є недосконалість і некомплексність "наших" технологій видобутку, переробки та збагачення гірничих порід. Ці фактори "органічно" поєднуються із відсутністю в більшості гірничодобувних підприємств коштів на придбання сучасних закордонних технологій (ситуація, як на нинішні часи, масово-типова - В.К.). Тринадцять таких звалищ, за словами того ж В. Лазуренка, можна вважати родовищами - настільки значні там запаси цінних елементів, у тому числі за інформацією Мінекономіки золота і платиноїдних металів. Дехто із міністерських фахівців встиг охрестити їх "ще одним українським клондайком". Розробляти подібні звалища за низкою критеріїв вигідніше, ніж первинні родовища - не треба рити кар'єрів, шахт тощо. Проте з огляду на зазначені вище причини великої активності в цьому напрямку вітчизняні підприємства поки не виявляють. Пропозицій з боку іноземних інвесторів щодо розробки відвалів, за даними Мінпрому, теж обмаль. Ситуація з Іршанським КЗК скоріше є виключенням, ніж правилом. Так, Туреччина виділила певні кошти на проведення робіт на одному з таких звалищ (їх вартість кореспонденту "Дня" не назвали), причому зроблено це в рамках фонду НАТО, призначеного для фінансування екологічних програм. І хоча взагалі гірничодобувну галузь увагою іноземних інвесторів не обійдено, інвестиції вони роблять в основному в діюче виробництво і на площах, які вже закріплені за підприємствами.
Причини цього, на думку і фахівців Мінпрому, і виробничників, зокрема керівників Іршанського ГЗК, криються перш за все в недосконалості і нестабільності законодавчо-нормативної бази, на які спирається ця галузь, особливо в питаннях землекористування. Так, часто земельні площі, зайняті відвалами і "хвостами", вважаються рекультивованими і переданими попередньому власнику чи землекористувачу (місту, селу, колгоспу). Тому для початку розробки власних звалищ підприємство має повторно оформити відведення цих площ у своє користування, причому в порядку, аналогічному процедурі відведення землі під розробку нових родовищ. Остання, в свою чергу, є вкрай складною і довготривалою і в деяких випадках потребує рішення Верховної Ради. У багатьох виробничників викликає жах перспектива необхідності при відведенні землі вступати в договірні стосунки із сотнями власників земельних паїв у сільськогосподарських підприємствах, чиї наділи розташовані над родовищами (для іршанців це вже стало реальністю). І міністерські фахівці, і виробничники одностайно висловлюються за те, щоб такі землі залишалися в державній власності, вбачаючи в даному випадку наявність колізії між Законом "Про надра" і Земельним кодексом. До того ж, за їх словами, нормативи вартості відведення землі під розробку родовищ і користування нею не закріплені законодавчо, а існуючі орієнтовні ціни, які можуть сягати кількох мільйонів гривень, надмірно високі. Разом із намаганнями Держкомгеології добитися різкого збільшення відрахувань гірничодобувних підприємств за геологорозвідувальні роботи, вважають у Мінпромі, тільки зазначених факторів вистачить, щоб відчутно ускладнити перспективи залучення серйозних іноземних інвестицій у цю галузь. Прецеденти є - на тому ж Іршанському ГЗК через невизначеність земельних питань важко просувається робота з іншого спільного із згаданою фірмою "Pennwood Technology, Inс" проекту, вартість якого оцінюється вже в $24 мільйони.
Житомирська область
