Чи дійсно міністр закордонних справ Анатолій Зленко невдовзі полишить свою посаду? Президент Леонід Кучма вже заявляв про те, що закон має виконуватися — тобто положення, згідно з яким державний службовець, який сягає віку 65 років, повинен іти на пенсію. Зленкові виповнилося 65, але Президент натякав, що поки він може спокійно працювати. «Поки що» могло означати період орієнтовно до 9 серпня, дня народження як Президента, так і київського міського голови Олександра Омельченка. Оскільки оголошено, що міністр Анатолій Зленко відвідає наступного тижня з візитом Індію, то можна говорити про те, що його відставка відбудеться не сьогодні-завтра. Але, стверджують різні джерела, питання дійсно на часі. За однією з версій, зміни будуть на початку вересня.
Надзвичайний і Повноважний Посол України у Франції і постійний представник України при ЮНЕСКО Анатолій Зленко повернувся до міністерського крісла восени 2000 року. Тоді був раптово, але не несподівано звільнений міністр Борис Тарасюк, який непогано сприймався на Заході і набагато гірше — в Москві. Президент Кучма пояснив причину відставки Тарасюка дуже просто: зараз потрібен дипломат, який би не говорив ні «так», ні «ні». Уважніший погляд свідчив, що рішення звільнити міністра в Президента могло остаточно визріти після так званого листа чотирьох (відкритого листа на підтримку прем’єр-міністра Ющенка, підписаного послами США і Канади в Україні, представниками Світового Банку і ЄБРР).
Теперішня ситуація має кілька невідомих. І сьогодні на порядку денному питання — не просто хто саме буде новим міністром, але й за яких умов, які завдання він виконуватиме, як при цьому виглядатиме головний вектор української «різновекторності».
Щодо персональних кандидатур, то, як говорили «Дню», сьогодні існує два варіанти кадрового підбору: або це буде кадровий, кар’єрний дипломат, або ж «варяг». Стосовно «варяга» — то хоч імен не називалося, було зрозуміло, що мається на увазі передусім віце- прем’єр Дмитро Табачник. У цьому випадку, говорили «Дню» представники дипломатичного корпусу, вірогідними будуть різні шляхи розвитку подій: одні, не останні в міністерстві особи, підуть у бізнес чи займуться іншими справами, інші підуть у «пасивну опозицію». На барикади ніхто не йтиме, проте й однозначного «шикування» не відбудеться. Що ж до майбутньої політики, то можливі варіанти. Зокрема, реально робитиметься саме те, що видаватиметься на даному етапі вигідним, виходячи з міркувань або особисто міністра, або ж невеликої групи осіб.
Призначення на міністерську посаду дипломата виглядає на сьогодні вірогіднішим. Серед кандидатур, про які можна почути в кулуарах — перший заступник міністра Олександр Чалий, у віданні якого питання європейської інтеграції, інший перший заступник — Володимир Єльченко, а також посол України в Сполучених Штатах Костянтин Грищенко. Шанси — дуже різні. Бажання, очевидно, теж. Стосовно Чалого можна відзначити, що зараз в оточенні Президента є досить багато незацікавлених у його призначенні, і кількість негативної інформації стосовно нього є вельми значною. Особливого бажання стати міністром саме у цей час Чалий не демонструє, і його можна зрозуміти.
Про Грищенка як про майбутнього міністра говорили ще при призначенні його послом до Брюсселя. Він, як говорилося, йде тим самим шляхом, що й Тарасюк: заступник міністра — посол при НАТО — міністр. Проте Грищенка було призначено послом у Вашингтоні, до того ж на час його роботи там випав найскладніший період у двосторонніх відносинах зі США. Його особисто непогано сприймали адміністрації як демократів, так і республіканців, публічна похвала його роботі з вуст заступника держсекретаря США Поли Добрянськи в квітні цього року теж про щось має свідчити. Про Грищенка також подейкують, що його інтереси співпадають з інтересами однієї з груп iз найближчого оточення Президента. Втім, людина на такій посаді не може не захищати інтересів бодай однієї з груп, наближених до влади.
Цими кандидатурами можливий список не вичерпується, і якогось однозначного рішення поки не прийнято. Головне в даному випадку — що саме випаде на долю нового міністра. Надто багато залежатиме від того, як розвиватимуться події навколо політичної реформи. Тобто, «буде пролонгація — не буде пролонгації», як це окреслив у приватній розмові з «Днем» один із представників дипломатії. Міністерське крісло в умовах, коли доведеться пояснювати Заходу, що саме такий розвиток відповідатиме інтересам і самої України, її відносин iз навколишнім світом, може виявитися дуже складним завданням, складнішим, ніж те, що доводилося робити досі. А особливо в разі виникнення якихось надзвичайних обставин, на що вже зараз натякають різні джерела. Вже зараз від України вимагається чітка визначеність: куди і як вона насправді прагне, наскільки її наміри зблизитися з НАТО відповідають дійсності, як далі розвиватимуться відносини з Росією — і таке інше. Тим більше, що резерви власне зовнішньої політики в забезпеченні бодай нормального спокійного клімату відносин і зі Сходом, і з Заходом вже вичерпано, тепер вона повністю стає заручницею внутрішньої ситуації.
