Народний рух є однією з найголовніших складових блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Приблизно так можна сформулювати лейтмотив XIV з’їзду НРУ. Офіційне трактування необхідності заходу з вуст лідера партії Бориса Тарасюка звучало дещо бюрократично: підбиття підсумків, окреслення перспектив, визначення позицій тощо. Неофіційно в кулуарах говорилося, що основна мета теперішнього зібрання — певні перестановки в Центральному проводі та інших керівних органах, сенс яких полягає в посиленні позицій партійного голови. Однак з трибуни, звичайно, говорили про інше. Рухівці засудили політреформу як авантюру нинішньої влади (хоча й закликали повернутися до неї після президентських виборів, уже при владі новій), при цьому недавнього союзника блоку Ющенка по опозиційній четвірці, головного комуніста Петра Симоненка Борис Тарасюк нарік «відомим кучманістом»; розкритикували антисоціальну, на їхній погляд, політику уряду Віктора Януковича, політику держави в галузі свободи слова, а також звернулися до парламенту із заявою, в якій застерегли народних депутатів від підтримки міждержавної угоди «Про формування єдиного економічного простору». Підсумовуючи своє бачення ситуації в країні, глава НРУ висловив думку, що сьогодні Україна опинилася «за крок до державного перевороту, до узурпації влади корумповано-клановим режимом, до перетворення України на другу Білорусь». У черговий раз НРУ офіційно засвідчив свою підтримку Віктору Ющенку як кандидатові на пост президента України. Щоправда, сам майбутній кандидат з невідомих причин на з’їзд не з’явився, хоча в прес-релізі був оголошений серед почесних гостей. У цьому плані з’їзд НРУ «програвав» з’їзду Української народної партії (колишнього Українського народного руху), який кількома місяцями раніше відбувся в цьому ж самому приміщенні Києво-Могилянської академії, через що журналісти мимоволі порівнювали обидві події.
Водночас, слід віддати належне керівництву НРУ, на з’їзді був присутній не лише характерний для орієнтованих на В. Ющенка партій «одобрямс», але й елементи відкритої партійної дискусії. Борис Тарасюк у своїй доповіді приділив увагу необхідності демократизації рухівської партійної структури. За його словами, «партія — не гетто». А відтак пан Тарасюк закликав припинити «свавілля окремих голів крайових організацій щодо членів Руху, які не погоджуються з діями місцевих «князьків». Щоправда, де саме чиниться свавілля по відношенню до «простих чесних рухівців», Борис Іванович не конкретизував. Цікавим був виступ одного молодого, та, мабуть, ще не дуже досвідченого рухівця з «глибинки»: він чесно повідомив, що в їхній місцевій організації «ще не всі члени партії знають, що в Русі новий голова»...
І з трибуни, і в кулуарах зїзду традиційно звучали ностальгічні нотки, — рухівці «зі стажем» сумували за часами В’ячеслава Чорновола та висловлювали сподівання на відродження колишньої величі Руху. Майже не задаючись, щоправда, питанням про те, чому НРУ з однієї з чільних українських партій перетворився на одну з пересічних. Між тим причини кризи, як кажуть, на поверхні, про них уже не раз говорили політологи. До речі, йдеться не лише про Рух, але й про партії націонал- демократичного спектру загалом. Передусім це — розрив між словом та ділом, непослідовність у діях. За прикладом далеко ходити не треба — досить порівняти проєвропейську, прозахідну риторику лідерів тієї ж «Нашої України» та негативні підсумки голосування депутатів з блоку Ющенка стосовно питань, від вирішення яких напряму залежить євроінтеграційний поступ України. Делегати з’їзду багато і захоплено змагалися в красномовстві на тему важливості НРУ в блоці Ющенка та в українському політикумі загалом. Явним лідером у цій справі виявився голова Львівської обласної організації Ярослав Кендзьор, який озброївся цифрами. За даними пана Кендзьора, якби не було «Нашої України», Народний рух спромігся б зібрати на Львівщині 50% голосів виборців (!). Залишилося загадкою, навіщо в такому разі рухівцям взагалі блокуватися із кимось на наступних парламентських виборах?
Щоправда, інших підтверджень великої популярності НРУ поки що не виявилося. У ЗМІ, приміром, інформації про його з’їзд практично не було — не лише на телебаченні, але й у більшості інтернет-видань, що чим далі, тим важче виправдовувати наступом влади на свободу слова. Схоже, вітчизняним націонал-демократам час подумати і про нові інформаційні приводи, і про нові гасла.
