Над коаліційним домом згустилися чорні хмари. З різних політичних таборів лунають різні думки стосовно майбутньої правлячої парламентської більшості. Опозиція, звісно, повторює про, м’яко кажучи, туманні перспективи коаліції, учасники парламентського альянсу якось боязко говорять, мовляв, усе в коаліційному домі буде добре. Виглядає, тим часом, не переконливо. Напередодні ряд політиків, серед яких і прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, висловили переконання, що коаліційна смерть близька як ніколи. На думку глави уряду, сценарій руйнування правлячої більшості розроблено на Банковій не без участі регіоналів.
Нагадаємо, що кілька днів тому, близький до глави президентської канцелярії депутат Кріль заявив про те, що нині визріла необхідність створення коаліції БЮТ+НУ-НС+ПР (чим це визрівання обумовлене, щоправда, не уточнюється). Лідер «серцевих» репліку пана Кріля прокоментувала з іронією: «Це не просто якийсь депутат від НУ-НС заявив, а цілий Кріль. Це серйозна заява. Кріль — це не просто Кріль, а глашатай Віктора Івановича Балоги й Президента. І от нарешті оприлюднена чітка позиція, що НУ-НС на чолі з Президентом готується створювати коаліцію з Партією регіонів». Врешті Юлія Тимошенко свою позицію сформувала так: мовчання в ім’я коаліційного виживання. Глава уряду заявила про намір ігнорувати критику президентського Секретаріату, оскільки саме так, на думку прем’єра, можна зберегти й без того несталий коаліційний альянс.
Тим часом Віктор Ющенко в інтерв’ю агентству Рейтер заявляє: «Я б хотів, аби відносини з урядом були кращими й більш прагматичними, але для цього необхідно, щоб два офіси — президентський і урядовий — виконували компетентно свою роботу».
Крім того, з вуст гаранта Конституції пролунало ще як мінімум дві важливі заяви. Перша: «Я б дуже хотів, аби уряд і коаліція збереглися, але коаліцію утримує одна річ — єдність пріоритетів. Мені шкода, що для певної частини коаліції питання національних інтересів залишаються другорядними». Друга теза Президента полягає в тому, що уряд на чолі з лідером БЮТ, на думку Ющенка, цілком може працювати аж до запланованих на початок 2010 року чергових президентських виборів.
Зауважте, жодних антиурядових реплік, жодної критики уряду та його керівника в заявах гаранта не знайдеш удень з вогнем. Інформаційні камені в город Кабінету Міністрів і прем’єра летять з боку виключно глави СП Віктора Балоги, а також армії його заступників. А Віктор Ющенко на публіці люб’язно спілкується з прем’єром і навіть спільно молиться за світле українське майбутнє в Софії Київській. Іншими словами, веде війну з прем’єром руками Балоги та його помічників.
Однак публічна ідилія вчорашніх союзників і сьогоднішніх опонентів — це лише ширма, за якою важко сховати дійсний стан справ, а конкретно позиційні бої головних претендентів на головне крісло в країні — Ющенка й Тимошенко.
Фактично розпочата президентська виборча кампанія вже дає підстави припускати, наскільки «гарячою» буде гра й скільки різних, зокрема й, на жаль, маніпуляційних технологій застосовуватимуть її учасники. Це зрозуміло: надто високі ставки, надто не хочеться тому, чиє прізвище вчора скандував багатомільйонний Майдан зазнати нищівної поразки в дербі з тією, чиє ім’я, до речі, на тому ж Майдані звучало трошечки рідше.
У тому, що Ющенко тому й Тимошенко підуть різними шляхами на президентські вибори, сумніватися не випадає. Остаточно сумніви про єдність учорашніх соратників розвіяв сам Віктор Ющенко, заявивши нещодавно, що впевнений у тому, що лідер блоку свого імені Юлія Тимошенко буде-таки балотуватися. Хто правий, хто винуватий і чому висування єдиного кандидата є неможливим — однозначно сказати важко. Тимошенко можна зрозуміти з погляду логіки: її рейтинг і рейтинг діючого глави держави — непорівнянні. Ющенка теж за бажання можна зрозуміти: він не хоче залишитися в президентській історії країни політиком, чия народна підтримка наприкінці першого (!) терміну президентства знизилася до ганебних восьми відсотків, при 24-х на початку його президентства.
У кожної зі сторін різні козирі у виборчій грі. У Тимошенко — серйозна електоральна опора, у Ющенка — потужний адміністративний ресурс, двигун якого глава президентського Секретаріату вмикає вже сьогодні. Чи переможе здоровий глузд? Навряд чи. Навряд чи тому, що занадто брудним виявився старт цієї виборчої кампанії, занадто голосні обвинувачення лунають на адресу «кандидата номер один» звідусіль. Зауважте: опозиціонери від Партії регіонів критикують виключно Юлію Тимошенко, наче в роботі Президента все йде бездоганно. Про Банкову годі й казати. Лише за кілька останніх місяців інформаційного бруду, вилитого на голову прем’єра та її міністрів, зібралося стільки, скільки не набиралося за всі роки незалежності нашої країни. Складається таке враження, що якщо завтра замість сонця на дворі дощитиме, Віктор Балога обвинуватить у цьому Юлію Тимошенко. Тобто межа, чи, як заведено говорити, Рубикон, уже перейдено.
Глава уряду на інформаційні постріли президентської канцелярії реагує, скажімо так, дуже й дуже стримано. Очевидно, прорахувавши ситуацію від «а» до «я», лідер БЮТ вирішила, що їй у світлі наближення дати «Ч» (президентських виборів) краще зайняти позицію жертви. Добре це чи погано — байдуже. Важливо, щоб виборча кампанія й щоденні докори Банкової не відволікали прем’єра від того, заради чого, власне кажучи, вона й прийшла до влади: роботи на благо економічного й соціального розвитку країни. Зрозуміло, що в постійному виборчому процесі, в якому Україна перебуває останніми роками, й напередодні настільки важливих президентських виборів ніяких непопулярних урядових рішень, які, втім, дали б позитивний ефект у майбутньому, не варто очікувати. Отут можна цілком погодитися з думкою спікера Арсенія Яценюка, який прогнозує, що українцям не варто розраховувати на швидкі реформи, «тому що фактично вже розпочалася підготовка до президентських виборів і, найімовірніше, політики перейматимуться виключно боротьбою за головне крісло в країні».
Боротьба боротьбою, але буденна робота — за розкладом. А суспільство, між іншим, так і не бачило в очі програми уряду. І це лише одне «домашнє завдання», що прем’єр-міністр привселюдно обіцяла виконати ще півроку тому.
До речі, у діючого Президента в програмному плані є велика перевага: Віктор Ющенко, на відміну від «сором’язливого» прем’єра, відкрито говорить про те, що одна з його цілей — євроатлантична інтеграція нашої держави. Щоправда, цей плюс, у вигляді всіляких політичних спекуляцій на тему НАТО, в результарті обертається для Президента на електоральний мінус. Але, знов-таки, зважаючи на останні кавказькі події, цілком можливо, що суспільство нарешті замислиться й зробить відповідні висновки.
Поряд з інформаційною й іншою, м’яко кажучи, конкуренцією двох ключових кандидатів на посаду глави держави — Ющенка й Тимошенко, вимальовуються контури їхніх програмних положень, з якими вони підуть на вибори. Основна «фішка» лідера БЮТ, як і раніше, — популізм. Поки Тимошенко сидить у кріслі прем’єр-міністра, вона докладе максимум зусиль (це вже видно з останніх рішень Кабміну, як-то зниження низки пільг при будівництві житла), щоб «Юліна тисяча» за виплатами знецінених внесків Ощадбанку стала лише краплею в морі різного роду соціальних благ. Віктор Ющенко гратиме конем зовнішньої політики. Швидше за все, Віктор Андрійович наполегливо стукатиме в двері Європи та Північноатлантичного альянсу. Швидше за все, глава держави паралельно нарощуватиме в очах української нації (що вже чітко проглядається) зовнішнього ворога — Російську Федерацію. Швидше за все, РФ через гострі випади Президента України закручуватиме нашій країні економічні гайки. Заборона на ввезення сухого молока, сумніви в доцільності спільного авіабудування, розмови про можливий візовий режим з Україною — це лише перші відповідні російські «ластівки». Далі буде більше, бо далі — дуже й дуже складні газові переговори, які, до речі, проводитиме прем’єр, профільний міністр і голова «Нафтогазу». І ось тут, мабуть, і настане момент істини: перебуває в змові з вищим російським керівництвом голова виконавчої гілки влади України чи не перебуває? Якщо російський газовий монополіст виявиться не покладливим і встановить непід’ємні для вітчизняної економіки ціни на блакитне паливо, виходить, Тимошенко теж зраджувала Батьківщину з Росією, як Вітренко чи Симоненко зі Штатами.
Ще один момент. У світлі останніх заяв СБУ (двоє співробітників цієї служби, нагадаємо, заявили напередодні про те, що справа про зрадництво з боку прем’єра національним інтересам шита білими нитками й замовлена Секретаріатом. У відповідь прес-служба СБУ заявила, що відомством ніхто не керує ззовні, а заяви двох «есбеушників» — замовлені) сподіватися на те, що слідчі органи нашої країни дадуть чітку й об’єктивну відповідь суспільству щодо зради (чи незради) національних інтересів Тимошенко, не випадає. До речі, ще один «коник» виборчої кампанії, що стартувала де-факто, — активна в ній участь таких структур, як СБУ, Генпрокуратура, МВС. Перші два відомства лояльні до Банкової. Міністерство внутрішніх справ на чолі з Луценком грає на прем’єрському полі. Сили тут нерівні, й перевага на президентському боці. Сподіватися на те, що керівники силових відомств намагатимуться уникнути політизації й порушення замовлених справ щодо провідних політиків чи їхнього найближчого оточення, усе одно що чекати снігу серед літа. Наші силовики неодноразово демонстрували, наскільки вони «незалежні».
Одним словом, у президентській кампанії «Ю й «Т» в обіг буде пущена всіляка — навіть найважча — компрометуюча артилерія. Ці вибори, схоже, за вагою, за градусом, за формою й змістом, анітрохи не відрізняються від гарячих перегонів зразка 2004 року. Хто б міг подумати, що вчорашній улюблений народом опозиційний тандем Ющенко—Тимошенко сьогодні перетвориться на дует конкурентів. Жодних сумнівів у тому, що хтось — чи то Юлія Володимирівна, чи то Віктор Андрійович, уступить і раптом підтримає соратника по помаранчевій революції, не виникає. Перша свято вірить у свою всемогутність, другий — у свою незамінність. На стику цих непомірних амбіцій двох політиків вагомо зростають шанси третього. Саме ймовірна перемога Януковича, ознаки якої можуть з’явитися ближче до фінішу виборчої президентської кампанії, — це єдиний можливий імпульс, здатний об’єднати Ющенка й Тимошенко. До речі, демократи, як відомо, поєднуються за п’ять хвилин до розстрілу. Інакше 2010-го ми можемо стати спостерігачами грандіозного банкрутства Майдану та його лідерів. Але якщо уникати словесних воєн між нинішнім Президентом і прем’єром, погодьтеся, вони сидять кожний на своєму місці. У Ющенка непогано виходить вести генеральну українську лінію на світовій арені, а шарм і харизма Тимошенко дозволяє проводити успішні економічні переговори з іноземними партнерами, зокрема й російськими.
У будь-якому разі, об’єднаються вони чи ні, остаточне рішення за народом, який і обиратиме наступного главу держави. Зважаючи на колосальний виборчий бруд (а далі буде ще більше), важливо вловити де сіно, а де полова, де конкуренція, а де маніпуляції, де перспектива, а де погроза відкочування назад. Дуже не хочеться, щоб наступні президентські вибори відбулися за традиційною формулою: дивимося й слухаємо тим, чим треба, думаємо не зовсім тим, чим треба, а в підсумку «маємо те, що маємо»...
