На «Дикому» сході триває війна. Називати її антитерористичною операцією продовжують суто за інерцією. В умовах війни діє військова цензура. Вона діє попри наявність такого зухвалого винаходу техніки, як-от Інтернет, та навіть використовує його задля своїх потреб. На телекамеру військовики говорять лише про те, що їм бракує певних військово-логістичних речей. Передусім, йдеться про сухпайок та про якісні бронежилети. Втім, коли немає камери, військові говорять трохи більше...
ТАК ЗВАНЕ «МИРНЕ НАСЕЛЕННЯ»
На цій війні немає мирного населення. Проукраїнська Вандея на путінсько-прорадянському Донбасі, які і личить кожній Вандеї, є пасіонарною та войовничою спільнотою, але вона поступається своєю кількістю і тим, хто добровільно надає свої диверсійно-саботажні послуги ворогам української держави, і тим, що шанують лише силу, а отже стануть щирими українофілами лише після килимових бомбардувань та лютих зачисток так званих ДНР та ЛНР.
Якщо виживуть, звісно.
Розстріл під Волновахою та попередні випадки, коли українська бронетехніка блокувалася «мирним населення», з-за спин якого українських військовиків відстрілювали російські спецпризначенці не є прикрими винятками — вони є правилом.
Військовиків дратує те, що виконання військових задач унеможливлюється через нездоровий гуманізм київської влади. Гуманістам та прихильникам єдиної України хочеться переказати слова військових — без килимових бомбардувань та зачисток, єдиної України, та й взагалі держави України бодай у зменшеному форматі, може не бути.
Лишається зробити вибір — що нам є дорожчим: Україна чи певна кількість (хоч і відносно велика кількість) тих громадян, які Україну зрадили та покликали добре озброєного та жорстокого ворога до нашої оселі? Сподіваюсь, що це питання є риторичним.
РОСІЙСЬКА УЧАСТЬ
Росія веде про нас війну. Проти нас діють загони спецпризначення Головного управління розвідки Генерального штабу Збройних сил РФ. Довкола наших кордонів, попри усі обіцянки кремлівських карликів, є достатня кількість регулярних російських військ, які можуть забезпечити ДНР та ЛНР не лише сучасною зброєю, але й, у разі потреби, забезпечити їм допомогу та прикриття під час переходу через державний кордон.
Українські прикордонні підрозділи атакують із двох боків — з російського та з українського.
І це, також, не є винятком, але вже є правилом цієї війни.
ХАОС
Військовики не люблять казати про те, що дуже часто відсутньою є чітка координація між МВС, СБУ, МОУ та власне штабом АТО, що призводить до втрат та поразок.
Згадайте, як під Волновахою, наші гвинтокрили відкрили вогонь по своїх.
Згадайте, як ніхто не прийшов на допомогу батальйону «Донбас» під Карлівкою.
Згадайте скільки годин чекали на допомогу бійці Луганського прикордонного загону у Мирному.
Військові вважають, що подібний хаос був добре скерованим, що політичні інтриги президентської кампанії впливали на хід АТО, що добровольчі батальйони, набрані з активістів Євромайдану навмисно кидають на смерть.
Дехто з них висловлює впевненість, що після інавгурації Порошенка цей хаос у межах керівництва АТО припиниться.
Нам залишається лише розділити їхню впевненість.
РОЗШИРЕННЯ ЗОНИ АТО
Також часто можна почути про те, що озброєні групи сепаратистів здійснюють озброєні рейди на Харківщину, до Ізюмського району, який вважається тилом АТО.
Про два бої із сепаратистами поблизу міста Ізюм повідомлялося у ЗМІ.
Військовим заборонено казати про те, що подібні рейди здійснюють значно частіше і що сепаратисти почуваються в Ізюмському районі, скажімо так, — непогано.
ВИСНОВОК
На жаль чи на щастя, він є лаконічним та недвозначним — треба битися, панове
І битися люто...
