Досі в Україні ніхто серйозно не займається дослідженнями державної політики в мовній сфері. Існують інститути, які досліджують проблеми мови, але питання політики не входять до їх компетенції та сфери досліджень.
Зараз одним із аспектів дискусії про мовну політику в нашій країні є проблема, як не ущемити права україномовних українців, що проживають у східноукраїнських областях, і як мотивувати російськомовному населенню тих же регіонів необхідність українізації. Експерти констатують, що дискусія в цьому напрямку зайшла в тупик.
Цікавий підхід Луганської адміністрації до розв’язання мовної проблеми. Керівництво області бачить її не просто як філологічну, а піднесло її до рангу управлінського завдання. Протягом 2000 року влада Луганщини організувала ряд дискусій, круглих столів і семінарів із мовної проблеми, результатом яких стала нова концепція мовної політики регіону. Схоже, що вона новаторська не лише в межах області, але й має всі перспективи стати стрижнем мовної політики держави в східному регіоні.
Мовне питання в Україні занадто політизоване і є елементом політичних програм громадських діячів і партій. Комуністи обіцяють своїм виборцям домогтися визнання російської мови другою державною, праві партії, навпаки, обіцяють не допустити цього й надалі зміцнювати позиції української мови. Їх погляди коротко можна звести до таких формулювань «ми живемо в Україні, і повинні в усіх сферах використовувати українську мову» і «українська мова нам взагалі не потрібна».
Обидві сторони зацікавлені в зіткненні та нагнiтанні конфлікту. Можливість ділити суспільство за мовним принципом для них важлива, щоб граючи на національних почуттях, отримувати голоси виборців. Якщо мовні проблеми буде гармонізовано, то зникне один із козирів виборчих кампаній. Громадянам необхідно буде пропонувати серйозні й пророблені економічні програми, чітко декларувати принципи зовнішньої та внутрішньої політики, не відволікаючись на демагогію навколо мов.
Тому партії не приймають зважених і довгострокових підходів до такої делікатної сфери як мовна і часто виступають її критиками. Їх власні пропозиції, що відзначаються різкістю і радикальністю, не призначені для реального втілення.
Питаннями мовної політики приречене займатися керівництво кожного регіону. Саме воно є виконавцем закону про мови в конкретній області. При цьому дії регіональної влади критикуються, і критикуватимуться громадськістю, яка негативно сприймає будь-які нововведення, тим більше в цьому, дуже близькому кожній людині питанні. Влада повинна виконувати вимоги закону про мови, а з іншого боку — вона не може свідомо провокувати соціальну напруженість або створювати ситуацію, в якій активна частина населення змушена покидати регіон, наприклад, через ущемлення її прав. Завдання влади — створення умов для самореалізації населення й економічного розвитку регіону.
Як зазначає начальник головного управління освіти і науки Луганської облдержадміністрації Олексій Омельченко, «таким чином, мовна проблема конструюється нами як складне адміністративне завдання».
— Цей підхід вимагає окреслення правильних рамок самої проблеми, постановку мети перетворень і побудову стратегії до її досягнення. При цьому, обрана стратегія повинна вписуватися до законодавчого поля і базуватися на реальних ресурсах, — зазначає Олексій Омельченко.
РІЗКІ ПЕРЕХОДИ В МОВНІЙ ПОЛІТИЦІ НЕМОЖЛИВІ
Мовна реформа в східних регіонах має свої складності, які встановлюють рамки мовної проблематики.
По-перше, це етнічна структура населення, що склалася історично. Східна Україна заселялася за часів «індустріалізації» в останній чверті ХIХ столiття після скасування кріпацтва, але найбільш великих масштабів вона набула в період радянської індустріалізації 20—30 років. Фактично до цього регіон являв собою необжиті степи.
Радянська індустріалізація потребувала трудових ресурсів — шахтарів, металургів, інженерів і будівельників, які з’їжджалися до регіону з усього колишнього СРСР. Російська з мови міжнаціонального спілкування поступово перетворюється на рідну для переважної більшості населення. Українська практично стала мертвою мовою.
Населення цього регіону, з українськими прізвищами, не чутливе до апеляцій про повернення до джерел, коріння своєї культури. Їхня культура — була сформована в радянському плавильному казані націй аналогічно зі США і Канадою. Деякі культурологи навіть вигадали етнонім «новорос» для позначення етнічної характеристики людей, які проживають у цих місцях. У результаті вийшов не росіянин, не українець, не грек і не татарин, а щось інше.
По-друге, конкуренція регіонів. Робота влади кожного регіону спрямована на його розвиток. Сьогодні насамперед мається на увазі економічне зростання. Питання про залучення активної частини населення в регіон стає важливим завданням у рамках економічного розвитку.
Регіонам важливо створити привабливі умови для активної частини населення, а це ті люди, які спроможні відкривати малі та середні підприємства, надходження від яких є основним джерелом прибутків місцевих бюджетів. Крім цього, вони є інтелектуальною могутністю регіону. Інтелектуальний ресурс виробляє важливі продукти — стратегії і концепції розвитку, генерує політику з управління регіоном і бізнесом, створює продукти, які впливають на державну політику та політику сусідніх регіонів.
Людський ресурс є важливим для залучення до області інвестицій. Стан виробничих потужностей більшості українських підприємств оцінюється, як плачевний. При цьому, для інвесторів важливо, щоб були доступні, принаймні, якісні трудові ресурси. Проблема виробничих потужностей вирішується шляхом інвестування в їхню модернізацію. Кадрове питання більш складне. Є дві альтернативи — або залучати кадри з інших регіонів, що вельми затратно, або виховувати їх в області, що потребує досить багато часу. Оптимальною стратегією може стати концентрація якісних кадрових ресурсів за рахунок підкреслення конкурентних переваг регіону.
Зараз же східні регіони зіткнулися з проблемою відтоку активної частини населення до Росії. Молодь намагається потрапити до російських університетiв на навчання, фахівці — отримати роботу в російських обласних центрах. Росія сприймається ними як більш просунена країна, а робота або навчання в обласному центрі — як можливість потрапити до Москви.
Існуюча структура промисловості в східних регіонах зумовлює низький рівень прибутків населення. Значну частку у ВВП східних регіонів становить вугледобувна промисловість. Наприклад, у Луганській області, на частку цієї галузі припадає 50% валового виробництва. Прибутки шахтарів невисокі, а ризик смерті не приваблює молоде покоління зв’язувати своє життя з професією шахтаря. Малі й середні підприємства необхідні області як сфера самореалізації для молодих і амбіційних громадян. Це означає, що області потрібні менеджери і люди, що здатні вирішувати політичні й економічні завдання. Їх треба не завозити, а виховувати.
Крім Росії в конкуренцію включаються й регіони України. Обдарована молодь і фахівці можуть переїхати з того ж таки Луганська до Києва, де зарплати і рівень освіти вищий.
Відтік працездатного населення призводить до виникнення демографічних перекосів. Наприклад у Луганську, на 2,7 млн. мешканців припадає 900 тис. пенсіонерів. До них потрібно додати незаможних і дітей, щоб повністю оцінити навантаження на обласний бюджет. Завдання розширення працездатної та активної фракції населення стає для Луганська бюджетним питанням, а в перспективі — питанням виживання регіону.
Різкий перехід у східних регіонах на україномовну освіту реально підштовхує молодь до переїзду до іншого регіону. Мова стає засобом боротьби регіонів за активних громадян. А мовна проблема набуває нового аспекту, що пов’язаний не лише зі стабільністю регіонів, але i з їхнiми перспективами.
Облдержадміністрації залишилися один на один iз мовними проблемами. З одного боку, їм треба виконувати вимогу закону, з іншого — різкі рухи в мовному питанні знижують їх кадровий потенціал. Неефективне розв’язання цієї проблеми призведе до подальшого погіршення структури населення, його старіння.
Мовні питання в Україні регулюються Законом «Про мови в Українській РСР», прийнятому ще 1989 року, що відтоді практично не змінювався. Метою мовної політики регіонів повинно бути виконання закону. Для східних областей це означає необхідність прищеплювати громадянам українську мову.
Зараз мало відправних точок для його розвитку. Соціологічні опитування свідчать, що лише 9% населення Луганської області розмовляють українською, в Донецькій області і Криму таких ще менше. Українську мову необхідно імпортувати в ці області з інших регіонів.
СХІДНИМ РЕГІОНАМ ПОТРІБЕН ІМПОРТ МОВИ
Постановка мовної політики, як адміністративного завдання, вимагає визначення сфер цієї політики, доступних ресурсів і відповідно термінів його проведення.
Мова є засобом комунікації в соціальному середовищі. Узагальнено можна виділити чотири сфери соціалізації людини: родина, освіта, професійне та неформальне середовище. Прищеплення мови повинно відбуватися саме в сферах соціалізації.
Суспільство і держава мають обмежені важелі щодо втручання в родину. Мову може бути привнесено до сім’ї ззовні, через її переважання в інших сферах. Таким чином, мовна реформа повинна бути спрямована на розширення застосування мови в освіті, професійному і неформальному середовищах.
ОСВІТА
Різко перевести всю освіту в східних областях на українську мову викладання, навіть при витраті величезних фінансових ресурсів, не можна. Прийнявши таку ухвалу, ми відразу ж зіткнемося з відсутністю викладацьких кадрів у дошкільних закладах, середній і вищій школі. З дошкільнятами питання можна вирішити на базі місцевих ресурсів, примусивши вихователів вчитися разом з дітьми. Середня й вища школи потребують досвідчених викладачів. Їх доведеться завозити з інших регіонів, надавати їм житло і більш вигідні умови праці. А що робити з нинішніми російськомовними викладачами? Звільняти? Такий крок не лише призведе до ескалації напруженості в області, але і непосильний для регіонального бюджету.
На цьому проблеми не вичерпуються, для українізації школи необхідні україномовні підручники, наукова та художня література. У цьому напрямкові вже йде відповідна робота. Наприклад, у Луганську влада в повному обсязі виділяє бюджетні кошти на передплату періодичних видань бібліотекою ім. Горького. Поповнюються також книжкові фонди. Як зазначив ректор Луганського педагогічного університету Віталій Курило «область отримує всю періодику і новинки вітчизняного книговидання. Але проблема полягає не так у відсутності достатньої кількості коштів на закупівлю літератури українською мовою, як у фізичній її відсутності». Більшість книг iз політики, економіки та загальногуманітарних знань друкуються в Росії. Їх переклад українською потребує залучення армій перекладачів і витрат часу. Тому, навіть за умови, що лекції в університетах читаються українською, студенти все одно черпають основний масив інформації російською. Для того щоб пересвідчиться в цьому, досить поглянути на посилання в будь- якому рефераті, курсовій роботі чи доповіді — суцільні російські й англійські назви першоджерел. Чи можна назвати таке навчання україномовним, чи ж нам треба лише формально відзвітувати перед Києвом?
Ця проблема навіть більш актуальна в центральних і західних областях, де студенти змушені читати книги російською, при переважному викладанні українською мовою.
У Луганській облдержадміністрації нашу увагу звернули на ще одну можливу проблему. Різкий перехід на українську мову у східноукраїнських вузах може створити новий засіб відсівання абітурієнтів при вступі, і розширити можливості для корупції в освітньому середовищі. Адже українською мовою володіє не більше за 10% населення регіону. Хабарі викладачам за успішне складання вступних іспитів з української мови можуть набути в Східній Україні великого поширення. І цей процес вже почався, свідчення цього можна знайти в регіональній пресі. Чи такими уявлялися нам результати українізації освіти?
І все ж освіту необхідно переводити на українську мову. Цей процес повинен бути поступовим і висхідним. Наприклад, Луганська облдержадміністрація визначила головним напрямком мовної політики в освіті — українізацію молодшої школи. Учнів старших класів вже складно переводити на іншу мову викладання, і ставка робиться саме на дітей, які тільки починають учитися. За останні два роки в регіоні було створено 10 українських шкіл і ряд українських класів у російськомовних школах. Загальна кількість класів із викладанням українською мовою в області досягла 1858. Наступного року очікується відкриття ще декількох українських шкіл, і подальше переведення молодшої школи на українську мову викладання.
Зі слів першого заступника начальника головного управління освіти і науки Луганської облдержадміністрації Бориса Дьяченка, цей напрямок залишається пріоритетним. «Наше завдання вже наступного року завершити приведення мережі загальноосвітніх шкіл у відповідність із національним складом населення».
— Вже зараз у ряді регіонів ми реалізували це завдання, що дозволяє планувати наступні етапи мовної політики, — сказав пан Дьяченко.
ПРОФЕСІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
У професійному середовищі одним із важливих елементів мовної політики є переведення діловодства на українську мову. В Луганській області воно вже ведеться українською. Це дасть результати в довгостроковій перспективі. Згідно з соціологічними опитуваннями, в області найбільша кількість україномовних громадян серед викладачів, посадових осіб в органах влади, юристів і бухгалтерів. У всіх цих сферах діяльності люди працюють переважно з україномовними текстами, нормативними актами та документами.
НЕФОРМАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
Вплив на неформальне середовище є найбільш важливим елементом мовної політики. Населення східних областей сприймає українську як латинь — мертву мову, яку можна вивчити, але ніде використати. Громадяни вже звикли до того, що українська з’являється лише на телебаченні, в рекламі, виступах чиновників, літературі та школах. Луганська влада збирається наступного року посилити роботу з неформальним середовищем спілкування.
Як зазначає Борис Дьяченко: «Ми залучаємо дітей і підлітків до україномовного середовища. Треба показати їм, що українська мова, це не тільки Шевченко та Франко, це ще й сучасність — Олександр Пономарьов й Ірина Білик, Микола Вересень і Ольга Сумська... Крім того, ми налагоджуватимемо тісні контакти нашого регіону і регіонів Центральної і Західної України».
Концерти популярних українських виконавців, гастролі театральних труп і виставки народних митців користуються популярністю в усіх регіонах України. Але їх мало, і такі акції часто комерційні. Луганська облдержадміністрація збирається ініціювати 2001 року цілий ряд акцій, спрямованих на «занурення» луганської молоді в україномовне середовище. 2001 року обласна влада збирається сприяти проведенню концертів і фестивалів українських виконавців популярної музики. Крім цього, ряд проектів спрямовано на створення середовища для спілкування молоді з усіх регіонів України. Серед таких акцій — виїзні семінари для журналістів і лідерів громадських організацій, організація поїздок дітей iз Луганська на екскурсії та різдвяні свята до Києва і міст Західної України.
Ряд акцій буде проведено серед молодих журналістів. Традиційний для Луганської області конкурс «Гостре перо» наступного року буде трохи трансформований. Раніше до участі в конкурсі допускалися лише публікації на патріотичні теми. Журі конкурсу заявило про те, що 2001 року буде виділено декілька номінацій. Завданням конкурсу буде виявити молодих талановитих журналістів, які пишуть українською мовою. Увагу до конкурсу виявляє ряд всеукраїнських видань, представники яких заздалегідь погодилися брати участь у складі журі.
