Із народним депутатом України (і нинішнього, і наступного скликань Верховної Ради), головою меджлісу кримських татар Мустафою Джемільовим ми зустрілися в Сімферополі одразу після його прильоту зі Стамбула, де він брав участь у роботі IV конгресу Міжнародного руху за демократію. З цього й почали розмову.
УМОВИ Й УМОВНОСТI
— Мустафо-ага, ви і як народний депутат України, і як лідер меджлісу кримськотатарського народу, часто берете участь у роботі міжнародних організацій, різних форумів, конференцій, круглих столів. На вашу думку, про що свідчать такі запрошення — це визнання успішності нашої країни, прагнення глибше зрозуміти її особливості?..
— Я вважаю, що це однозначно свідчить про зростання міжнародного авторитету України, визнання її світовими демократіями як країни, що успішно вирішує таку стару проблему, як проблема кримських татар, яку створив і не в змозі був вирішити навіть СРСР. Iз іншого боку, це визнання заслуг кримськотатарського народу в тому, що ми правильно обрали шлях становлення та розвитку, форми та методи участі у житті своєї країни, зміцненню та становленню якої ми сприяємо. Зокрема на цьому конгресі Міжнародного руху за демократію меджліс загалом нагороджений дипломом «За мужність у відстоюванні принципів демократії». Це наша спільна заслуга — і меджлісу, й української держави. Ми свідомо відмовилися від конфліктного шляху розвитку відносин і вирішуємо всі проблеми шляхом знаходження компромісів, і це отримує оцінку та визнання у світі. Україна в цьому сенсі стоїть вище багатьох країн світу, у тому числі вище за колишній СРСР, вище за Росію, Молдову тощо. Але це одночасно і заслуга меджлісу кримських татар...
— Закінчилися чергові вибори, й очевидно, що Україна починає новий етап розвитку. У чому, на ваш погляд, особливості цього нового періоду та в чому його значення як для сусідів нашої країни, так і для вашої батьківщини — Криму?
— Якщо порівнювати результати двох останніх виборів в Україні, то загалом суттєвої різниці в кількості тих, хто підтримує помаранчеву революцію, з одного боку, і біло-блакитних, з іншого, немає. Але в середовищі «помаранчевих» сталося відчуження між окремими групами, течіями, і це може погано позначитися на майбутньому нашої країни. Тут можна міркувати, на кому більше відповідальності чи провини за те, що відбулося, але реальність саме така.
Те ж дiється й у Криму. Загалом «помаранчеві» в сумі набрали не менше голосів, аніж це було на президентських виборах, але розкол дається взнаки. Скажімо, місцева організація БЮТ багато уваги докладала до того, щоб внести розкол у середовище кримських татар. І це не викликає в нас захоплення та бажання з ними особливо тісно співпрацювати надалі. Інші сили — Партія регіонів, «Союз» — створили та фінансували псевдокримськотатарський блок, тому й із ними ми не можемо мати особливо тісних щирих відносин. Ситуація така, що ми не можемо нікого підтримувати беззастережно — і з тієї, і з іншої сторони є неприємні моменти. Водночас ми не можемо і самоізолюватися, здоровий глузд вимагає в тій або іншій мірі співпрацювати з усіма значущими політичними структурами. Адже так чи інакше тут формуватиметься уряд, здійснюватиметься та чи інша політика, ухвалюватимуть рішення, і все це зачіпатиме інтереси та долю кримських татар. Зараз ми проводимо інтенсивні переговори з усіма політичними силами, попри те, що прикрий факт наявності сильної антитатарської лінії та неправильних, м'яко кажучи, настроїв у розумінні й трактуванні міжнаціональних і міжрелігійних відносин, існує в багатьох із них. Таке середовище, в якому нам треба працювати. Такі Крим і Україна.
Наприклад, наша позиція стосовно Партії регіонів полягає в тому, що ми розуміємо, що в цій партії є професійні та розсудливі люди, і ми готові співпрацювати з ними на платформі інтересів кримськотатарського народу, однак вважаємо, що їм треба відмовитися від співпраці з одіозними екстремістськими групами на зразок «Русского блока», з якими ми за один стіл сідати не можемо. Нехай вони самостійно створюють «товариство любителів Росії», а спільно ми повинні працювати в інтересах всіх народів України, в тому числі й кримських татар. Iз іншого боку, та коаліція, яку створює тут Партія регіонів з участю, ймовірно, партії «Союз», БЮТ, блоку Вітренко — також не мед у розумінні міжнаціональних відносин.
Скажімо, представники партії «Союз» багато зробили для поширення антитатарських настроїв у Криму та в країні загалом. Тому після виборів ми опинилися в особливо важкому становищі, оскільки не можемо так, як деякі інші політики, які були вчора ворогами, а сьогодні вже обнімаються та співпрацюють тільки заради того, щоб протистояти Партії регіонів. У нас є політичні й етичні принципи, і ми не можемо лавірувати, не зважаючи на інтереси народу.
«ПІДСУМКИ ВИБОРІВ У КРИМУ НЕ ВСЕЛЯЮТЬ ОПТИМІЗМУ»
— Як ви оцінюєте нові склади парламентів України та Криму? Вони сильніші чи слабші за попередні?
— На жаль, причетність депутатів до тієї чи іншої фракції ще нічого не означає. Важливо інше — якою буде політична поведінка депутатів. Прикро, що багатьох нових людей я ще не знаю. Наявність імперативного мандата також не матиме вирішального значення, тим паче, що є перспективи його скасування. І це добре, бо ніде у світі немає такого явища. Річ у тім, що імперативний мандат переносить центр прийняття рішень із парламенту в партійні штаби, а це помилково.
Сподіваюся, що в процесі переговорів і «Наша Україна», і БЮТ, і соціалісти зможуть відкинути надмірні амбіції, будуть більш толерантними, і це полегшить знаходження компромісу. Союз помаранчевих буде ще міцнішим, якщо на перший план висунуть національні інтереси. Але важко бути сьогодні впевненим, що візьмуть гору саме національні інтереси, а не переможуть кланові устремління або партійні пристрасті. Поки що, наприклад, з боку БЮТ я не бачу конструктивних підходів. Переконаність у тому, що та чи інша особа має бути прем’єром, — не конструктивна. І тут перспективнішим виглядає те, що говорить Президент, — спершу визначмося з принципами і з тактикою роботи, а потім підбиратимемо під ці завдання людей.
— Які перспективні завдання, на вашу думку, повинен вирішити новий парламент України на новому етапі, а в Криму — новий кримський парламент?
— Якби всі політичні сили в Україні підтримали позиції, на яких стоїть наш Президент — євроінтеграція та співпраця з НАТО, ефективніший захист інтересів України та правильна міжнаціональна політика, — це було б великим проривом уперед для країни і, напевно, хорошим результатом виборів. Але наскільки це вдасться — важко сказати.
У Криму підсумки виборів не викликають особливого оптимізму. Ті політичні сили, які ми називаємо продержавними (та й то значною мірою умовно), виявилися, на жаль, тут у меншості. На цьому тлі кримським татарам вдалося, попри всебічну атаку на наш електорат, трохи зміцнити свої позиції. Це вселяє надії, але якби не, м’яко кажучи, інертне ставлення тих, кого ми умовно називаємо союзниками, то можна було б зробити значно більше, ніж раніше. Але ми чекаємо не меншої, ніж раніше, протидії вирішенню проблем кримськотатарського народу. У Криму, як і раніше, поки що не перемогла та думка, що Крим може бути успішним лише в результаті вирішення проблем депортованих і зрівняння їх у правах з іншою частиною населення...
— Чи існує надія, що новий парламент України ухвалить ті закони, які не вдалося прийняти попередньому, — про права, політичну реабілітацію та статус кримськотатарського народу в Україні? Чи можна чекати, що, в принципі, просунеться розв’язання кримськотатарської проблеми в країні?
— Сьогодні вже можна сказати, що прихильники й апарат Президента розуміють гостроту цього завдання. Вони вже почали професіонально вникати в наші проблеми. Я роблю такий висновок із тривалих розмов із працівниками Секретаріату Президента, керівництвом РНБОУ, прем’єр-міністром. Це видно з указу Президента від 28 лютого про суспільно-політичну ситуацію в Криму, що адекватно відображає проблеми Криму з погляду національних інтересів. Інша річ, чи вдасться пояснити це тим силам, які, ймовірно, опиняться в союзі з «Нашою Україною», — БЮТ і соціалістам, а потім і Партії регіонів. Тут у нас багато запитань і сумнівів, тут будуть складнощі. Від цього і залежить те, чи будуть доведені до логічного завершення процеси відновлення прав депортованих і забезпечення прав кримських татар як цілісного народу. Питання про статус народу для нас більш принципове, воно містить вирішення таких проблем, як статус мови, збереження культури, норми представництва народу в органах влади, форма автономії в Криму тощо. Не всі проблеми будуть вирішені одномоментно, ми готові до того, що суспільство ще тільки осягає глибину та значення цих проблем, їхню роль у державному будівництві, але кримські татари схильні до ненасильницької тактики, методів еволюційних змін. Тому ми шукаємо політичні контакти для того, щоб держава швидше дозрівала для розв’язання наших проблем, адже тільки в такому разі запущені процеси матимуть безповоротний характер. Ми сподіваємося, що незабаром відбудеться вже заплановане спеціальне засідання РНБОУ з проблеми Криму та кримських татар в Україні, що змінить ставлення державних органів до автономії та знайде шляхи вирішення багатьох проблем у Криму, в тому числі — міжнаціональних і міжрелігійних.
— Вирішення яких проблем у Криму могло б просунутися зусиллями нового парламенту автономії? Кримські татари намагатимуться створити свою фракцію? І яку скрипку вона гратиме в загальному парламентському хорі?
— Кримська Верховна Рада за наявності доброї волі та бажання депутатів могла б зробити суттєвий внесок у вирішення національних проблем Криму, хоча я сумніваюся, що її нинішній склад розуміє значення та масштаб цих питань. Насамперед слід би виявити активність у тому, щоб кримський парламент нарешті почав відповідати світовим принципам демократії. У такому випадку він мав би справедливо вирішити земельну проблему в Криму, щоб у цій справі дотримувалися закону і справедливості . По-друге, кримськотатарська мова в Криму повинна мати статус, рівний із державною мовою та мовою демографічної більшості. По-третє, треба впорядкувати кримську топоніміку та повернути насильно усунені історичні назви. По-четверте, треба вирішити проблему адекватного й ефективного представництва кримськотатарського народу в органах влади, адже сьогодні ми як корінна в Криму нація, становлячи 12—13% населення, представлена в органах влади всього на 3—4%, що явно не відповідає не лише потенціалу народу, а й потребам Криму.
Я сподіваюся, що в нас вистачить депутатів для створення фракції, яка, як і фракція «Курултай» у парламенті Криму 1994—1998 років, відіграє стабілізуючу роль. З іншого боку, сподіваюся, вона сприятиме підвищенню результативності, зрілості та глибини ухвалюваних рішень і просуванню Криму до більшої демократії. Оскільки інтереси кримських татар, які вона відстоюватиме насамперед, тісно переплітаються з інтересами стабільності України, то виходить, що наша фракція знову буде, ймовірно, єдиною проукраїнською силою в парламенті автономії, принаймні — найпослідовнішою. Ми різко протидіятимемо всім авантюрним рішенням, які можуть завдати шкоди країні, народу або Криму...
ЗЕМЕЛЬНИЙ ІНДИКАТОР
— Чи сподіваєтеся ви, що тепер після всіх змін в Україні посилиться роль Ради представників кримськотатарського народу при Президентові? Останнім часом про неї щось мало чути. По-друге, чим пояснюється, на вашу думку, пропозиція Президента скасувати Декларацію 1991 року про суверенітет кримськотатарського народу, висловлена ним одразу після вступу на посаду?
— Важко припустити, що Віктор Ющенко перед приїздом до Криму знайомився з усією історією кримськотатарського національного руху та нашими документами 15-річної давності й при цьому склав власне бачення про такий давній документ, як Декларація. Тоді в нього були радники, які перейшли до нього від колишньої влади. Ми пояснили В. Ющенку, що Декларацію ухвалювали за радянських часів, коли була загроза розпаду України та відділення Криму, і таким чином ми зробили внесок у цілісність України. По-друге, після цього ми прийняли багато документів, у яких зафіксовано нашу позицію про те, що кримськотатарський народ бачить своє майбутнє, у тому числі й факт самовизначення, тільки в складі цілісної та демократичної України. І по- третє, Декларація відповідає всім нормам міжнародного права. Сьогодні Президент займається нашими проблемами значно глибше.
Питання про Раду представників я днями обговорював із секретарем РНБОУ Анатолієм Кінахом. Ми дійшли висновку, що, з одного боку, Раду треба реформувати, з іншого — треба посилити співпрацю державних органів із меджлісом кримських татар. Принаймні одним зі шляхів подальшої легалізації Ради є надання їй статусу дорадчого органу при Президентові та вищих органах влади України.
— Навколо Сімферополя і в інших місцях Криму після виборів стався різкий стрибок кількості самозахоплень землі з участю кримських татар. Але якщо так зване самоповернення землі кримськими татарами в 1991 році, коли радянська влада категорично не давала землі репатріантам, було зрозуміле і виправдане, то тепер це викликає неоднозначні оцінки. Як ви оцінюєте цей процес?
— Усе це пояснюється тим, що всіх рішень Києва тут не виконують. І хоч усі розуміють значення цієї проблеми й ухвалені державні рішення про те, щоб виділяти землю для репатріантів, тут усе саботується. Місцева влада каже, що треба перевірити законність, що треба створити банк даних, треба зачекати створення генеральних планів, а сама в цей час підпільно торгує землею. Так справа не піде. Я говорив Президенту та секретарю РНБОУ, що формально у Криму все законно, а по суті — знущання. На всіх рішеннях про виділення землі для росіян є всі печатки, там перевіряти нічого — треба оцінювати статистику та суть наявних процесів. А суть така, що багато кримських татар через недосконалість указу колишнього президента про паювання земель не змогли приватизувати паї, залишилися без землі через те, що з різних причин після повернення не вступили в наявні тоді колгоспи. Але річ у тім, що в 1944 році нас усіх без нашого бажання вивезли з Криму члени славних сталінських колгоспів, навіть формально не виключивши. Нащо ж нам удруге туди вступати? Ми ж не на курорт їхали? Тому все питання репатріації — це, по суті, питання про право кримських татар на кримську землю. Її повинні повернути народу без будь-яких умов, так само, як без умов і насильно забрали. По-друге, влада в Криму зловживає землею, здійснює підпільну торгівлю нею. Дискримінації в земельному питанні зазнають і багато бідних людей серед місцевого населення, тому до наших «полян протесту» в багатьох місцях приєдналися і слов’яни, і тепер разом нам буде легше відстоювати законність і справедливість у земельному питанні...
Якщо минула кримська влада, судячи з усього, вирішила поставити нас перед фактом, що «все, хлопці, вже все розділили, землі більше немає, ділити нічого», то це не пройде. Кримські татари доб’ються своєї землі. Вважаю, що влада просто має визначитися, що в кримських регіонах повинні бути виділені масиви для кримських татар, а там ми вже разом дивитимемося, кому та як давати. Просто ми повинні бути впевнені, що для кримських татар є земля. І цим ми покладемо край усім розмовам про спекуляцію, про корупцію, про підпільний ринок землі тощо. Тоді вже ми зможемо ретельно перевіряти того кандидата, який претендує на землю, чи немає в нього ще десь ділянки.
«ОДНОСТОРОННЯ ЛЮБОВ НАС НЕ ВЛАШТОВУЄ»
— Мустафо-ага, серед учасників кримськотатарського національного руху останнім часом виявилися і дедалі посилюються антиукраїнські настрої. Скажімо, публіцист Тимур Дагджі дедалі частіше виступає із затвердженнями на зразок «національна політика України з елементами абсурду», «злочинна асиміляція»; видатний діяч Надір Бекіров, не добираючи слів, також обвинувачує в усіх бідах українську державу, називає її «расистською»... Ці тенденції виявляються навіть на сесіях курултаю. Як ви їх оцінюєте?
— Я б не сказав, що це антиукраїнські настрої або що вони набули широкого поширення. Просто в людей з’являється певне роздратування з приводу того, що ми всіляко намагаємося зміцнювати єдність і стабільність української держави, але в результаті наше становище не покращується, ми щоразу виявляємося в програші, наражаємося, як і за радянської влади, на різну дискримінацію. Більш того, очевидно, з підказки провокаторів нам починають твердити, що ми становимо якусь загрозу. Це справді абсурд. Нас така одностороння любов не влаштовує. Однак й у цьому разі масових настроїв немає, просто до оцінки кожного конкретного випадку треба підходити окремо. Тимура Дагджі, наприклад, у 1982 році Компартія відправляла в Мадрид, щоб він відстоював радянську позицію та переконував міжнародну громадськість, що в СРСР відсутня проблема кримських татар, які повністю, мовляв, укорінилися в Узбекистані. З’їзд кримських татар ще в 1987 році вимагав притягнення його до кримінальної відповідальності за дезінформацію, яку він публікував в узбекистанській кримськотатарській газеті, що її редагував, до речі, практично не володіючи кримськотатарською мовою. Пізніше кримські татари пробачили йому це й обрали делегатом курултаю. Але і тепер він періодично влаштовує провокації, що шкодять як Україні, так і роботі курултаю та меджлісу. Чи міг він сам, наприклад, пригадати, що говорив Безсмертний десять років тому, і тільки тепер обуритися цим і вимагати справедливості? Ні, звісно. Це організоване недругами України, які просто використали його як пішака, як виконавця.
Що стосується Надіра Бекірова, то його позиція, що вибори й участь кримських татар в органах влади нічого народу не дають, є проявом якоїсь дитячості, наївних бачень у політиці. Крім того, це посилюється особистими ворожими відносинами Надіра з окремими членами меджлісу, особистим незадоволенням у кар’єрі, ймовірно, він розраховував на більше, але поки що не вдалося. На мою думку, в майбутньому він стане більш зрілим політиком. Але при цьому сказати, що він противник української державності, було б неправдою. Хоча, гадаю, що за розумної державної політики відносно кримських татар підстав і мотивів для подібних настроїв і висловлювань було б значно менше.
— При прокуратурі створено спеціальну службу «з протидії релігійному екстремізму та тероризму». Багато газет, очевидно, не зрозумівши суті, вже охрестили її як «спецслужбу з боротьби з ісламізмом», тобто з мусульманством. Як ви оцінюєте це рішення і чого чекаєте від роботи служби?
— Ми не маємо нічого проти такої спецслужби, але якщо вона буде органом боротьби з ісламом загалом або тільки з мусульманським екстремізмом, а іншого екстремізму не помічатиме або навіть заохочуватиме, — це буде неправильно. На території Криму, наприклад, велику небезпеку становить екстремізм православний Московського патріархату. Відомо багато провокацій цієї організації на релігійному ґрунті, які кілька разів небезпечно дестабілізували ситуацію в Криму. Якщо ця спецслужба неупереджено та законно займатиметься своїми справами, то жодних проблем не виникатиме. Посилює ситуацію те, що на чолі комітету у справах релігій стоять необ’єктивні люди, які підтримують одну конфесію, але утискують деякі інші релігії, перешкоджають вирішенню їхніх проблем, що шкодить іміджу й авторитету держави. Але, створюючи такі відділи, роблячи необдумані кроки проти мусульман загалом, держава повинна розуміти, що вони завдають більше шкоди, аніж приносять користі. Утім, поживемо — побачимо...
