— Пане Джемільов, що для кримськотатарського народу означає нагородження Вас медаллю Нансена?
— Ми сприймаємо нагороду як моральну підтримку нашої справедливої справи з повернення на батьківщину і відновлення наших прав. А для мене ця нагорода — свідчення того, що наш голос почули на високому рівні, що проблему кримськотатарського народу визнано і вона перебуває під пильною увагою світової спільноти.
— За участь у національно-демократичному і правозахисному русі ви провели в радянських в’язницях, таборах і засланнях двадцять років. Ви вірили в те, що ваша мрія здійсниться і кримськотатарський народ зможе повернуться на свою історичну батьківщину і ваша діяльність буде високо оцінена ООН і міжнародними організаціями?
— Ми сподівалися на те, що кримськотатарський народ колись повернеться в Крим і працювали для втілення в життя нашої мрії. Але, відверто кажучи, я не сподівався на те, що все станеться так швидко. Навіть у 80-ті роки, коли почалася перебудова, до мене приходили молоді хлопці й казали, що вони не вірять в те, що за нашого життя кримськотатарський народ зможе повернутися на батьківщину і необхідно готувати підростаюче покоління для продовження боротьби за повернення. Особливо це відчувалося в таборах, де я тоді відсиджував черговий строк. Тоді нам навіть на думку не спадало, що ми зможемо говорити про проблеми свого народу з високої трибуни Палацу націй ООН. Ми думали про те, в якому таборі чи в’язниці нам доведеться помирати, бо режим був сповнений рішучості придушити й знищити будь-яке інакодумство. Але, слава Богу, цього не сталося.
— Які, на ваш погляд, сьогодні головні завдання руху кримських татар за повернення на батьківщину і облаштування їх у Криму?
— По-перше, зібрати всіх наших співвітчизників на батьківщині. Поки що лише половина з них — це близько 260000 — змогла здійснити свою мрію і повернутися в Крим, решта 240000 усе ще перебувають у місцях довголітнього заслання і практично не мають змоги повернутися, хоча дуже цього хочуть.
Крим є складовою частиною України, яка не тільки не перешкоджає нашому поверненню, а й усіляко сприяє цьому процесові. Але попри ці зусилля становище кримських татар продовжує залишатися надто важким. Ті, хто вже повернувся, перебувають у жахливому становищі. Десятки тисяч не мають даху над головою і змушені жити без води, тепла, електрики. Вже виникла додаткова проблема — проблема роз’єднаних родин. Рівень безробіття серед кримських татар значно вищий, ніж загалом у Криму. В результаті багаторічної русифікації кримських татар проблема відродження нашої мови, культури і традицій теж у катастрофічному становищі. Я розумію, що вирішення цих проблем пов’язане з великими фінансовими затратами, а Україна сама у важкому економічному становищі й навіть за великого бажання вона мало чим може нам допомогти. Але, на жаль, з боку деяких представників керівництва країни особливого бажання допомогти немає. Турбує те, що не вирішуються навіть ті проблеми, на які не потрібні особливі кошти. Це насамперед правові проблеми. Пригадайте, скільки говорилося про те, що під час прийняття закону про вибори необхідно забезпечити права кримських татар представляти в парламенті свій народ. Цього не сталося і ми залишилися за бортом. Зараз у парламенті Криму немає жодного представника кримськотатарського народу. Це не тільки гальмує розв’язання проблем, а й створює велику небезпеку стабільності в Криму. Такий стан справ сприймається кримськими татарами як образа. Адже на своїй землі вони не мають жодного представника в парламенті, отже, не беруть участі і в формуванні уряду.
— Чи є у Верховній Раді України партії, які надають вам підтримку?
— У Верховній Раді є два депутати від кримських татар — я і Рефат Чубаров. Якби не було такої благородної партії як Народний рух України, яка без будь-яких умов простягла руку допомоги і сказала «ми включаємо вас в перший десяток нашого списку», — я не був би народним депутатом. З Народним рухом України ми маємо зв’язки ще з часів боротьби з тоталітарною імперією. Можна сказати, що це основна політична сила, яка нас підтримує. Є ще й інші партії, які тією чи іншою мірою нас підтримують, — це центр і правіше за центр, частина Партії зелених, НДП, деякі депутати Соціал-демократичної об’єднаної партії, «Громади».
— А комуністи?
— Комуністи категорично проти нас. Леонід Кучма обіцяв нам, що буде розглянуто питання про додаткові вибори на квотній основі. У зв’язку з цим він повинен був вийти із законодавчою ініціативою в парламент України. На цю тему я розмовляв з комуністами, зокрема з комуністами, обраними з Криму. Я сказав їм, що задля стабільності Криму треба надати можливість представникам кримських татар обстоювати свої інтереси законно в парламенті, а не за його межами, вдаючись до форми загальногромадянської непокори. Однак комуністи були категорично проти виборів на квотній основі.
— Як ви оцінюєте роль міжнародних організацій у русі кримських татар за повернення в Крим?
— За останні роки значно розширилося коло міжнародних організацій, які відіграють важливу роль у розв’язанні проблем кримськотатарського народу. Одним із піонерів у цій діяльності стала Програма ООН з розвитку та інтеграції депортованих в українське суспільство. Ми високо цінуємо зусилля, зроблені в цьому напрямі ОБСЄ і Верховного комісара ОБСЄ з національних меншин Макса ван дер Стула.
Винятковими за своїм значенням стали ініціативи Управління верховного комісаріату ООН у справах біженців. Ефективна діяльність співробітників УВКБ ООН та їхніх представників в Україні з питань захисту біженців, розширення мандата цієї організації з включенням до нього проблеми кримських татар та інших депортованих є значним внеском у справу подолання спадщини тоталітарної імперії.
— Разом з нагородою ви отримали 100 000 доларів. На які цілі підуть ці гроші?
— Рішенням Національного з’їзду кримськотатарського народу організовано гуманітарний фонд Крим, який займається всіма проблемами, що стоять перед нашим народом. Кошти, які нам іноді вдається отримати, я маю на увазі пожертви представників нашої діаспори чи тих, хто підтримує наш рух, надходять до цього фонду. Певна частина грошей фонду йде сім’ї, у якої народилася дитина, певна на стипендії обдарованим студентам, на оплату операцій, купівлю ліків тощо.
— Що ви відчували, коли Верховний комісар ООН у справах біженців Садако Огата вручала вам високу нагороду — медаль Нансена?
— З цією нагородою пов’язаний один дуже важливий для нас момент. У документах Комітету ООН з присудження нагороди написано, що медаллю Нансена нагороджується голова меджлісу кримськотатарського народу. Як ви знаєте, меджліс офіційно не визнаний керівництвом України. Я сподіваюся, що це нагородження вплине на українське керівництво й допоможе вирішити це питання. Мені також було приємно бачити в залі Палацу націй і представників нашої держави, які, гадаю, щиро задоволені присудженням цієї високої нагороди громадянинові України.
№207 29.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
— Пане Джемільов, що для кримськотатарського народу означає нагородження Вас медаллю Нансена?
— Ми сприймаємо нагороду як моральну підтримку нашої справедливої справи з повернення на батьківщину і відновлення наших прав. А для мене ця нагорода — свідчення того, що наш голос почули на високому рівні, що проблему кримськотатарського народу визнано і вона перебуває під пильною увагою світової спільноти.
— За участь у національно-демократичному і правозахисному русі ви провели в радянських в’язницях, таборах і засланнях двадцять років. Ви вірили в те, що ваша мрія здійсниться і кримськотатарський народ зможе повернуться на свою історичну батьківщину і ваша діяльність буде високо оцінена ООН і міжнародними організаціями?
— Ми сподівалися на те, що кримськотатарський народ колись повернеться в Крим і працювали для втілення в життя нашої мрії. Але, відверто кажучи, я не сподівався на те, що все станеться так швидко. Навіть у 80-ті роки, коли почалася перебудова, до мене приходили молоді хлопці й казали, що вони не вірять в те, що за нашого життя кримськотатарський народ зможе повернутися на батьківщину і необхідно готувати підростаюче покоління для продовження боротьби за повернення. Особливо це відчувалося в таборах, де я тоді відсиджував черговий строк. Тоді нам навіть на думку не спадало, що ми зможемо говорити про проблеми свого народу з високої трибуни Палацу націй ООН. Ми думали про те, в якому таборі чи в’язниці нам доведеться помирати, бо режим був сповнений рішучості придушити й знищити будь-яке інакодумство. Але, слава Богу, цього не сталося.
— Які, на ваш погляд, сьогодні головні завдання руху кримських татар за повернення на батьківщину і облаштування їх у Криму?
— По-перше, зібрати всіх наших співвітчизників на батьківщині. Поки що лише половина з них — це близько 260000 — змогла здійснити свою мрію і повернутися в Крим, решта 240000 усе ще перебувають у місцях довголітнього заслання і практично не мають змоги повернутися, хоча дуже цього хочуть.
Крим є складовою частиною України, яка не тільки не перешкоджає нашому поверненню, а й усіляко сприяє цьому процесові. Але попри ці зусилля становище кримських татар продовжує залишатися надто важким. Ті, хто вже повернувся, перебувають у жахливому становищі. Десятки тисяч не мають даху над головою і змушені жити без води, тепла, електрики. Вже виникла додаткова проблема — проблема роз’єднаних родин. Рівень безробіття серед кримських татар значно вищий, ніж загалом у Криму. В результаті багаторічної русифікації кримських татар проблема відродження нашої мови, культури і традицій теж у катастрофічному становищі. Я розумію, що вирішення цих проблем пов’язане з великими фінансовими затратами, а Україна сама у важкому економічному становищі й навіть за великого бажання вона мало чим може нам допомогти. Але, на жаль, з боку деяких представників керівництва країни особливого бажання допомогти немає. Турбує те, що не вирішуються навіть ті проблеми, на які не потрібні особливі кошти. Це насамперед правові проблеми. Пригадайте, скільки говорилося про те, що під час прийняття закону про вибори необхідно забезпечити права кримських татар представляти в парламенті свій народ. Цього не сталося і ми залишилися за бортом. Зараз у парламенті Криму немає жодного представника кримськотатарського народу. Це не тільки гальмує розв’язання проблем, а й створює велику небезпеку стабільності в Криму. Такий стан справ сприймається кримськими татарами як образа. Адже на своїй землі вони не мають жодного представника в парламенті, отже, не беруть участі і в формуванні уряду.
— Чи є у Верховній Раді України партії, які надають вам підтримку?
— У Верховній Раді є два депутати від кримських татар — я і Рефат Чубаров. Якби не було такої благородної партії як Народний рух України, яка без будь-яких умов простягла руку допомоги і сказала «ми включаємо вас в перший десяток нашого списку», — я не був би народним депутатом. З Народним рухом України ми маємо зв’язки ще з часів боротьби з тоталітарною імперією. Можна сказати, що це основна політична сила, яка нас підтримує. Є ще й інші партії, які тією чи іншою мірою нас підтримують, — це центр і правіше за центр, частина Партії зелених, НДП, деякі депутати Соціал-демократичної об’єднаної партії, «Громади».
— А комуністи?
— Комуністи категорично проти нас. Леонід Кучма обіцяв нам, що буде розглянуто питання про додаткові вибори на квотній основі. У зв’язку з цим він повинен був вийти із законодавчою ініціативою в парламент України. На цю тему я розмовляв з комуністами, зокрема з комуністами, обраними з Криму. Я сказав їм, що задля стабільності Криму треба надати можливість представникам кримських татар обстоювати свої інтереси законно в парламенті, а не за його межами, вдаючись до форми загальногромадянської непокори. Однак комуністи були категорично проти виборів на квотній основі.
— Як ви оцінюєте роль міжнародних організацій у русі кримських татар за повернення в Крим?
— За останні роки значно розширилося коло міжнародних організацій, які відіграють важливу роль у розв’язанні проблем кримськотатарського народу. Одним із піонерів у цій діяльності стала Програма ООН з розвитку та інтеграції депортованих в українське суспільство. Ми високо цінуємо зусилля, зроблені в цьому напрямі ОБСЄ і Верховного комісара ОБСЄ з національних меншин Макса ван дер Стула.
Винятковими за своїм значенням стали ініціативи Управління верховного комісаріату ООН у справах біженців. Ефективна діяльність співробітників УВКБ ООН та їхніх представників в Україні з питань захисту біженців, розширення мандата цієї організації з включенням до нього проблеми кримських татар та інших депортованих є значним внеском у справу подолання спадщини тоталітарної імперії.
— Разом з нагородою ви отримали 100 000 доларів. На які цілі підуть ці гроші?
— Рішенням Національного з’їзду кримськотатарського народу організовано гуманітарний фонд Крим, який займається всіма проблемами, що стоять перед нашим народом. Кошти, які нам іноді вдається отримати, я маю на увазі пожертви представників нашої діаспори чи тих, хто підтримує наш рух, надходять до цього фонду. Певна частина грошей фонду йде сім’ї, у якої народилася дитина, певна на стипендії обдарованим студентам, на оплату операцій, купівлю ліків тощо.
— Що ви відчували, коли Верховний комісар ООН у справах біженців Садако Огата вручала вам високу нагороду — медаль Нансена?
— З цією нагородою пов’язаний один дуже важливий для нас момент. У документах Комітету ООН з присудження нагороди написано, що медаллю Нансена нагороджується голова меджлісу кримськотатарського народу. Як ви знаєте, меджліс офіційно не визнаний керівництвом України. Я сподіваюся, що це нагородження вплине на українське керівництво й допоможе вирішити це питання. Мені також було приємно бачити в залі Палацу націй і представників нашої держави, які, гадаю, щиро задоволені присудженням цієї високої нагороди громадянинові України.
№207 29.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
