Після гарячих політичних подій попереднього місяця лідер НДП Анатолій Матвієнко вирішив відпочити у Трускавці, де його знайшов кореспондент газети «Експрес». Інтрев’ю, надруковане цією газетою, здалося нам досить показовим, тому редакція «Дня» вирішила передрукувати його з деякими скороченнями.
— У політичних колах сьогодні жваво обговорюють тему розколу в партії влади. Що трапилось?
— Політвиконком НДП несподівано вирішив розглянути питання партійної кандидатури на пост президента й прийняв рекомендаційне рішення про підтримку Леоніда Кучми. «За» проголосували 11 осіб, проти — 6. У числі тих, хто не погодився з таким рішенням, були Тарас Стецьків, Олександр Ємець, Володимир Філенко, я...
Річ у тім, що 1996 року НДП утворювалась як симбіоз бізнесу, влади та політичних рухів. Була надія, що ці три складові підтримуватимуть і розвиватимуть одна одну. Однак сьогодні маємо зовсім інше: хоча чиновники здебільшого усвідомлюють нездарність керівництва нинішнього Президента, проте висловити своє ставлення до нього публічно бояться, бо ж втрата посад стала б для них життєвою трагедією. Те ж саме і з бізнесменами. При чинних податках вести чесний бізнес нереально. Однак якщо ти лояльний до влади, вона заплющує на це очі, якщо ж ні — завтра тебе знищать і позбавлять усього. От чому владі вигідна нинішня податкова система. Лише незаангажовані у бізнесі та владі політики можуть висловити власну думку. Ми й намагаємося це робити.
— І не страшно?
— Страшно тим, хто в нас не в злагоді з законом. А таких — більшість. Скільки разів Ющенку погрожували, що за ним тюрма плаче, однак поки що не можуть його звалити. Достатньо було мені покритикувати Кучму й уряд, як уже третій місяць на Вінниччині, де я свого часу був губернатором, працюють представники всіх силових структур й у кожному папірці шукають якогось мого «інтересу». Нинішній вінницький голова обладміністрації навіть боїться до мене підходити, аби його не запідозрили у зв’язках з «бунтівниками». І такі репресії вже стали нормою.
— Чому ж раптом ваше ставлення до нинішнього Президента змінилося?
— Думаю, я діяв послідовно. Ми робили все, аби дати можливість всенародно обраному Президенту діяти в напрямку реформування. Однак він пішов іншим шляхом. Сьогодні Кучма та його оточення борються не стільки за нашу партію, скільки за її, так би мовити, торговельний знак. Бо ж боїться реакції виборців, які скажуть: «Ну якщо вже НДП не підтримала Кучму, то його справи зовсім кепські». Якщо ж НДП підтримає Леоніда Даниловича, то зникне як партія, незалежно від того, виграє він вибори чи програє. У першому випадку й потім дискредитує сам Кучма, якому потрібна не політична сила, а віддана бюрократія. У другому — народний гнів змете НДП за те, що не мала сміливості висловити свою позицію.
— А якою, на вашу думку, є нинішня команда Президента?
— Команди як такої немає. Є щонайменше три групи, які борються за власні інтереси. Яскравий приклад — Суркіс та його компанія, які незмінно декларують свою лояльність до Президента. За це той їх щедро винагороджує: із 37 підприємств в одного лише «Славутича» залишилися пільги у ПДВ на ввезення імпортних товарів. У структури Суркіса ввійшло вже десяток обленерго, йому ж за дармову ціну віддали високорентабельні феросплавні заводи та інші прибуткові підприємства. За які заслуги? За лояльність. Дійшли до того, що створюють різні президентські фонди, куди бізнесовці скидають готівку. Ось вам тіньова економіка в дії. Як на мене, то хай би вже крали, якщо вже ми без цього не можемо обійтися, але при цьому створювали нові робочі місця й платили людям зарплату. А то ж усе за кордон вивозять. Он скільки Кучма говорив про Лазаренка. Мовляв, той майже мільярд накрав. Але, попри це, спершу його родина змогла виїхати за кордон, а потім і сам Павло Іванович. А тепер Кучма кричить, що треба його повернути. Хіба це боротьба з корупцією, про яку так любить говорити нинішній Президент?
А Валерію Пустовойтенку не раз говорив: владу дають і владу забирають. Треба підтримувати авторитет партії, а не авторитет особистостей, яких ця ж партія посадила у владні крісла. Йому й таким як він я часто наголошував: вас усе одно за кілька місяців поженуть, та якщо за вами стоятиме партія, ви повернетесь. Але така вже людська психологія: краще синиця в руках...
