26 січня в дніпропетровському Молодіжному театрі-студії «Віримо!» в черговий раз було представлено спектакль за повістю Ф. Іскандера «Кролики та удави». Дивно, що ця дуже складна постановка була зроблена не в «офіційному» професійному театрі. Легко уявити собі проблеми. Адже треба було перевести філософську казку Ф.Іскандера у форму п’єси, надати їй відповідного оформлення. Уявіть собі: в який спосіб можна зобразити на сцені процес проковтування удавом кролика? І не дивно, що театр бере з цим спектаклем призи.
Але річ навіть не в сміливості режисерського задуму і не у грі акторів. «Кролики та удави» ще під час свого написання мали величезний заряд соціальної і політичної критики. Головний режисер театру Володимир Петренко вперше поставив спектакль перед президентськими виборами — 23 жовтня 1999 року. Політичної реакції на прем’єру, я, щоправда, не помітив.
І це дивно, оскільки політичні аналогії були напрочуд прозорі. Добробут Короля кроликів прямо залежить від розбою удавів. Думка про те, що тільки під керівництвом Короля кролики можуть урятуватися, постійно втовкмачується в голови і самим Королем, і Вченим, і Поетом… Навіщо? Та щоб Король залишився при владі. Саме так він і пояснює свою роботу: головне в житті Допущених (кролячих чиновників) — бажання залишитися біля стола. І їх уже не зупиняють ані зрада, ані вбивство. Проте кролики — вегетаріанці, тому прямо вбивати противників режиму не можна, але віддати їх удавам на поталу — запросто.
Тоді, 1999 року, хитрі прийоми Короля, завдяки яким кролики, що за пару хвилин до цього мали намір його змінити, з радістю переобирають його на наступний термін, — виглядали досить смішною політичною критикою і навряд чи могли бути сприйняті всерйоз. Не дивно — тоді люди були поставлені перед практично повною відсутністю вибору. Власне, про це мовилося й зі сцени. По суті, ні Той, що замислився, ні його послідовник — Той, що захотів, не хотіли перемоги і не прагнули до неї. Відповідно — вони її й не одержали.
Зараз минув час, і ми стали свідками нових дивних і страшних подій. І зараз, більше, ніж через рік після прем’єри, вистава виглядає зовсім, зовсім інакше. Більше того, вийшовши із залу, я відчув, що справжня трагедія відбувається саме там — на сцені, а тут, у «реальному» політичному світі коїться безглуздий фарс, поставлений нетямущими режисерами і виконаний не менш нетямущими акторами. Принаймні в театрі ми бачимо, як охорона розганяє реальний натовп кроликів, що висловлює свою зневагу до Короля. В житті ж — міліціонери, що мерзнуть навколо всіх пам’ятників міста, в очікуванні ймовірних пікетів на тему «Україна — без Кучми!». Причому кролики (весь народ) і там, і тут однакові. Зневажаючи Короля, кролики аж ніяк не піддаються на «провокації» Того, що захотів, який намагається переконати їх у необхідності повалення «режиму». Аж ніяк не підтримуючи Президента, наші громадяни в масі своїй добре розуміють (на відміну від опозиції), що «Україна без Кучми», це та ж країна, з тими ж проблемами. Кучму ми можемо прибрати, але хто буде наступним Президентом, маючи на увазі, що Кучма — всього лише «фотознімок» нашого народу? Ще за рік до виборів говорилося, що наступним Президентом України буде Кучма, хоч і не обов’язково Леонід Данилович…
Проте є й відмінності, пов’язані саме з тим, що наше політичне життя не трагедія, а фарс. Не будемо говорити про цілком реальну трагедію сім’ї Гонгадзе. Але скажемо, що в сучасній Україні не видно й трагедії кролика, який задумався не те щоб про щось заборонене, але щось таке, що не схвалюється (і, як виявилося, — що правильно не схвалюється!). Немає місця трагедії Меткого, зрада в нас — таке саме безкарне діяння, як і безпросвітна дурість. На сцені Меткий плаче, дізнавшись про те, що зрада супроводжуватиме його завжди, чи можете ви уявити щось подібне у виконанні якого-небудь нашого політика або чиновника? Агов, як же вам спиться, організатори розгону нешкідливих і безглуздих антипрезидентських пікетів, що зрадили своєю «підтримкою» і Президента, і його програму реформування? Не відповідають, добре видно, що не добудишся… А трагедія Короля, майже непомітна в повісті, але чудово показана Володею Косоногом? Король добре знає, що Той, що замислився, має рацію, і гіпнозу справді немає; Король аж ніяк не такий далекоглядний, щоб дійсно передбачувати появу нової зброї удавів; Король готовий і підтримати Того, що замислився. Але… Король знає, що коли він дійсно підтримає Того, що замислився, то брати-кролики розірвуть і його, і Того, що замислився. Кролячий бунт справді безглуздий і нещадний, і він здатний тільки на повалення вчорашніх ідолів, але аж ніяк не на покращання життя.
