На цьому тлі новини з валютного ринку України виглядають просто чудово. Вже другий тиждень учасники ринку відмічають стійке зниження девальваційних очікувань і збільшення пропозиції валюти на ринку. 19 березня Національний банк дозволив вільну купівлю валюти для торгових операцій на позабіржовому міжбанківському ринку, заборонену з вересня минулого року. За останню декаду березня готівковий курс гривні впав на 10% з 3,7620/3,9000 до 4,1508/4,2602. Але вже з початку квітня він почав стабілізуватися, а за останні 9 днів котировки гривні в легальних обмінних пунктах зросли на 2%.
Тепер, коли найважчий — початковий — етап лібералізації валютного ринку вже позаду, можна підбити попередні підсумки і розібратися, що нас чекає попереду. За великим рахунком, в «українській лібералізації», на відміну від російської і казахстанської, дуже чітко простежуються два однаково важливі компоненти — технологічний і психологічний. Перший — це набір монетарних заходів, як то, стискування пропозиції гривні, контроль за банківською ліквідністю, запровадження адміністративних процедур розподілу іноземної валюти тощо. До заходів психологічного впливу на поведінку учасників ринку, вочевидь, потрібно віднести широкомасштабну кампанію public relations (у простолюдді — обробку громадської думки), регулярно практиковану Нацбанком.
Взагалі ж, якщо спробувати розділити, які із заходів носили виключно монетарний, а які — психотерапевтичний характер, то, напевно, зробити це буде неможливо. Дійсно, жодна дія, що робиться Нацбанком у сфері валютного регулювання, не мала б ніякого сенсу, якби в неї не повірили суб'єкти ринку. Пам'ятаєте гасло більшовицької пропаганди? «Ідеї стають матеріальною силою, якщо вони опановують масами!» Візьмемо хоча б таку проблему, як процедура встановлення валютного курсу гривні. Протягом декількох місяців в Україні існувала безліч валютних курсів — «чорний», «сірий», «білий»… Як після всього цього за кілька днів переконати торговців, що єдино точний курс складається на міжбанківському ринку? Правильно, треба «фізично» усунути саму ідею множинності курсів, і в додаток до цього, створити видимість свободи ринкового вибору і відходу Нацбанку від регулювання курсу.
Чи було закриття Міжбанківської валютної біржі непродуманим і поспішним кроком? Аж ніяк ні. Це був дуже вишуканий психологічний прийом. По-перше, було ліквідовано практику встановлення курсу внаслідок «фіксингу». Таким чином, офіційний курс перестав «прив'язуватися» до «думки і можливостей по інтервенції валюти» Нацбанку. По-друге, біржовий курс, який встиг стати таким собі фетишем поведінки, у цій своїй якості пішов у небуття. Зауважимо, УМВБ завжди асоціювалася у фінансистів з інструментом регулювання курсу Нацбанком, тому її закриття виконало свою місію і таки стало для торговців (як того хотілося Вікторові Ющенку) «знаковою» подією.
Цікаво, що вплив Національного банку на психологічний стан ринку багатократно посилився внаслідок успішної демонстрації ним «власної» (тобто відмінної від Міжнародного валютного фонду) позиції у справі валютного регулювання. З кінця 1997 року принаймні тричі фахівці банку відмовлялися від рекомендацій фонду, і вигравали сутичку зі стихією девальваційних очікувань. Причому, випадок, коли ринок було затиснуто лещатами адміністративного регулювання, взагалі був пов'язаний із порушенням міжнародних домовленостей України. Йдеться про чотири валютні обмеження, які суперечать статті 8 «Статей Договору МВФ», а саме: (1) обмеження можливості обслуговування платежів по боргах у іноземній валюті при перевищенні певної відсоткової ставки; (2) обмеження на надання окремих торгових кредитів у гривні і валюті; (3) обмеження на репатріацію доходів деякими резидентами-неінвесторами; (4) обмеження на передоплату імпорту. Згідно з матеріалами, підготовленими до першого перегляду програми співробітництва з МВФ, українські чиновники наполягають на збереженні третього і четвертого обмеження до кінця червня. Що ж до бюрократичних вимог із оформлення документів до покупців валюти, то вони «використовуються виключно з метою контролю» а, отже, скасуванню не підлягають.
На закінчення слід все ж сказати, що ніяка психотерапія ринку не допомогла б, якби час від часу українські власті не діставали право на передих безпосередньо від МВФ. Очевидно, коли отриманий ресурс МВФ і Світового банку буде вичерпано, ми знову будемо гадати, допоможе чи не допоможе терапія «психопатології мас» одужанню фінансового ринку.
