У перший же день свого понтифікату, звертаючись до поляків, Іван Павло ІІ сказав свою вікопомну тепер фразу: «Не бійтеся!» Ці два слова стали вкрай важливими для тогочасної Польщі, в утробі якої в той період уже зароджувалася «Солідарність». Пізніше інший польський лідер — уже світського, а не церковного штибу — Лех Валенса скаже про Івана Павла ІІ: «Без нього комунізм не закінчився б або принаймні це сталося б набагато пізніше і з великою кров’ю». Ці дві репліки двох, поза сумнівом, великих поляків дають нам розуміння тієї грані лідерства, якої сьогодні найперше потребує українське суспільство і якої воно, на жаль, досі не знало. Тому, очевидно, і комунізм у нас ще не скінчився. І навіть навпаки: за останні 20 років він обріс новими серйозними викликами. Таке «генно-модифіковане» суспільство вимагає від своїх лідерів над-зусиль та над-якостей. Але чи можна цього очікувати від тих, хто, живучи в ХХІ столітті та очолюючи найбільшу європейську державу, переконаний, що жінкам місце на кухні, а не в політиці, або від тих, хто під безглуздими приводами, які навіть вимовляти соромно, відмовляється брати участь у нобелівській церемонії. Мабуть, щодо такого лідерства доречніше було б вживати термін «шпанізм», запропонований російською журналісткою та письменницею Юлією Латиніною в «Ежедневном Журнале»...
Програму підтримки молодих лідерів Фонд Арсенія Яценюка «Open Ukraine» реалізує вже другий рік поспіль (подробиці першої зустрічі дивіться у «Дні» №96 від 10 червня 2009 року). Проект «Майстерня для молодих лідерів» має на меті ідентифікувати, підтримати та сприяти суспільному визнанню активної молоді в різних сферах, які мають вже інші лідерські характеристики та якості. Цього разу Фонд запросив до Києва понад 30 жінок-лідерів із різних регіонів України, що досягли найпомітніших результатів, втілюючи соціальні проекти на місцях, де їм доводиться долати чималий опір бюрократичного матеріалу. Зокрема, йдеться про програми з підтримки хворих на рак, ВІЛ-позитивних людей, малозабезпечених дітей, заохочення громадянської ініціативи, залучення громади до управління органами місцевого самоврядування, сприяння здоровому способу життя та фізичній активності, розвиток волонтерства, а також екологічні, бібліотечні проекти, освітні кампанії.
Абсолютна перевага жіночої частини аудиторії спровокувала перших спікерів ( а ними стали голова Наглядової ради Фонду «Відкрий Україну» Терезія Яценюк, головний редактор інформаційної служби каналу ICTV Олена Фроляк, член Венеціанської комісії Марина Ставнійчук, народний депутат України Ірина Геращенко та голова Національної Ради жінок України Тетяна Кондратюк) на обговорення власне гендерного аспекту лідерства. Відомі українки розповідали про необхідність роботи над собою, інтелектуального та духовного росту, вдосконалення гендерного законодавства в Україні... Утім дуже швидко стало очевидним, що всі гендерні питання так чи інакше пов’язані із загальним станом суспільства, дотриманням та повагою до політичних, соціальних, економічних прав громадянина незалежно від статі. Розмова про лідерство (чи то жіноче, чи то чоловіче) — це розмова про суспільство, про цінності та якості, що в ньому культивуються. На цьому значно глобальнішому аспекті докладно зупинилися учасники другої панелі — письменниця Оксана Забужко, голова правління Альянсу «Нова Енергія України» Валерій Боровик, директор проектів Антикризової гуманітарної програми Міжнародного фонду «Відродження» Руслан Краплич (до речі, саме він нагадав присутнім про відому фразу Івана Павла ІІ), головний редактор газети «День» Лариса Івшина, а також засновник Фонду «Відкрий Україну», народний депутат Арсеній Яценюк.
Арсеній ЯЦЕНЮК, засновник Фонду «Відкрий Україну», народний депутат:
— Для мене лідер — це людина, яка чітко знає, що вона хоче і тут найважливіше — що вона хоче не для себе, а для громад, для інших. Лідер завжди усвідомлює, якщо він досягне такого результату для громади, то це обов’язково повернеться плюсом для нього. Лідерський шлях для жінок в Україні взагалі складний, тому що жінки набагато емоційніші, ніж чоловіки. Але для нашого суспільства вкрай необхідно, щоб українські жінки завоювали ці позиції. За вами повинні йти і політики, і суспільство, і люди, які сповідують такі самі цінності що й ви. Важливо, щоб в Україні були і міністри-жінки і члени парламенту жінки. Важливо, щоб в Україні були жіночі лідери, які мають загальнонаціональні жіночі ідеї, які ведуть за собою масу, стають постатями на рівні з усіма іншими і які борються в цілому за майбутнє України, своєї сім’ї.
Розумних не тільки бояться, але і щиро не люблять. Це явище характерне не лише для українського суспільства але і для світу в цілому. У цьому не треба звинувачувати суспільство. І це, до речі, я вважаю помилкою усіх великих політиків, які думають, що суспільство їх не зрозуміло. Вони просто не зуміли донести свою позицію до людей.
Для того, щоб стати повноцінним лідером, потрібно стати частиною суспільства.
Терезія ЯЦЕНЮК, голова Наглядової комісії Фонду «Відкрий Україну»:
— Я вважаю, що формування сучасного громадянського суспільства повинно відбуватися паралельно із розв’язанням певних, у тому числі тендерних, проблем. Українські жінки, особливо молоді, мають усвідомлювати, що головне — це якісна освіта, саморозвиток, робота над собою. Зараз ми справді перебуваємо на етапі переходу до доби інтелекту. Тому найперше потрібно розвиватися. Принаймні своїх двох доньок я виховую саме так.
Марина СТАВНІЙЧУК, член Венеціанської комісії:
— Ми повинні розуміти, що світ — чоловічий, а тому жінкам, аби чогось досягати, треба працювати над собою вдвічі більше. Звісно, законодавство як регулятор суспільних відносин також повинно мати певні позиції, аби в умовах відсутності відповідної політичної культури надати жінці певні можливості. Адже наразі жінкам не дають можливості активно зайти в політику — ні на центральному рівні, ні на місцевому. Хоча, якщо говорити про виборчий процес, то його організатори — це, як правило, саме жінки, саме вони працюють у дільничних комісіях.
Але найсуттєвіша річ полягає в іншому: якщо основною цінністю суспільства є права людини — політичні, економічні, соціальні, — то в такому суспільстві й гендерне питання вирішується правильно. У нас же протягом довгих років формувалося зовсім інше суспільство, а тепер за короткий проміжок часу нам треба пройти той шлях, який західні країни долали протягом 50—60 років.
Оксана ЗАБУЖКО, письменниця:
— Успіх — категорія амбівалентна. Найуспішнішими авторами у ХХ столітті (судячи з тиражів) були Володимир Ленін та Зигмунд Фройд, про якого Карл Густав Юнг справедливо казав як про того, хто остаточно розвіяв і поховав європейські мрії про шляхетну людину. Їхній успіх говорить не стільки про них, скільки про те століття, в якому цей успіх став можливим. З іншого боку, коли виникає питання, які автори найбільше вплинули на літературу ХХ століття, то відразу виринають імена Джойса, Пруста, Кафки, а далі — Музіля, Вірджинії Вульф, Борхеса. Жоден із них не мав Нобелівськї премії... Вводити власні правила гри, обстоювати їх і за ними вигравати — це нелегко, це не обіцяє негайної винагороди, на яку орієнтована ринкова свідомість, але саме це й називається «пробивати інерцію». Цілий світ, і Україна в тому числі, вступили в період радикальної й глобальної зміни правил гри. Наступне десятиліття буде десятиліттям глобального геополітичного переформатування, і в цих умовах шукати лідерства в нішах нібито існуючої соціальної системи є справа заздалегідь програна. Продуктивно натомість шукати способи змінити цю систему.
Лілія ГРИНЕВИЧ, координатор напрямку «Суспільство знань» в «Уряді змін» Арсенія Яценюка:
— Я думаю, що ця дискусія на часі. Ми всі усвідомлюємо, в який непростий час ми живемо. Сьогодні світ жорсткий — чоловічий. Але жінки можуть бути дуже сильною, творчою рушійною силою у вирішенні багатьох проблем. На превеликий жаль, в політикумі — там, де приймаються серйозні рішення, від яких залежить майбутнє цілого народу, — жінок практично немає. Про це свідчить гендерний склад нашого парламенту чи уряду. Ідеться про те, що жінки, які неодноразово доводили свою працездатність, які працюють у багатьох сферах життя, є також і надзвичайно чутливими до сфер соціального розвитку суспільства. Дуже часто жінки можуть принести більше користі, ніж чоловіки. Тому світ повинен прагнути до гармонії. Коли жінок не допускають до сфери прийняття рішень — це так чи інакше відображається на соціальних аспектах розвитку суспільства. Ми маємо багато прикладів європейських урядів, де жінки представлені у владі, де вони вносять свою лепту в розвиток цивілізації. Таку можливість треба дати сьогодні українським жінкам.
В Україні ми маємо справу з прихованою гендерною дискримінацією щодо доступу жінок до влади. Очевидно, це свідчить про певний рівень розвитку суспільства, в якому до влади в основному приходять за рахунок великих фінансових і адміністративних ресурсів, а не завдяки прагненню щось змінити. Ми маємо приклад місцевих виборів. Чим вищий щабель влади, тим менше там жінок. Таким чином чоловіки, напевно, хочуть утримати монополію. Я вважаю, що жінки здатні набагато краще тримати позицію, вони політично є не зрадливими. Жінки значно рідше виявляють слабкість своєї позиції. Будемо сподіватися, що українська політика зміниться. Цьому має сприяти і молоде покоління, яке інакше дивиться на свої права та можливості.
Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»:
— Українська ситуація складна тим, що нам потрібно змінити парадигму свого розвитку. Україна може реалізуватися виключно як інтелектуальний проект. Треба «перемкнути рубильник». І тут без лідерських надзусиль у інтелектуальному та духовному напрямках не обійтися.
Коли в українських університетах мені доводиться чути про те, що там, мовляв, виховується справжня еліта, в мене виникає враження, що бажане видається за дійсне. Так само і з наукою лідерства. Насправді кожен має відчути, чи є в нього лідерський потенціал, чи готовий він отримувати за це своє лідерство не лише нагороди.
Двадцять років тому ми пробили діру в стіні й... опинилися в іншій камері. Аби не колотити безсистемно, треба зрозуміти, якого лідерства сьогодні потребує країна. Владі, зокрема українській, не дуже потрібні розумні громадяни. А Україні, навпаки, розумні громадяни дуже потрібні. Це велика суперечність, у якій кожен може знайти власний лідерський потенціал: як зробити так, щоб Україна виграла.
Непорозуміння довкола того, чи має бути присутня українська посадова особа на церемонії нагородження Нобелівською премією, говорить про те, що в українському суспільстві досі слабко конотуються цінності. Інколи для людей при владі цінності — це те, що в чемодані... Тоді як у Європі планка цінностей похитнулася, у багатьох наших найвищих чинів її ніколи й не було. Але чи це нормально?
Для того, щоб сформувати розумного громадянина, потрібні подвижницькі, лідерські зусилля, а найперше — більше якісної літератури та інформації. Одним словом — «всі в школу».
Олена КОЧЕМИРОВСЬКА, представник проекту «Довгострокова діяльність, спрямована на покращання ситуації у сфері протидії насильству в сім’ї та жорстокому поводженню з дітьми», Харків:
— Я вже протягом багатьох років працюю в соціальній сфері, й не тільки в Харківський, а й у багатьох інших областях України. Якщо говорити про лідерство, то це, безумовно, має бути ціннісна дискусія. Тому двотомник «Екстракт +200», який я отримала в подарунок від головного редактора «Дня» Лариси Івшиної, тим більше доречний.
Питання створення можливостей та питання лідерства стосується не лише жінок, а всіх громадян. Гендерні питання — це, звісно, важливо, але насправді вони є частиною значно більшого комплексу проблем розвитку суспільства. На жаль, багато людей, які цим опікуються й які це розуміють, не можуть донести своє розуміння суспільству.
Досвідом лідерства з активними українками поділилася також британка Анна Йоман, яка провела тренінг із лідерства. Її кількагодинне спілкування з аудиторією, звісно, мало переважно вузькопрофільний лідерський характер, утім нашу увагу привернула одна деталь, що співвідноситься із глобальним українським контекстом. На плазмових екранах з’явилася картинка: зелена істота, що відображає популярне уявлення суспільства про вигляд населення інших планет, і репліка: «Відведіть мене до свого лідера!» Така собі невинна гра, але з подвійним дном і філософським підтекстом. До кого цього інопланетного гостя повели б ви? Хто є лідером для українців? Або, принаймні, в якій площині його шукати? В політичній? Навряд чи. В духовній чи моральній? Можливо, але ж, згідно з українським інформаційним простором (а саме медіа великою мірою причетні до появи суспільних лідерів), цієї площини в країні фактично немає. Тоді де цей лідер?
КОМЕНТАРI
Ірина ЛОСЬ, представник проекту «Центр правової допомоги для людей, що вийшли з місць позбавлення волі», Нікополь:
— Сьогодні в Україні є попит на лідерів, зараз наша країна, як ніколи, потребує нових лідерів, людей із активною позицією. На мій погляд, саме ці люди і стануть на чолі України, щось змінять на краще у нашому житті. Досвід проведеного заходу — найбільша концентрація таких людей у регіонах. Думаю, що лідерів потрібно шукати саме там, де підростають активні люди, які хочуть щось зробити. Інша річ — у більшості людей із лідерськими рисами просто немає грошей, аби потрапити в ешелони політики і почати робити зміни.
Марія АДАМЧУК, представник проекту «Почуйте всі!», Луцьк:
— Необхідність у лідерах звичайно є, тому що це — новий розвиток. Нині Україні потрібні інтелектуальні лідери. Якщо брати периферію і центр, то у столиці люди більш начитані, розвиненіші. Якщо брати за кількісними показниками, то, на мій погляд, людей із лідерськими рисами проживає більше у Києві та великих містах. Однак це не значить, що у маленьких містах чи селах їх взагалі немає. На мою думку, лідерів не можна виростити, ними народжуються, а потім протягом життя вдосконалюються. Щодо рис, якими має володіти сучасний лідер, то це — впевненість, чесність, відкритість і всебічна розвиненість.
Яна САВЧУК, представник проекту «Посмішка в палаті», Київ:
— У перший день презентації приділялося багато уваги наявній гендерній нерівності серед лідерів: не тільки в парламенті, але і в інших сферах життя. Однак останнім часом жінок-лідерів стає дедалі більше. Я погоджуюся також із тим доповідачем, який сказав, що жінки можуть зробити набагато більше, ніж чоловіки. Мені подобається, як шукає лідерів Open Ukraine — серед молоді. Адже в молодих людях закладені лідерські якості, які треба тільки розвинути. Я думаю, що важливими рисами сучасного лідера є — можливість створювати команду, яка буде поважати його і працювати разом із ним, освіченість, комунікабельність, віра в те, що можна зробити зміни. Також ця людина повинна мати гарну освіту.
