У львівському видавництві «Літопис» вийшла книжка доцента історичного факультету Національного університету ім. Івана Франка Андрія Козицького «Геноцид і політика масового винищення цивільного населення у ХХ ст. (причини, особливості, наслідки)». За оцінками поважних рецензентів, а це, зокрема, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки Франкового університету Леонід Зашкільняк та доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії України 20—30-х років ХХ ст. Інституту історії НАН України Станіслав Кульчицький, це перший на пострадянському просторі навчальний посібник, в якому Голодомор вписано у контекст усіх геноцидів ХХ ст. «Можу сказати, що автор дуже сумлінно і відповідально підійшов до місії репрезентації сучасного наукового доробку однієї з найтрагічніших проблем міжнародного життя світового співтовариства — репресивної політики як способу розв’язання міжспільнотних суперечностей. Зібраний ним матеріал відрізняється високою науковістю (зокрема щодо представлення різних точок зору на одну проблему), глибокою аргументованістю стосовно фактичного матеріалу, переконливістю і обґрунтованістю щодо висновкових положень, поданих автором», йдеться у рецензії О. Зашкільняка.
Читацька аудиторія посібника — студенти гуманітарних спеціальностей університетів, викладачі вищої та середньої шкіл, широке коло осіб, які цікавляться історією геноциду й вивченням політики масових репресій проти цивільного населення у ХХ ст. У книжці розглянуто геноцид вірмен в Османській імперії, Голодомор 1932—1933 рр., Голокост європейських євреїв, екстермінацію циган, геноциди в Камбоджі та Руанді. Проаналізовано випадки масового винищення цивільного населення, які ще не визнані актами геноциду, однак мають виразні риси геноцидних дій. Навчальний матеріал подано в широкому історичному контексті, висвітлено передумови й наслідки політики геноциду урядів різних країн. Розглянуто дискусійні теоретичні проблеми, що стосуються методики вивчення явища геноциду, кваліфікації та оцінки злочинних дій, скерованих на масове винищення цивільного населення. Посібник вийшов під грифом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. «Робота А. Козицького, безперечно, буде цікава не тільки студентам, а й вченим, політикам, журналістам — як ґрунтовний довідник з історії ХХ ст.», — вважає С. Кульчицький.
— Працюючи над цією книжкою, кілька разів мав спокусу звернутися до різних фондів — за грантом, стипендією тощо, але все ж таки від цього стримався, — розповів «Дню» Андрій Козицький. — Книжка — абсолютно моя внутрішня ідея, що виникла на основі лекційного курсу, який я вже вісім років читаю студентам Франкового університету. Історія цього курсу є такою: у січні 2000 року представник України взяв участь у Міжнародному форумі з проблем вивчення Голокосту, що відбувався у Гельсінкі, і підписав кінцевий акт цього форуму, який полягав у тому, що 46 країн, які підписали цей документ, зобов’язалися серед іншого запровадити у вищій школі своїх країн викладання історії Голокосту. Українське міністерство зреагувало на це рішення не надто швидко — тільки через 11 місяців (на той час міністерство очолював Василь Кремінь) було видано інформаційний лист, згідно з яким рекомендували всім університетам запровадити курс вивчення історії Голокосту. В нашому університеті цей курс доручили підготувати мені, зважаючи на те, що я на той час уже був автором посібника з історії країн Азії і Африки ХХ століття, де (вперше в Україні!) був великий розділ про Ізраїль.
Я відмовився готувати цей курс, посилаючись на те, що дуже неетично викладати в Україні тільки Голокост, виокремлюючи його, в той час, коли немає такого листа про викладання, скажімо, Голодомору, винищення українців чи загалом репресій проти українців. Тоді декан історичного факультету — надзвичайно демократична людина — запропонував мені модифікувати курс так, як я вважаю за потрібне. А моя позиція полягала в тому, що курс має включати Голодомор українців, геноцид євреїв, геноцид циган, примусове виселення кримських татар, а також геноцид вірмен, і я почав його читати ще 2001 року. В Міністерстві освіти внесли поправки через рік, що стало підтвердженням нашої правоти, — 13 грудня 2001 року наступним листом було рекомендовано об’єднати з вивченням Голокосту вивчення Голодомору. А п’ять років тому я об’єднав свої лекції у посібник.
— Переглядаючи рецензію на вашу книжку професора Зашкільняка, я звернула увагу на те, що він дякує вам за, цитую, «представлення різних точок зору на одну проблему». Про що йдеться?
— Йдеться про те, що питання Голодомору, Голокосту та інших геноцидів є надзвичайно дражливими, оскільки досі залишаються елементом політичної боротьби. Ми знаємо, наприклад, що існує точка зору, яка заперечує факт Голодомору в Україні. Російські історики намагаються ствердити, що Голодомор був наслідком безгосподарності самих місцевих керівників. Також трапляються фрази, що серед керівної ланки української квазідержави (УРСР) того часу були десятки, сотні тисяч українців. Я не замовчую цього, але подаю відповіді, інші матеріали — читач сам може собі узгодити. Наприклад, я підрахував кількість українців у різних ешелонах влади тогочасної УРСР, що безсумнівно доводить: українців на найвищому рівні не було, на середній ланці керівництва УРСР було всього троє українців. Українці були серед тих працівників, членів буксирних бригад, які відбирали зерно. Так само євреї були в єврейській поліції, але на цій підставі ніхто не стверджує, що євреї самі собі влаштували Голокост і самі себе винищили. Так само у розділі щодо геноциду вірмен, я подаю документи і турецької, і вірменської сторін. Люди, що цікавляться цим питанням, знають, що досі тема є гарячою. Отож я доклав усіх зусиль, щоби книжка спонукала до певного мислення.
Книжка вийшла накладом у 1000 примірників. Вже розпочалася робота над англомовним її перекладом. Принагідно зазначимо, що книжку Андрія Козицького «Геноцид і політика масового винищення цивільного населення у ХХ ст. (причини, особливості, наслідки)» було номіновано на звання «Найкраща книжка» й відзначено на Форумі видавців спеціальним дипломом.