Масова політична свідомість росіян, сербів, грузинів відносно своїх «сепаратистів» перебуває приблизно на однаковому печерному рівні — силою примусити «їх» прийняти «нашу» територіальну цілісність. Тому «ми», скоріш за все, безповоротно втратили відповідно Чечню, Косово, Абхазію, Південну Осетію. Жертвою цієї політики стали самі «корінні», за улюбленим висловом російського прем’єр-міністра, народи — росіяни, серби, грузини — вигнані з територій, що де-факто або де-юре відділилися.
У роки чеченських воєн я в міру своїх слабких сил намагався пояснювати читачам очевидну хибність і абсурдність традиційної політики «відновлення територіальної цілісності».
«Ми за що воюємо в Чечні? За територіальну цілісність Росії. Але територіальна цілісність — це не випалена земля без людей. Ми воюємо, щоб довести чеченцям, що вони є громадянами Росії. Але при цьому ми знищуємо їхні міста й села, викрадаємо мирних жителів, трупи яких потім знаходять зі слідами тортур».
«Нам не дано предугадать, как наше слово отзовется». І ось багато років потому знайшов я нарешті побратима по розуму у вищих ешелонах влади:
«Це — поза рамками людського розуміння, коли цивілізована держава застосовує військову машину проти мирних громадян, у тому числі й тих, яких вона вважає своїми... Цього не можна пояснити і не можна було лишати безкарним... Ніхто ж не думав, що Грузія стрілятиме по мирному населенню і своїх громадянах. Цікавий спосіб об’єднання країни».
«Мы — эхо, мы — эхо, Дмитрий Анатолиевич, мы долгое эхо друг друга». Де ж ви були, інтелігентніший ви наш, усі ці роки? Які державні пости обіймали? Чому не піднялися на повний зріст на урочистому концерті у Кремлі й не обірвали безсоромних паяців, котрі чинили немислиме або, як ви справедливо зазначили, те, що поза рамками людського розуміння:
«А в чистом поле —
система «Град»,
За нами Путин
и Сталинград».
Показова екзекуція Грузії, що ретельно готувалася, в будь-якому випадку була призначена на серпень. Нез’ясовний крок Михайла Саакашвілі, який дозволив заманити себе в цхінвальську пастку, подарував Москві неймовірний пропагандистський успіх — каральна акція примусу до покірності перетворилася на благородну місію з примусу до миру й захисту новоспечених власних громадян.
Принаймні, обдурити самих себе і привести суспільство до стану патріотичної ейфорії вдалося нашій владі на славу.
«Вперше за роки несоромно за Росію. Вперше за роки несоромно за Кремль. Уперше за роки президент зробив те, що я б зробив на його місці. І ми з ним, і ми з країною, і ми єдина воля. І ми — єдина самоповага. У нас почуття гідності, почуття справедливості». Ось типовий, як кажуть психологи, змінений стан свідомості одного з яскравих трибунів опозиції.
Та тільки чому ж уперше. Те саме, майже дослівно, з тим самим почуттям гідності та справедливості віщав він у своїх полум’яних репортажах із палаючого Грозного, коли працював телевізійним кілером у Березовського. У тій бригаді, яка через похід Басаєва до Дагестану, через вибухи будинків у Москві й Волгодонську — через ті самі «Гради» у чистому полі — вела Путіна до влади. Ось що, напевно, справді вперше — то це те, що цього разу він відчуває і талановито артикулює стан патріотичного оргазму безкоштовно.
І це набагато небезпечніше, ніж лицемірство. Лицемір не вірить у нісенітниці, які він каже, й не зобов’язаний керуватися ними у своїх подальших вчинках. Це не лицемірство російської «еліти», це тріумфальний стан її душі.
Кілком у горлі стоять накрадені мільярди. Не тішать уже палаци на Лазурному березі й у Швейцарських Альпах, сини в радах директорів банків і держкорпорацій, доньки в Лондоні й Мюнхені, свічкові заводики Gunvor’ов і Millhouse’ов. Ні-ні, ніхто не збирається від усього цього, непосильною працею надбаного, відмовлятися. Тільки цього замало для російського клептократу на rendez-vous Історії.
Свята жадає душа. Свята. Приниження ненависних пиндосів та їхніх посіпак, що оточують нас з усіх боків. Утечі повергнутого ворога. Воєнних трофеїв. Чотирьох джипів Humvee. Мовчання СНД-шних ягнят. Любого Ніколя із шістьма пунктами миру на всі часи, який прискакав утихомирювати.
Хто пережив це солодке відчуття, хто підсів на цей п’янкий геополітичний наркотик, той уже ні на що у світі його не проміняє. Тепер лише вперед, до кінця — на Тифліс, на Севастополь, на Донбас, на Ревель, до П’ятої Імперії, до гамівної сорочки.
Народ для розпусти зібрався. Росія зосередилася.
