В основі концепції стримування лежить загроза гарантованого
застосування зброї стримування у відповідь на агресивні дії противника.
Причому рівень збитків у агресора в такому разі має бути таким, щоб у ворога
навіть не виникло спокуси вдатися до силових дій стосовно України. Так
це виглядає в теорії. Що ж до практики, то 13 липня цього року міністр
оборони України Олександр Кузьмук на зборах офіцерів Збройних сил України
категорично заявив: «На сьогодні створено бойове ядро Збройних сил (неядерні
сили стримування, сили швидкого реагування). Неядерні сили стримування,
що входять до його складу, є вагомим стратегічним фактором стримування
агресії».
У свою чергу, в часописі «Наука та оборона», який видається
оборонним відомством країни, на початку року з'являється досить цікава
публікація, де наголошується, що в Україні за основу арсеналу стримування
мають розглядатися засоби доставки потужних звичайних боєприпасів на відстань
від 200 до 500 кілометрів. Такі завдання значною мірою під силу ракетним
комплексам тактичного та оперативно-тактичного призначення, які вже нині
стоять на оснащенні армії України. А якщо взяти до уваги, що в жовтні 1998
Міноборони оголосило про утворення у складі Збройних сил нового з'єднання
— Першої ракетної дивізії, озброєної ракетами «Скад», то це сприймалось
як елемент одного ланцюга. Сам командувач ракетних військ тоді заявив:
«Процес створення ракетного з'єднання здійснювався в чіткій відповідності
до Концепції національної безпеки України. Цей крок обумовлений одним із
основних її положень — про «створення ефективних механізмів щодо запобігання
можливої агресії».
Проте нині Володимир Терещенко набагато стриманіше говорив
про Сили стримування, розглядаючи їх, як він неодноразово повторював, лише
в суто теоретичному контексті.
— Мені не хотілося б полемізувати про питання, які недостатньо
відпрацьовані. Але теоретично існує можливість мати такий компонент — Сили
стримування у звичайному оснащенні. Багато держав, які не мають ядерної
зброї, йдуть цим шляхом. Україні дозволено мати ракетні системи дальністю
до 500 км. Отже, втрата ядерної зброї для України не є катастрофою. Наявність
ракетних високоточних комплексів та інших систем дозволить впливати на
противника таким чином, щоб у нього не з'явилося бажання вступити у воєнну
боротьбу з державою. Ця ідея досить перспективна. Я думаю, що, коли поставити
таке завдання, ми маємо право мати такий компонент у наших Збройних силах,
— запевнив Володимир Терещенко.
Обережність генерала у висловлюваннях можна пояснити двома
обставинами. По- перше, тим, що конкретна розмова про Сили стримування
одразу породжує питання — кого саме із сусідів України треба стримувати.
У таких випадках військові — оскільки вони не дипломати — зазвичай почуваються
непевно. По-друге, оперативно-тактичні ракети «Скад», якими нині володіє
Україна, не є влучними — на дальності у 300 кілометрів ракета може відхилитись
від цілі на один кілометр. Вони не можуть бути зброєю стримування, з чим
погодився й генерал. У свою чергу, Росія нині активно рекламує свій новий
високоточний оперативно-тактичний комплекс із назвою «Іскандер», називаючи
його зброєю XXI сторіччя. Ракети «Іскандера», як оптимістично запевняє
Росія, можуть влучити у футбольні ворота на відстані 300 кілометрів.
Терещенко заявив, нашому оборонному комплексу під силу
зробити не гіршу зброю. Звісно, поки що теж теоретично. Отже, треба, мабуть,
почекати, коли в арсеналі нашого війська з'являться справді влучні ракети
— лише тоді, напевно, генерали знову згадають про Сили стримування. Бо
тоді це звучатиме справді серйозно і вже не теоретично…
