Як-то кажуть в біології — є внутрішньовидова боротьба і міжвидова. Так ось — внутрішньовидова завжди набагато жорстокіша. Цю біологічну теорію чи не щодня підтверджують українські політики.
На 12 липня голова президентського Секретаріату Віктор Балога знову готує «Сталінград» — тепер вже не для Тимошенко, для якої вибори у Києві (як і планували на Банковій) обернулися нищівною поразкою, а для Кириленка і президентської «Нашої України». 12 липня — це день, коли партія «Єдиний центр» планує провести з’їзд. Знаючи Балогу, можна стверджувати, що з’їзд ЄЦ стане шоу, якого давненько в Україні вже не бачили: з обранням нового голови партії (серед вже озвучених прізвищ — Яценюк, Богатирьова та сам Балога), з парадом регіональних організацій, а головне — із проголошенням «єдиноцентристської» ідеології партії. І саме на цьому напрямку Балога планує завдати нищівного удару по «Нашій Україні». «Люди стомилися від порожніх обіцянок, вони чекають підвищення зарплат і зменшення цін, тому ми — «Єдиний центр» — займемося конкретною роботою на благо усіх і кожного, ми нарешті об’єднаємо суспільство, бо добробут і стабільність — ось те, що цікавить кожного», — приблизно такі месиджі ЄЦ сьогодні потужно вкидає у суспільство, а головне — у вуха поки що почесного голови парії «Наша Україна» Віктора Ющенка.
Треба сказати, технологія створення «Єдиного центру» фактично дублює створюваний під Кучму блок «За єдину Україну!» (хоч як це дивно, але навіть назви цих двох політпроектів вельми схожі). Обидва проекти утворювалися згори, методом адміністративного тиску на місцеві органи влади. В «За ЄдУ!» заганяли всіх — від голів сільрад до дільничних міліціонерів та священників. Однак, отримавши у своє розпорядження небачений до того часу адмінресурс, блок спромігся набрати ганебні 11 відсотків на виборах 2002-го. Це було фіаско, на яке «єдуни» ніяк не розраховували. Така ж доля може спіткати «Єдиний центр».
Що ж до «Нашої України», то теперішні її проблеми подекуди були закладені ще 2005 року. Постмайданова «Наша Україна» відразу ж увібрала в себе людей одіозних, котрі стійко асоціювалися з уже крилатим виразом «Любі друзі». Стовпами партії стали Порошенко, Жванія, ледь не всі тодішні губернатори, інші, не менш заможні добродії, сумарні доходи яких, вочевидь, сміливо можна прирівнювати до держбюджету країни. Партія швидко набувала рис такого собі бізнес- проекту чи, точніше — бізнес- клубу, членство у якому давало доступ до високих кабінетів і на Банковій, і на Грушевського, і в інші не менш корисні установи.
«Любі друзі» правили бал: визначали кадрову політику НУ, в регіонах своє членство в партії використовували як ефективне прикриття для бізнес-оборудок, а то і як шантаж у «роботі» з місцевою владою. Зрештою, революційна ейфорія у суспільстві поступово випарувалася, й «Наша Україна» стала відходити на маргінес. Підтвердженням цього стали парламентські вибори-2006. Народ не повірив випещеним «любим друзям», хоч і з помаранчевими шаликами на шиях.
У житті партії настав другий етап — на авансцену виходить канцелярист Президента Віктор Балога, якого було обрано головою ради НУ. Він відразу ж зайнявся кадровими «зачистками» по усій партійній вертикалі. Заступником голови партії став земляк та бізнес-партнер Балоги, його «очі» й «вуха» в партійному центрвиконкомі — Ігор Кріль. Усім стає зрозуміло, що в честолюбних планах Балоги — посада голови партії.
Однак з’їзд, котрий відбувся у березні 2007-го, головою партії обрав В’ячеслава Кириленка. Другим ударом по Балозі й «любим друзям» стали суттєво відкориговані Кириленком виборчі списки НУ.
Маючи фракцію, якою можна було б управляти по мобільному з Банкової, Балога міг розраховувати на повний контроль над НУ. Однак і цього Кириленко Балозі здійснити не дозволив — він не підпустив Балогу до формування виборчих списків, викресливши з них майже усіх протеже голови Секретаріату Президента вкупі з одіозними «любими друзями».
Поразка, яку потерпів Балога як керівник виборчого штабу блоку НУ-НС, отримавши на позачергових виборах вельми скромні 14%, поставила канцеляриста Банкової на межу політичного виживання. Аби якось реабілітуватися й утриматися на плаву, Балозі необхідно було терміново взятися за створення нового політичного проекту, переконавши Президента в тому, що «Наша Україна» вичерпала свій потенціал, натомість нова політична сила допоможе перекроїти електоральнi настрої в Україні, додавши до рейтингу Ющенка голоси Сходу та Півдня.
Сьогодні ж, у контексті заявленої ним ідеології «єдиноцентризму», Балога переймається створенням широкої коаліції з Парією регіонів. Втім, «групи Балоги», представленої в фракції НУ- НС кількома депутатами, явно малувато для прийняття такого «консолідуючого» рішення. Балозі не вдасться назбирати 37 депутатських голосів — фракційну більшість, аби омріяна ним «ширка» стала реальністю. Депутати- «нашоукраїнці» чудово розуміють, що широкої коаліції виборці їм уже не пробачать.
Чи може ЄЦ стати для «Нашої України» серйозним конкурентом? Звичайно, ні. Сила НУ — в чіткій ідеології, в конкретних посилах, які партія спрямовує в суспільство. Натомість «Єдиний центр» на озброєння взяв якесь дивне ноу-хау — ідеологію «єдиноцентризму». Із чим його їдять, вочевидь, не знають навіть автори цієї оригінальної ідеї.
ЄЦ, звісно, зможе «відщипнути» в «Нашої України» певні відсотки голосів. Не секрет також, що керівництво ЄЦ проводить титанічну роботу, аби переманити до себе регіональні структури «Нашої України». Однак, за інформацією ЗМІ, формування партійних осередків на місцях в ЄЦ сильно пробуксовує — що було прийнятне 2002-го, не спрацьовує в 2008-му. Людей вже не так просто «загнати» в новий політпроект, навіть обіцяючи у кілька разів більшу, ніж вони отримували в НУ, зарплату.
Отже, цій штучно створеній партії однозначно не вдасться вклинитися між трьома найпотужнішими силами — НУ, БЮТ та ПР. Сумна доля ЄЦ — не виконавши своєї місії, зникнути з політичного небосхилу так само, як зник блок «За єдину Україну!».
