Світова спільнота добре пам’ятала як ще за часів Йосипа Браз Тіто Белград
вводив до Косово танки, реагуючи на вимоги албанських студентів про більшу
автономію краю і перетворення його на союзну республіку. На Заході не забули,
що архітектор балканської війни Слободан Мілошевич починав свою похмуру
кар’єру саме з ліквідації політичної автономії Косово. Після цього албанське
населення краю немов забуло про Белград і зажило «альтернативним» життям
— зі своїм президентом, урядом, парламентом, підпільними університетами,
школами, дитячими садками, пологовими будинками, навіть власною автоінспекцією,
що розташувалася за квартал — другий від постів югославської поліції і
штрафувала від імені уряду «Республіки Косово» завинивших водіїв. Захід
порівнював твердокам’яного комуніста Слободана Мілошевича і елегантного
інтелектуала з незмінною шийною хустинкою, письменника у владі — лідера
косовських албанців Ібрагима Ругову. Порівняння було, зрозуміло, не на
користь Мілошевича. Однак тепер все інакше. Ругова все більше втрачає позиції
під натиском партизан-радикалів і обіцяє ввести їхніх представників до
свого нового уряду. А самі радикали готові воювати не тільки за Косово,
але й за всі населені албанцями території.
Захід, тим часом, витратив дуже багато сил і коштів, щоб зберегти стабільність
у Македонії, не допустити втягнення цієї країни в югославський конфлікт.
Навряд чи у Вашингтоні або в Бонні погодяться з тим, щоб через албанських
радикалів всі ці зусилля пішли прахом і ризику зазнали військові спостерігачі
з невеликого, але який включає американців, контингенту ООН. Вже тепер
ясно, що натівська інтервенція в Косово, навіть якщо вона відбудеться,
не буде чітко проалбанською, головною метою її буде консервація конфлікту
в межах Косово. Не випадково днями Генеральний секретар НАТО Хавьєр Солана
навідався до македонського курортного міста Охрід, щоб підтвердити президенту
Македонії Кіро Глігорову намір НАТО захистити його країну і від наслідків
косовского конфлікту, і від подальшого натівського втручання у цей конфлікт.
МАКЕДОНЦІ — АЛБАНЦІ: СУПЕРЕЧЛИВИЙ ДІАЛОГ
Тим часом в самій Македонії відносини між македонською і албанською
політичними елітами погіршуються з кожним днем косовського конфлікту. Не
можна сказати, щоб ці відносини й раніше були ідеальними: у Скопьє з неприхованим
роздратуванням ставилися до прагнення македонських албанців до відособлення.
Тут оголосили поза законом створений явочним порядком у Тетово албанський
університет, а коли мер населеного в основному албанцями Гостівара Руфі
Османі спробував ще минулого року вивісити над спорудою міського самоврядування
поруч із македонським державним прапором прапор албанської громади (він
же — державний прапор Албанії), власті не зупинилися перед застосуванням
сили, а мер — перед закликом до прихильників вийти на вулиці. У результаті
вперше за весь час існування Македонії як незалежної держави загинули люди,
Руфі Османі було осуджено, а слово «Гостівар» стало символом македонського-албанського
нерозуміння.
Разом із тим албанські політики в Македонії залишаються багато в чому
складовою частиною місцевої «партії влади». Навіть зараз албанська Партія
демократичного прогресу (ПДП) входить до урядової коаліції разом із посткомуністичним
соціал-демократичним союзом прем’єр-міністра Бранко Црвінковського. Однак,
коли лідер радикальної Партії демократичного прогресу албанців (ПДПА) Арбен
Джафері нещодавно заявив про можливість поширення косовської кризи на Македонію,
попередивши, що у разі відмови влади від федералізації Македонії албанці
сформують у західній її частини свої уряд і парламент, керівники більш
поміркованої ПДП не лише не відмежувалися від цієї заяви, але фактично
підтримали її в більш стриманих висловлюваннях. У результаті македонська
опозиція вимагає негайного розриву коаліційної угоди. Албанці тим часом
вельми стурбовані взаєморозумінням Белграда і Скопьє, що вже намічається.
Близька до влади югославська преса, яка зазвичай писала про Македонію з
неприхованим роздратуванням, сьогодні не приховує своєї благоприхильності
до цієї країни, а на недавній зустрічі міністрів закордонних справ Югославії
та Македонії Жівадіні Йовановича і Благая Ханджінського відносини між двома
країнами було названо зразком добросусідства — і це при наглухо закритому
кордоні між сусідами.
ПЕРЕДЧУТТЯ БАЛКАНСЬКОЇ ВІЙНИ
Відомий македонський політик Васил Тупурковський попередив, що у разі
поширення косовського конфлікту на сусідні країни боснійська війна може
показатися «диснейлендом». Мабуть, це не перебільшення, оскільки йдеться
вже не про конфлікт на постюгославському просторі, а про повномасштабну
балканську війну з непередбачуваною кількістю учасників. Можливо, цій війні
ще можна запобігти, забезпечивши неучасть у конфлікті Македонії — як це
не парадоксально, але від стабільності в цій маленькій країні залежить
стабільність на Балканах. Зрозуміло, ця стабільність зажадає не тільки
зацікавленості в ній Заходу, але й численних взаємних поступок: албанці
— й у самій Албанії, й у Косово — повинні задовольнитися компромісним статусом
Косово, який неминуче буде вироблено при західному посередництві. Чи Стане
Косово «югославською Чечнею», де-факто незалежною країною чи перетвориться
на третю союзну республіку в Югославії, але албанська політична еліта повинна
зрозуміти, що третій албанській державі на Балканах — вже в Македонії —
не бувати. Але і македонцям доведеться назавжди змиритися з фактом, що
вони будують свою державу разом з албанцями, а не всупереч їм. Звичайно,
поки що обидві сторони до поступок не готові, та й косовський конфлікт
явно діє їм на нерви... Але перші вибухи бомб, що, поки, на щастя, обійшлися
без жертв, у населеному в основному албанцями македонському місті Куманово
вже пролунали тривожним попередженням про те, що війна цього разу дуже
близько від кордонів Македонії.
