Армії Чехії, Польщі та Угорщини додали в розпорядження керівництва НАТО 350 тисяч особового складу, 3400 танків, майже тисячу бойових літаків. До того ж альянс отримав 33 військових полігони, 550 баз та сховищ для боєприпасів і пального, 290 аеродромів різного класу. Три держави на західних кордонах України надалі міцно поєднані парасолькою безпеки альянсу і з військового погляду є єдиним цілим, оскільки, згідно зі статтею 5 Вашингтонського договору, спрацьовує відомий принцип «один за всіх і всі за одного».
Отже, якщо зважати на чисту арифметику, у мілітарному сенсі позаблокова Україна вже не має переваги над своїми сусідами на заході, як це було до їхнього вступу в НАТО. Так чи інакше, попри теплі та щирі відносини офіційного Києва з усіма сусідами — далекими й близькими, українські генерали це вже усвідомили хоча б на чисто теоретичному рівні. Бо за нових умов діюча воєнна доктрина України, яка сповідує концепцію кругової оборони та вимагає від національних Збройних сил успішно протидіяти агресії з будь-якого напрямку, стала ще більш оптимістичною, ніж тоді, коли 1993 року ця доктрина ухвалювалася.
Проте надалі Києву доведеться насамперед зважати не стільки на свою доктрину, скільки на кроки східного сусіда. Саме це буде головним чинником, що визначатиме характер військових відносин у Європі за розширеного альянсу. Російський Генштаб на офіційному рівні визнав, що Росія не планує якихось відповідних дій у військовій сфері з огляду на вступ до НАТО Польщі, Чехії та Угорщини. Проте бойовитий президент Білорусі Олександр Лукашенко під час відвідин Києва, якраз у день офіційного вступу до НАТО нових членів, заявив абсолютно протилежне. Він сказав, що у відповідь на розширення Північноатлантичного альянсу буде збільшено чисельність і потужність національної армії республіки. «Нині ми ведемо серйозні консультації з Росією, і я вважаю, що зацікавленість у цьому питанні виявить і Україна», — сказав Лукашенко. Офіційний Київ справді має виявити зацікавленість — наскільки серйозно Росія вирішила скористатися білоруським плацдармом. Адже будь-які пертурбації у регіоні матимуть ланцюгову реакцію із швидкоплинними наслідками і для України. Минулого місяця міністр оборони Польщі на запитання про можливість розміщення військових компонентів Росії на території Білорусі відповів так: «Ми декларуємо, що немає ніякої необхідності, аби на території Польщі було розміщено дивізії НАТО. Ми розраховуємо, що Польщі не доведеться переглядати це положення». Отже, НАТО розширився — війна нервів почалася?
ДО РЕЧІ
Співвідношення сил на європейському театрі військових дій у звичайних озброєннях між Росією та НАТО відтепер — три до одного на користь альянсу. А з аеродромів нових членів він, як вважають російські військові, має реальну можливість масованого авіаційного удару навіть тактичною авіацією до рубежу Смоленськ, Брянськ, Курськ, що було неможливо, коли альянс був далі від кордонів Росії на 650 — 700 кілометрів.
У свою чергу військове керівництво Польщі, Чехії та Угорщини неодноразово визнавало, що вони не мають потреби розміщувати на своїй території на постійній основі контингенти інших держав НАТО, як і ядерну зброю альянсу. Останнє було задекларовано й керівництвом НАТО. Звичайні озброєння трійці лише частково задовольняють потреби блоку. Програми його адаптації та модернізації розраховані в середньому на 10 — 15 років, після чого загальна кількість озброєнь зменшиться. З трьох сотень аеродромів користі теж небагато — вони не здатні приймати літаки НАТО з огляду на навігаційне забезпечення та процедури підготовки літаків до польотів. Переробляти всі аеродроми — занадто дорога справа, аби це можна було сприймати як серйозну ідею.
