Парламент намагається грати за правилами адміністрації
Володимир ЗОЛОТОРЬОВ, "День"
Нещодавно сталася мало ким помічена подія - парламент ухвалив у першому читанні Закон "Про основи внутрішньої і зовнішньої політики". Закон має конкретизувати положення Конституції, які передбачають, що парламент "визначає основи внутрішньої й зовнішньої політики" (ст. 85 пункт 5). Автор ризикне стверджувати, що цей невинний на перший погляд крок може ввійти в історію вітчизняного права і вплинути на подальший розвиток політичних подій.
Річ у тому, що закон передбачає: "основи внутрішньої та зовнішньої політики" не є законом і загалом нормативним актом. Тож, відповідно до закону, їх не можна розглядати в Конституційному Суді. І все-таки, парламент надає собі право відхиляти подані законопроекти в разі їхньої невідповідності "основам".
Отже, постає просте запитання - яким є юридичний статус "основ". Цілком очевидно: оскільки їх застосування має правові наслідки (може бути відхиленим законопроект), основи є принаймні нормативним документом, а відтак їх можна розглядати в суді. У цілому, формула уникнення КС виглядає вкрай незграбно. Врешті-решт, саме положення закону про те, що майбутні основи не підпадають під юрисдикцію КС не має сенсу, оскільки стверджується, що документ, який запроваджує це правило, не є нормативним актом. Нарешті, Конституція не передбачає, що "основи внутрішньої й зовнішньої політики" повинні бути якимось окремим документом.
Очевидно, що закон розрахований на суто політичні наслідки. Його мета полягає у створенні механізму "боротьби" з виконавчою владою, а саме - у створенні правового поля, яке лежить за межами її впливу. Справді, парламент опинився в дуже неприємному становищі - усі контрольні й арбітражні органи - Генпрокуратура й Конституційний Суд - перебувають під впливом президентської адміністрації. Після рішення КС парламент утратив єдиний підзвітний йому контрольний орган - Рахункову палату. Ліві разом із "Громадою", ясна річ, розраховують на більшість у наступному парламенті, й це дасть їм змогу, по-перше, ухвалювати будь-які "основи" і, по-друге, посилаючись на них, відхиляти ініціативи виконавчої влади.
Щоправда, є очевидним й інше - анекдотичний статус "основ", пропонований новоухваленим законом, дозволить адміністрації не зважати на дії парламенту. У разі відхилення яких-небудь ініціатив, Президент скаже, що "основи" не мають нормативного статусу (й матиме рацію), парламент скаже: "ми все одно відхиляємо". У результаті - безвихідь, від якої Президент лише виграє. Досі саме він створював патові ситуації. Однак, право було не на його боці. У результаті Кучма програв стратегічно. Досі парламент був мало не єдиним захисником права, законності та процедури в країні. Це принесло й іще принесе чималі дивіденди депутатам. Автор не бачить найменшого сенсу в тому, щоб намагатися боротися з адміністрацією за її, м'яко кажучи, не чесними правилами.
