Вже Президентом він отримав повноваження рівня абсолютного монарха. Білл Клінтон не найбезправніша людина на світі, але порівняно з нашим Президентом, його права — сльози та й годі.
Але чого Кучмі не вистачає, то це рекламних можливостей. Президентська рать захопила національне радіо, чотири національнi телеканали, придушила п'ятий — і розкрутила рекламу свого товару на всю котушку.
Однак заповнити весь інформаційний простір одним продуктом неможливо, навіть якщо застосовувати рекламні трюки на зразок «студентських виборів», зрежисируваних юними друзями Президента. Тим більше, що внаслідок цензурних вилучень виникли величезні пустоти:
— майже немає нормальної інформації про інших кандидатів;
— зведено до мінімуму правдиву інформація про стан у країні;
— табу — підведення підсумків злощасної передвиборної програми Кучми 1994 року: чи проваленої програми творення, чи виконаної програми руйнування.
Пустоти — наслідок підміни телебачення кучмобаченням — заповнюють двома сюжетами:
по-перше, «хибними цілями» — проблемами іноді важливими, іноді ні, але завжди невчасними;
по-друге, «громовідводами» — груповим або індивідуальним компроматом на опонентів.
Головний громовідвід — Верховна Рада України. Та це й зрозуміло: якщо звалювати відповідальність, наприклад, на сільраду — кури засміють: громовідвід потрібен до відповідної блискавки.
Але тут сталося неузгодження. Парламент 14-го скликання працює всього один рік, а нинішній Президент перебуває при владі п'ять. І всі п'ять років однакові: стабільне, монотонне погіршення соціально-економічних показників, зниження життєвого рівня населення. Для підтвердження публікуємо типові графіки зростання заборгованості iз зарплати. Припустімо, негативи останнього року — провина парламенту. Але хто спричинив негаразди 1994— 1998 років?
Адвокати Кучми обходять незручне питання десятою дорогою, а приперті до стіни відбалакуються, що, мовляв, винен минулий парламент, 13-го скликання. Часом ідуть і далі. У «Фактах» за 23 вересня В.Горбулін пояснює невдачі часів прем'єрства Кучми підступністю позаминулого парламенту 12-го скликання.
Давним-давно заздрiсники дошкуляли О.Суворову пустопорожніми балачками, ніби його блискучі перемоги мають завдячувати успіху. Відповідь полководця хрестоматійна на віки: «Раз везенье, два везенье, да когда-то же надобно и уменье!» Раз парламент, два парламент, чи не час на себе подивитися?
Якщо хочеться когось оббрехати, то найнадійнішим буде заткнути рот вибраній жертві кляпом, і якнайщільніше. Тому інформаційна блокада парламенту не обмежується забороною трансляції.
СТБ, наприклад, заполонила орда перевірки, що чи не перевершила кількісно співробітників, за регулярний показ правдивих годинних репортажів про Верховну Раду.
Блокуючи парламент, команда президента-кандидата прагне:
— приховати правду про стан у країні — це раз;
— перекласти на парламент свою частку відповідальності за такий стан — це два;
— прикрити своїх соратників-шкідників. Але тут однієї «глушилки» мало, потрібен ще і «козел відпущення». Шукали недалеко й недовго: служив і пощипував скарбницю під патронатом Президента такий собі П.Лазаренко. Звільнений був у почесну відставку, з орденом і за хворобою, а потім збунтувався. За зухвалість його, милесенького, крайнім і призначили.
А оскільки людина він все- таки не чужа, то полякали й відпустили з сім'єю за кордон. І не просто відпустили, а «зелену вулицю» проклали: небо над Україною не приватне, без сигналу «згори» хіба що птахи вільні літають.
Лазаренко своє отримати зобов'язаний, але тільки своє, Лазаренкові — лазаренкове, Волкову — волкове, та й іншим... по заслугах. Щоб таке здійснилося, 16 червня 1999 року створена була парламентська слідча комісія для розгляду валютних махінацій посадових осіб за кордоном.
З перших же кроків з'ясувалося, що президентського радника, народного депутата О.Волкова їй не обійти і не об'їхати. Удар для відвернення уваги провели блискавично. 24 червня СБУ похапцем заборонила в'їзд в Україну на п'ять років відомому В.Рабиновичу, навіть причину вигадати не встигли. Але турбуватися за Рабиновича не треба, через три місяці висилку скасували, мавр зробив свою справу, мавр може повертатися.
Останньої декади вересня парламент заслуховував інформацію про валютні рахунки О.Волкова. Маневр відвернення уваги знову стався вчасно: не встигли депутати сісти на свої місця, зирк, а М.Бродський — уже на президентському. Президентська преса заволала від захоплення, а слона, тобто вовка, звичайно, не помітили.
Справедливості заради зазначимо, що ставлення до сановних комбінаторів у нас і у завзятої обслуги в основі збігаються: «Злодій повинен сидіти». Тільки вони вважають, що в парламенті, а ми — що у в'язниці.
Це третя причина блокади парламенту.
Крім пустотливих соратників, у нинішнього Президента є і недруги. Вони посміли мріяти про чесні вибори і навіть про перемогу. Усі реальні кандидати — члени парламенту, а стратеги здавна рекомендують прицільну стрільбу поєднувати зі стріляниною по площах. Кожний удар по парламенту загалом — у той же час і удар по кожному з кандидатів.
Затиснувши конкурентам роти, разом і окремо, Кучма, якого на передвиборних гастролях за казенний рахунок супроводить безліч журналістів, ще й тішиться: «Чому ми повинні тратити на те, щоб парламентарії себе прославляли? « («Факты», 28 вересня 1999 р.). Справдi, вони що маленькі? Не знають, кого прославляти і на кого тратити?
Така четверта причина облоги парламенту.
Парламентська трибуна — це чимало, парламентський контроль — це важливо, але головне завдання Верховної Ради — законотворчість. За рік з невеликим розглянуто 1163 питання, прийнято 366 законів, якщо не зважати на розглянуті парламентськими комітетами і схвалені у першому або другому читанні. Парламентом направлено понад тисячу запитів, ще багато тисяч внесено окремими депутатами.
Словом, образ колективної нероби, що насаджується президентськими ЗМІ, так само далекий від дійсності, як країна під керівництвом Кучми — від процвітання. Якщо увімкнути трансляцію або дати нормальну аналітику, це з'ясується вмить.
А це п'ята причина блокади.
Такими є деякі з причин інформаційної блокади парламенту взагалі і заборони прямої радіотрансляції зокрема. Закон тут і не ночував. І в лютому, і в березні діяв один закон, у лютому трансляція була, у березні — нема.
Ще смішніше, ніж нагадування про дорожнечу. Та це найдешевша програма: все підведено, все настроєно, тільки тумблером клацнути. І одна з найбільш популярних, бо чому б так боялися?
А наявне освітлення (точніше, затемнення) роботи парламенту спотворює всі пропорції: п'ятихвилинний скандал можна розкручувати п'ять років, ста законам приділити сто секунд, а мільйонні афери — зовсім не помітити.
Пам'ятаєте, у Висоцького «искореженный микропленкой ГУМ стал маленькой избенкой»? Або ще — «кімната сміху» з кривими дзеркалами. Глянеш у таке дзеркало, а звідти виглядає виродок із крихітними ніжками, величезним пузом і малесенькою голівкою, увінчаною вушками-локаторами.
Так ретушують не тільки Верховну Раду, так само, тільки у зворотний бік, розкручують самого Кучму, так налагоджено увесь інформаційний простір під патронатом Президента у Президентстві кривих дзеркал.
