Опозиція заявляє про можливість відставки уряду та прем’єра Миколи Азарова. «Ми у п’ятницю розглянемо резолюцію недовіри Кабінету Міністрів і відставку уряду, можливо, КПУ проголосують за неї, і вже у травні у нас може бути інший прем’єр», — заявив днями ЗМІ лідер фракції «Батьківщина» Арсеній Яценюк. Варто зауважити, що відповідну ініціативу вже внесено до порядку денного. Її існування підтвердив спікер Верховної Ради Володимир Рибак.
Відомо, що вимога про відставку уряду супроводжує опозицію від самого початку роботи другої сесії Верхової Ради. Зокрема, це одне із гасел акції «Україно, Вставай!» Про вірогідність втілення такої ініціативи, за умови відсутності підтримки більшості у парламенті, та її ефективність, зважаючи на закріпленість важелів формування уряду у руках Президента, «День» вирішив поспілкуватися із головою правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимиром ФЕСЕНКОМ.
— Як ви оцінюєте заяву опозиції щодо голосування відставки прем’єра та уряду, до якого мають долучитися комуністи? Чи вистачить голосів?
— Жодних заяв, окрім натяків у березні, комуністи з цього приводу не робили. Більш того, останнім часом вони діяли разом із Партією регіонів: йдеться насамперед про виїзне засідання. Теоретично вони можуть забезпечити частину голосів проти Азарова у рамках «вільного голосування», але цього навряд чи вистачить. Для того щоб зняти чинного прем’єра, опозиція має домовитися з більшістю членів КПУ та позафракційними депутатами. На сьогодні такого резерву голосів у опозиції немає.
Загалом голосування комуністів та більшості позафракційних депутатів разом із опозицією означало б, що влада повністю втрачає контроль над парламентом. Якщо шляхом інтриг влада захоче звільнити прем’єр-міністра руками парламенту, це буде виклик особисто Президенту Януковичу. Звільнення прем’єра через парламент означатиме кардинальне послаблення його влади. На такий виклик не готове жодне з провладних угруповань. Якщо ж хтось неадекватно оцінить ситуацію й наважиться на такий крок, це матиме серйозні негативні наслідки: принципові конфлікти всередині влади. Тож вірогідність звільнення Азарова через парламент мінімальна. — Тягнибок припустив, що комуністи й інші можуть проголосувати за звільнення, тому що їм надійшла вказівка зверху — місце Азарова займе Арбузов.
— Припускати можна все що завгодно. Але звільнення прем’єра через парламент — це знак, що опозиція здатна самостійно впливати на ситуацію із урядом. Однак систему стримувань і противаг вибудовує Президент. Якщо йдеться про Арбузова й Сім’ю, логічно зробити заміну прем’єр-міністра руками глави держави, щоб продемонструвати, хто керує країною і контролює уряд. Якщо прем’єра будуть змінювати до кінця року, це робитимуть лише за рішенням Президента.
— Наскільки ефективним була б відставка чинного уряду, за умови, що опозиція все одно не змогла б сформувати власного?
— Уряд — головний орган виконавчої влади. Керівництво економікою здійснюють саме через нього. З точки зору реального впливу на систему державного управління, звісно, найбільш впливовим є Президент, наступну сходинку посідає уряд, а потім ВР. Для опозиції відставка уряду означатиме, що вони керують парламентом. Звільнення Азарова — втілення їхнього плану. Тому це абсолютно неприпустимо для влади.
— Розблокування Верховної Ради цього тижня — компроміс?
— Радше дія інстинкту самозбереження депутатів. Звісно, опозиція говорить, що це її здобуток, але очевидно, що включення певних питань до порядку денного нічого не означає. Це не гарантія того, що відбудуться київські міські вибори чи відставка уряду. Фактично дії опозиції зараз можна прирівняти до визнання того, що вже відбулося, включно із виїзним засіданням. З точки зору їхніх інтересів, єдиним вагомим виправданням розблокування може бути необхідність голосування за законопроекти по євроінтеграції. В усіх інших питаннях опозиція у програші.
— Усупереч важливості євроінтеграційних ініціатив зараз знову йдеться про блокування у зв’язку з можливістю позбавлення мандата депутата із «Батьківщини» Юрія Одарченка.
— Давайте згадаємо ситуацію із Сергієм Власенком — опозиція це проковтнула. Вочевидь, у нього досі є образи на лідерів як мінімум своє фракції, адже вони нічого не зробили, щоб зупинити процес позбавлення його мандату. Важелі контрдії опозиції у цьому питанні обмежені.
Загалом цю Верховну Раду постійно буде лихоманити, й час від часу будуть відбуватися блокування. Утім, вони навряд триватимуть більше 7—10 днів. Абсолютна більшість парламентарів, включно із представниками опозиції, не зацікавлена у перевиборах, побоюється їх. На такий ризик, як довготривале блокування, вони не підуть. Для них це ефективний засіб досягнення своїх цілей. Але вже зараз його нейтралізовано, і дієвість таких методів буде лише знижуватися. Шанси на відновлення роботи ВР, принаймні цього тижня, дуже високі.
Блокування для опозиції — не самоціль. Це спосіб вимагання певних поступок, демонстрації войовничості у протистоянні владі, але зараз діяти таким чином буде все важче й важче: парламентська більшість знайшла ефективну «протиотруту» для блокувань. Водночас вони розуміють, що підготовка та ухвалення проектів по євроінтеграції справді важливі.
