Спостережна рада ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» минулого тижня ухвалила рішення про обрання народного депутата, першого заступника голови Комітету ВР з питань промислової політики Вадима Гурова своїм головою. В.Гуров є автором закону про проведення економічного експерименту в гірничо-металургійному комплексі, яким металургійним підприємствам було надано пільги, що дозволило їм поліпшити своє фінансово-економічне становище. Не останню роль зіграв він і в тому, що Верховна Рада 2 листопада 2000 року ухвалила закон про особливості приватизації ММК, у відповідності з яким держпакет акцій в розмірі 50% придбало ЗАТ «Ілліч-Сталь», якому сьогодні належить 81,11% акцій ММК (організації орендарів — 7,28% акцій, інші — фізичним і юридичним особам, при цьому організації орендарів належить 99,9999% акцій ЗАТ «Ілліч-Сталь»). Економічний експеримент в гірничо-металургійному комплексі, як і «особливий» шлях приватизації ММК, викликають і в Україні, і за кордоном немало нарікань. Разом iз тим колектив ММК і керівництво підприємства впевнені, що ці рішення лягли в основу успішної роботи металургів. ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» нещодавно було визнано переможцем Всеукраїнського конкурсу «Кращий роботодавець року». Голова правління — генеральний директор ВАТ Володимир Бойко Указом Президента України Леоніда Кучми нагороджений орденом «За заслуги» I ступеня за значний особистий внесок в реалізацію програм соціального розвитку Донецької області і багаторічну плідну працю. Заслужений металург відповідає на запитання «Дня».
— Ваше підприємство — одне з найуспішніших в Україні. Чим воно, на вашу думку, відрізняється від інших металургійних підприємств?
— ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» — одне з найбільших в Україні підприємств з повним металургійним циклом, воно виробляє різноманітну продукцію. Це товстолистова і тонколистова сталь з монометалу, товстолистова біметалічна сталь, безшовні гарячокатані труби нафтового сортаменту, зварні прямошовні водо- і газопровідні труби, балони. Наш комбінат експортує свою продукцію в понад 50 країн світу.
З початку незалежності України ми працювали, намагаючись прогнозувати ситуацію, яка складалася на ринках, і завдяки цьому навіть в несприятливих умовах продовжували розвивати виробництво, відкривали нові цехи. Їх тепер на 11 більше, ніж було в 1990 році. В минулому році ввели в дію найсучаснiший в країнах СНД вапняно-випалювальний. Сьогодні на комбінаті працює 55 тисяч чоловік, тоді як у 1991 році — 26 тисяч. Наше підприємство відрізняється від інших і тим, що ми постійно створюємо нові робочі місця. При цьому заробітна плата у нас одна з найвищих у галузі. Ми ніколи не мали зривів з її виплатою, за всі роки ні на один день її не затримували, не те щоб взагалі не виплачувати, як це стало звичним на багатьох підприємствах. У країні безробіття, а ми виконали програму «Молодь-2000», згідно з якою на комбінат було прийнято 2050 чоловік. Не кидаємо напризволяще і пенсіонерів. На комбінаті збережено робочі місця для 8800 ветеранів праці.
Велику увагу приділяємо соціальній сфері. За період проведення реформ ми не закрили жодного дитячого садка, Палацу культури, спорткомплексу, пансіонату. Навпаки з кожним роком нарощуємо їх кількість і не шкодуємо коштів на їх утримання, на пільгові путівки, ліки, на зниження цін в робітничих їдальнях і буфетах. У складі комбінату є також підприємства, що забезпечують колектив сільськогосподарською продукцією. До Дня металурга завершили реконструкцію стадіону, де проводяться футбольні матчі команд вищої ліги. Умови праці та відпочинку наших працівників завжди в центрі уваги керівництва комбінату. Головна цінність для нас — це трудовий колектив, десятки тисяч людей, які присвятили своє життя професії металурга. З цього року наш трудовий колектив став повноправним господарем комбінату, і тепер ми самі вирішуємо свою долю, піклуємося про подальший розвиток виробництва. І яким би складним не було сьогодні становище в металургії, я впевнений, — безвихідних ситуацій не буває. Ми це доводимо своєю працею.
— Чи згодні ви з твердженням, що економічний ріст в Україні в основному є наслідком прогресу в українській металургії, в той час як її досягнення зумовлені, в свою чергу, поліпшенням кон’юнктури світового і, насамперед, російського ринку, а також наслідком економічного експерименту в цій галузі української промисловості?
— Всі останні понад п’ять років ми, промисловці, просили: зменшіть податковий прес, і ми гарантуємо, що буде більше надходжень до бюджету. Експеримент в металургійній галузі це підтвердив і повністю себе виправдав. Але коли розповідають, що уряд Віктора Ющенка все зробив для того, щоб зменшити рівень оподаткування, я прошу: назвіть хоча б одну цифру? Наприклад, були нарахування на зарплату приблизно 37%, а сьогодні... І якщо взяти будь-яку позицію, ніде не зменшились податки, навпаки, вони давлять, давлять і давлять товаровиробника! Скоро будемо платити податки за те, що дихаємо. Ось так працював наш уряд.
Коли ж говорять про сприятливу кон’юнктуру ринку, то потрібно мати на увазі, що ціни на метал зросли в 1999 році, а починаючи з середини 2000 року почали падати і відповідно позначився спад в металургії. Якщо порівняти рентабельність до вересня минулого року і після, то ви побачите, що у металургів рентабельність впала в три-чотири рази. Крім несприятливої кон’юнктури ринку, тут, звичайно, зіграла свою роль і цінова політика уряду... Де ще є в світі нерегульований ринок? Його не існує. Чи можете ви собі уявити, що в Німеччині відпустили ціни на продовольство? Наприклад, на 30% раптом збільшилися ціни на товари першої необхідності. Що там буде!? А у нас все нормально! Нам розказують, що інфляція становить 27%. Тільки в січні 2000 року ціна на хліб становила 65 копійок. А сьогодні гривня 15 копійок. М’ясо коштувало 6,5 — 7 гривень, сьогодні — 20 — 22. Виникає запитання, який же процент інфляції, хто і як його рахує? Ось і можна сказати, що уряд обманював весь український народ у тому, що ніби народний добробут покращується. Та нехай запитають у будь-якого вчителя, лікаря, чи стало їм краще? У порівнянні з січнем 1999 року ми підвищили зарплату працівникам комбінату в два з половиною рази, але, на мою думку, це дуже мало, якщо враховувати сьогоднішні ціни. Ми дійсно працюємо непогано. Самостійно шукаємо шляхи, як знижувати собівартість, енерговитрати, все робимо для того, щоб підприємство, а воно вносить значний внесок в економіку України, розвивалося. А що зробив уряд? Ось сьогодні у мене були представники швейцарської фірми, так вони сміються: в Європі ціни на електроенергію менші, ніж в Україні! Там тариф для промисловця від 2,2 до 2,5 цента, а в нас? Думаю, що комбінату потрібно будувати свою електростанцію і забезпечувати себе, інакше не виживеш! Цим і займаємося, куди ж подінешся... Сьогодні стан справ у металургії надзвичайно важкий... Але ми — приватне підприємство, працюємо на себе, і всі люди розуміють це, і ми виживаємо. Якщо вже, як кажуть, «вмирати», то останніми. Але до цього, звичайно, не дійде: я думаю, що у нас розуму досить, щоб жити нормально і показати, що ми — багата країна.
— Як ви оцінюєте результати економічного експерименту на своєму підприємстві? Якщо позитивно, то чи потрібно його поширювати?
— Результати експерименту на нашому підприємстві я оцінюю позитивно і вважаю, що його необхідно розширити.
— Які заходи уряду Віктора Ющенка, на вашу думку, дали Україні позитивні, а які негативні результати? Як ви оцінюєте діяльність уряду щодо захисту старих ринків збуту і завоювання нових?
— А можна відповісти словом «ніяк»? Я не бачу ніяких позитивних результатів діяльності уряду В. Ющенка. Підйом економіки почався в 1999 році ще при уряді В. Пустовойтенка. А команда, яка прийшла з Ющенком, своїми діями тільки погіршила стан справ в економічній і соціальній сфері країни. Ріст в економіці був закладений тими рішеннями по ціноутворенню, про які ми просили і які під тиском Президента виконувалися. Кабмін В. Ющенка все пустив під укіс, коли відпустив ціни на вугілля. І сьогодні наші монополісти, такі, як «Укрзалізниця», наприклад, наносять колосальний збиток державі, тому що на них немає управи. Я вчора мав розмову з міністром економіки Роговим і запитав його: чи розуміють вони, що роблять? Уряд не тільки не підтримує нас, експортерів, що постійно поповнюють валютний запас держави, але і давить, обдирає безжально. ПДВ нам не повертає. Виходить, ми кредитуємо державний бюджет сотнями мільйонів гривень! Я вже пропонував, щоб направляли хоча б 50% заборгованості по ПДВ, куди вимиваються скажені гроші, тій же «Укрзалізниці», і за електроенергію. Я постійно думаю над тим, чому закони в нашій країні обов’язкові для громадян, підприємств і не обов’язкові для уряду? Як це може бути? Я згодний, щоб податкова у нас працювала постійно, тому що ми відкриті, ми не крадемо. Якщо десь є помилки, можна разом їх виправити, тому що інструкцій понапридумували стільки, що дуже складно в них розібратися навіть юристам: один говорить, так правильно, а інший — ні, це не правильно. Наведу один приклад. Наш комбінат постійно надавав матеріальну допомогу працівникам бюджетних організацій, щоб хоч трохи наблизити їх зарплату до рівня промисловості. Кабмін В. Ющенка видає постанову, згідно з якою не можна надавати матеріальну допомогу, направлену на заробітну плату вчителям, медикам, працівникам культури, спорту й іншим. (Можна тільки на купівлю крейди, ганчірок і т.д.). У цій постанові все так закручено, що ми змушені були звернутися до Конституційного суду за роз’ясненням, як його читати.
— Чи змінилися останнім часом (з призначенням Олега Дубини) підходи уряду до управління металургійною галуззю?
— Важко сказати. Ми працюємо з Олегом Дубиною. Обіцянки є, але рішень, про які просять усі директори, поки немає.
— Як ви оцінюєте роботу уряду в області приватизації?
— Якщо говорити про ту приватизацію, яка пройшла у нас, то найбільше грошей за приватизацію «здерли» з нашого трудового колективу. І нічого не дали натомість. Хоч можна було частину грошей залишити на інвестування, на розвиток. Адже, якщо завтра продати все, то за рахунок чого тоді жити? Коли кажуть, що хтось нам допоможе, то я відповідаю: нічого подібного, тільки ми самі можемо допомогти собі. Ніхто своїми інтересами не поступиться, ні Америка, ні Європа, тому що для них їх пріоритет над усе. Гроші є гроші, і ніхто просто так їх не дає. Якщо бути відвертим, я був проти приватизації нашого комбінату, я за те, щоб 50% акцій залишалися у держави. Але оскільки сталося так, що нас могли віддати кому завгодно, то ці два роки ми воювали за свій завод і сьогодні доводимо своєю працею, що іншого такого підприємства в Україні немає. Наш комбінат — гордість країни. Його метал цінується в усьому світі. Ми постійно поповнюємо валютний запас держави. Я дуже переживаю сьогодні за «Криворіжсталь», хочу, щоб і це підприємство пішло таким же шляхом, як наше. Чому? Всі вже зрозуміли, що приватний власник не буде працювати для соціальної сфери. Впевнений, ділитися з робітниками прибутком він також не буде.
— Чи готові, на вашу думку, металургійні підприємства країни, зокрема ВАТ «ММК ім. Ілліча», до економіки відкритого типу?
— А ми весь час у ній працюємо. У зв’язку з тим, що ми — приватне підприємство, і нічиє узгодження нам не потрібне, ми постійно проводимо реорганізацію в структурі управління, вирішуючи два головних завдання: забезпечення ефективного матеріально-технічного постачання і економічної безпеки комбінату та організація збуту, нормальної торгової мережі. Цими питаннями ми зараз і займаємося.
— Наскільки, на ваш погляд, готова управлінська еліта (і у виконавчій владі, і на підприємствах) до нових умов ведення бізнесу, які виникли після розпаду СРСР? Наскільки великий вплив управлінських помилок на стан справ як у галузі, так і в країні? Чи готові нинішні управлінці до успішного ведення бізнесу в умовах глобалізації, яка з кожним роком зростає?
— Ми давно працюємо в нових умовах. Самі займаємося антидемпінговими розслідуваннями, знаходимо ринки збуту. Наприклад, в США брали участь в демпінгових розслідуваннях тільки два комбінати — наш і «Азовсталь», наймали адвокатів. Таке було в Індонезії. На Тайвань я сам їздив, зустрічався з президентом компанії, з міністром економіки, з асоціацією металургів і вирішив усі питання, довівши, що проблем демпінгу у нас немає. Але хотілося б, щоб і держава захищала інтереси національних товаровиробників.
Звичайно, найкращий ринок сьогодні для нас — це Росія. Наш комбінат ніколи не втрачав ділових вiдносин з російськими партнерами, і сьогодні ми розширюємо співпрацю. Але головна проблема сьогодні — це розширення внутрішнього ринку. Необхідно виробляти хороші машини, кораблі, трактори, автомобілі, щоб можна було зменшити імпорт готової продукції, залишаючи більше грошей в Україні. Розширення внутрішнього ринку — першочергова умова для розвитку економіки країни.
